— Перекладіть, — попросив я.
— Стривай, Васько, — перебив Кім Михайлович. — Це ідіома. Як же вона по-нашому? — роздумував він. — Ага, здається, так: поки тебе не вдарили, не кричи!
— Он яка "миротворча" резолюція! — обурився Альфред. — Отже, янкі закликають народи мовчати і ждать, поки тугіше затягнуть зашморг.
— Виходить, що так, — погодився командир. — Ну та почитаємо далі. Слухайте!
І він перегорнув наступну сторінку.
Дебати в Народній палаті — серія 4-та, том 3, збірники 3040–3049 — про купівлю британським урядом островів в Індійському океані:
СПІКЕР (Голова палати парламенту). Тепер півгодини ми можемо з'ясовувати питання.
ЧАКРАПАНІ (депутат від Поннані)… Як відомо, Сполучені Штати мають свої бази в Тихому океані — на Гавайях, Окінаві і Гуамі. Кожен знає, що це оснащені військові бази, і щодня ми були свідками тієї мерзенної ролі, яку вони грали у війні проти в'єтнамського народу. Подібна ж роль відводиться і спільній англо-американській базі в Індійському океані щодо країн Азії й Африки… Щоб увічнити своє колоніальне і неоколоніальне панування у згаданих регіонах, уряди Великобританії і США не гребують ніякими засобами: економічним тиском, політичним шантажем, воєнною погрозою і втручанням.
НАЯНАР (депутат від Палгату). Англійські й американські бази уже з'явилися на деяких архіпелагах Індійського океану. На одному з островів архіпелагу Чагос, наприклад, будуються англійські й американські ядерні бази і великий комунікаційний центр військово-морського флоту. Вони всіляко домагаються мати можливість створення пунктів для стоянок військово-морських кораблів на Мальдівських і Кокосових островах, модернізуючи там злітно-посадочні смуги. Створюється ціла низка нових баз, одночасно спрямованих проти країн Азії і Африки.
МІНІСТР ІНОЗЕМНИХ СПРАВ. Великобританія інформувала нас, що збирається купити острови Дієго-Гарсія і Чагос. Ми протестували тоді, заявивши, що це суперечить рішенню ООН. З тих пір скоїлося таке. Англійський уряд висловив бажання, як люб'язність ("ex-gratia"), заплатити Маврікію три мільйони фунтів стерлінгів, а колонії Сейшельських островів — один мільйон фунтів стерлінгів за куплені в них острови.
— Парламентські дебати на цьому, здається, припинилися, — сказав Кім Михайлович, одвівши погляд від сторінки. — А ось кілька абзаців із Меморандуму, поданого прем'єр-міністром Шрі Ланки Сінгапурській конференції глав країн Співдружності:
"Зовсім недавно було підтверджено, що на острові Дієго-Гарсія в Індійському океані створюється комунікаційний центр, цілком імовірно для обслуговування системи наведення ядерних ракет Сполучених Штатів.
Район Індійського океану до цього часу був досить спокійним. Нова небезпечна тенденція, яка намітилася, полягає в тому, що він виявився втягнутим у загальну систему оборони великих держав — стає воднораз районом запуску і великою мішенню для ядерних ракет… Швидко дадуться взнаки рецидиви політики "холодної війни", яка в свою чергу поведе до багатьох небажаних наслідків… Дивлячись крізь призму антикомунізму, дехто, наприклад, буде досить прихильно ставитися до політики апартеїду в Південній Африці. З іншого боку, національно-визвольний рух африканських народів розглядатиметься як підривна дія".
— А це що за дикунська "резолюція"? — показав Альфред у кінці сторінки на розмашисту приписку червоним олівцем.
Кім Михайлович прочитав:
— "If a sheep loops the dyke, all the rest will follow".
І, обурений, додав:
— Ти слушно, Альфреде, сказав: дикунська. Інакше її і не назвеш.
Якийсь печерний блазень, ознайомившись із Меморандумом країни Шрі Ланка, написав: "Куди вівця, туди і вся отара".
Ми ще трохи перепочили та й подалися геть.
ОСТАННІЙ ШАНС
У перегороджений шлюзами внутрішній океанарій вело кілька входів. Один той, яким ми щойно пробралися.
Печерні гроти схожі між собою. Спустившись у кам'яну нішу, куди падав тьмяний відсвіт ліхтарів, я зауважив:
— Здається, ми тут уже були.
— Можливо, — погодився Кім Михайлович.
— А ось і та клята приступка…
Альфред боязко наблизився до краю печери. Це тут із ним скоївся випадок, і переслідувачі зчинили переполох. Вигулькнувши з піші, щоб глянути на щит із пультом управління шлюзами, біля якого саме орудувала макака, геолог зачепив брилу. Вона, скотившись, ударила мавпу, а нас виказала з ніг до голови.
Та зараз в океанарії було тихо й безлюдно.
— І — безрибно, — показав на спорожнілі кабіни Альфред.
Під нами за прозорими перегородками стояли вщерть наповнені водою кабіни. Без дельфінів і людинориб. Куди їх перевели, де поділася обслуга, невідомо.
— Сьогодні це, може, останній шанс проникнути в океанарій, а з нього — в океан, — тихо мовив командир.
— То чого ж ми вагаємось?
— Е, Васько, річ не у ваганні. Як кажуть англійці: роззуй очі,— і він, насупивши брови, кинув погляд на отвір угорі.
Я глянув на край печери. Вихід із неї перегороджував високий частокіл ґрат.
— Зачинено? — ніби не вірячи своїм очам, перепитав я.
— Атож, — відповів Кім Михайлович. — І зачинено, здається, міцно: брами нам не відімкнути. А все ж спробуємо.
Заєць чаклував біля замка, я намагався зігнути й розсунути металеве пруття.
— Облиште, хлопці,— підказав командир. — Силоміць не вийде, тільки галасу наробите.
Зусилля наші справді були марні, і ми, послухавши поради, відступили.
— Мені здається, у ніші є ще один лаз, — висловив припущення геолог.
— Чого ти так вважаєш?
— Бачиш, да Гама, он ті сходини? — тицяючи пальцем у темряву печери, запитав Альфред.
Лівобіч крізь морок грота сіріли ледь помітні, складені з ребристих гранітних брил щаблі. Вигиниста, схожа на велетенську ящірку драбина, під невеликим кутом нахилена до дна ніші, вела, петляючи, вздовж вертикальної стіни. Хвіст тієї "ящірки" губився десь у глибині печери. Там було темно, але ми наважилися й рушили. Заєць не помилився: гвинтова драбина, підступивши майже до стелі й огинаючи стіну вгорі, круто звертала вбік.
Дві-три приступки, і ми в тунелі… Знизу вгору, знову вниз. Через кілька хвилин вийшли на протилежний бік океанарію.
Тунель кінчався зубчатою горловиною. Люк у ній був відкритий, і ми легко проникли в океанарій.