— І так, і ні, — відповів я. — Чи змогли б ви встановити контакт з дворічною дитиною? Звісно, змогли б, якщо ви зумисне звертаєтеся до неї, але що зрозуміє дитина з вашої доповіді про бюджет у сенаті?
— Нічого, — відказав Макмагон. — Але чому ви сказали "і так, і ні", коли є тільки "ні"?
— Бо щось ми все-таки знаємо. Ви ж бачили наші "експонати"...
— Я чув про ваш доказ. Ви довели, що "лист" є описом якогось об'єкту, чи не так? Ота ваша Жаб'яча Ікра становить, таким чином, частину цього об'єкту, — я не помиляюся?
— Сенаторе, — сказав я, — прошу не ображатися на мене, якщо те, що я говоритиму, прозвучить не досить ясно. Але цьому вже не зарадиш. Профанові видається найнезрозумілішим в нашій роботі — чи то пак, у безуспішності наших зусиль аж до цього часу — те, що ми частково ніби й розгадали код, а потім зайшли в глухий кут, хоча фахівці-шифрувальники твердять — коли шифр розгадати частково, далі вже робота йтиме як по маслу. Правда ж?
Він тільки кивнув; я бачив, що він слухає мене уважно.
— Якщо підходити найбільш узагальнено, існують два відомі нам різновиди мов. Це звичайні мови, якими послуговуються люди, і, крім того, — мови, не створені людьми. Такою мовою, наприклад, організм промовляє до організму; я кажу про так званий генетичний код. Він не є різновидом звичайної мови, бо не тільки передає інформацію про будову організму, а й може цю інформацію сам перетворити у такий організм. Отже, генетичний код перебуває поза межами будь-якої культури. Щоб зрозуміти природну людську мову, конче треба ознайомитись хоч трохи і з культурою людей. Натомість, аби зрозуміти генетичний код, знання будь-яких особливостей культури непотрібне. Для цього досить відповідних знань з галузі фізики, хімії і т. д.
— Отже, те, що вам частково вдалося розгадати шифр, свідчить — "лист" написано мовою, подібною до "мови" передачі спадковості?
— Якби так було, ми не мали б особливого клопоту. Насправді все не так просто, реальність, як завжди, складніша. Різниця між "культурною" й "позакультурною" мовою, на жаль, не абсолютна. Віра в її абсолютний характер — одна з тих ілюзій, яких нам найважче позбутися. Моє математичне доведення, про яке ви згадали, свідчить лише — "лист" не написаний мовою, котра належить до тієї самої категорії, що й мова, якою ми зараз послуговуємося. А з того, що, крім генетичного коду і звичайної людської мови, ми ніяких інших не знаємо, ще не випливає, що їх нема. Я припускаю — ці "інші мови" існують і однією з них і написано "лист".
— І яка ж вона, та "інша мова"?
— Я можу пояснити вам це лише в найзагальніших рисах. Говорячи спрощено, організми в процесі еволюції можуть "порозумітися", "вимовляючи" певні "фрази", які є генотипами, а відповідниками "слів" є хромосоми. Але коли вчений демонструє структурну схему генотипу, то перед вами вже не "позакультурний" код, бо спадкову інформацію перекладено на мову символів, скажімо, хімічних. Отже, — перейдемо одразу до суті справи, — ви вже здогадуєтеся, що "позакультурна" мова — це, приблизно, щось на кшталт "речі в собі" Канта. Не можна осягнути ані того коду, ані тої речі. Те, що має культурне походження, й те, що походить "від природи" чи від "світу як такого", у своєму довільному вияві є сумішшю двох складників. У мові династії Меровінгів чи мові політичних гасел республіканської партії процентний домішок "культури" дуже значний, а те, що від культури не залежить, або "складова частина, яка походить від навколишнього світу", становить невеликий відсоток. У мові, якою послуговується фізика, все навпаки, — багато "природного", такого, що йде від "самої натури", і мало сформованого культурою. Однак стану досконалої "позакультурної" чистоти в принципі не можна досягти. Цілком ілюзорним є уявлення, нібито, посилаючи іншій цивілізації у конверті схему будови атомів, можливо усунути з такого "листа" всі культурні домішки. Ці домішки можна значно зменшити, але ніхто, ніколи в усьому всесвіті не здатний звести їх нанівець.
— Лист, написаний "позакультурною" мовою, однак, має домішок культури Відправників? Так? У цьому полягає складність?
— В цьому одна із складностей. Відправники відрізняються від нас як культурою, так і рівнем знань, скажімо, про природу. Тому виникає щонайменше подвійна складність. Здогадатись, якою є їхня культура, ми не можемо, — ані тепер, ані, я певен, й через тисячу літ. Вони повинні це чудово розуміти. Тому вислали таку інформацію, для прочитання якої знання їхньої культури майже напевно непотрібне.
— Отже, культурний чинник не повинен нам заважати?
— Сенаторе, ми не знаємо навіть того, що, власне, найбільше нам заважає. Ми спробували дати "листу" оцінку з погляду його складності. Вона приблизно така сама, як і складність багатьох відомих нам систем — суспільних і біологічних. Ми не маємо ніякої загальної теорії суспільних систем, тому були змушені "приміряти" до "листа" моделі генотипів, скоріше навіть не самих генотипів, а того математичного апарату, який застосовують при їхньому вивченні. Ми дійшли висновку, що найподібнішим до коду об'єктом є жива клітина або й живий організм загалом. Це зовсім не означає, що лист і справді є якимось генотипом; просто з усіх відомих нам об'єктів, що їх ми для порівняння "приміряємо" до коду, генотип найбільш підхожий. Чи усвідомлюєте ви, пане сенатор, з яким величезним ризиком пов'язана ця ситуація?
— Не дуже. Увесь ризик може полягати хіба лише в тому, що коли це все-таки ніякий не генотип, вам не вдасться прочитати лист.
— Ми як той, хто шукає загублену річ не скрізь, а тільки під ліхтарем, бо під ним світло. Вам коли-небудь доводилося бачити стрічки для механічного фортепіано — піаноли?
— Звичайно. Це стрічки з відповідною перфорацією.
— До піаноли випадково може пасувати стрічка з комп'ютерною програмою, і хоча ця програма не має зовсім нічого спільного з музикою — стосується, скажімо, якогось рівняння п'ятого ступеня, — введена до піаноли, вона видобуватиме з неї звуки. Може статися й так, що не всі ці звуки будуть суцільним хаосом, інколи вони складуть якусь музичну фразу. Здогадуєтеся, чому я навів цей приклад?