Скрипчинський. Де ви тих чортів набачили?
Солодкевич. Та то, мабуть, вам здалося.
Мочульська. Еге, добре здалося. Як я вийшла, то була хата порожня, а як увійшла, то стала повнісінька; та всі отак: чук-чук-чук!
Дармостук (показує руками, тикаючи вгору). Отак: чук-чук, чуки-чуки! Я вже догадуюсь, яких то ви чортів бачили. Мабуть, то були чортиці, бо й я їх раз бачив тут. (Дармостук нишпорить по кімнаті, заглядає під ліжко, в закутки. Мочульська ходить за ним слідком, ховаючись за його спиною).
Скрипчинський. Та це ви, мабуть, вкутали перцівки пляшку, що бачили якісь чуки-чуки. Хіба ж не чуєте, то по хаті тільки вітер ходить.
Мочульська. Розкажіть своєму батькові. Укутали то поавда, та не п'яні, хвалить бога.
Дармостук (заглянув під ліжко і вглядів Фесю. Феся вискакує, поставивши на голові ріжки з рик). От вам і чоотиця! (Заглядає за друге ліжко. З-за ліжка вискакує Леся, поставивши на голові ріжки з пальців). А киш! А ось і друга чоотиця!
Мочульська. Дух святий при хаті! (Придивляється). Та це ж Феся й Леся! А, ви, гаспидські дівчата! Чого вам тут треба? Чого ви сюди ходите? Постривайте ж, розкажу я вашій матеоі. Добое, що недалеко живе отут в флігелі. Заоаз піду та й розкажу.
Дармостук. Бачте, Маото Сидорівно, які чоотиці вчащають до ваших паничів. От я не з таківських. В мене нього нема.
Солодкевич. А та відьма, Тетяна Круторебриха! Хіба ж ви до неї не забігаєте?
Дармостук. Куди ж пак, який розумний. Поцілуйся з Тетяною.
Феся й Леся (бігають по хаті, сміються, а потім з Скрипчинським та Солодкевичем співають).
Качки гречку шулю-палю! Я качура упіймав:
Усім хлопцям по дівчині, Мені бабу чорт надав.
Скрипчинський (показуючи на Солодкевича). Тобі бабу чорт надав.
Я на бабу тую трачу, Продам бабу, куплю клячу. Кляча здохне, шкуру злуплю, А за шкуру дівку куплю.
Задумалось вражій бабі
Молодою бути:
Натикала за намітку
Зеленої рути. Руто моя, руто моя, Руто зелененька! Я ж думала, що я стара, А я ж молоденька.
Мочульська (тихо). Це вже вони співають проти мене. Ще й сміються з мене в моїй хаті. (Голосно до Фесі та до Лесі). А вон звідсіль! Гетьте! Щоб і ваш дух тут не смердів.
Мочульська гониться за Фесею. Леся втікає й регочеться. Слідком за Мочульською бігає Скрипчинський і комічно ніби поганяє батогом, а потім ніби цуприкує до себе віжки, щоб здержати Мочуль-
ську.
Скрипчинський. Тпру, тпру, не так гаряче, а то й поносите! Тпру!
Дармостук ганяється за Лесею. Леся втікає. Солодкевич біжить за Дармостуком і ніби поганяє батогом.
Солодкевич. Цабе, сірий, соб, соб, соб, моругий! Феся й Леся вискакують одна в двері, друга в вікно.
Мочульська. Оцього я вже не сподівалась од вас після сватання. Ой боже мій! А я їм пойняла віри, через свою добрість. І на бісового батька я така добра! Тим добрим людям все лихо на світі за пазуху летить. Кожне ледащо тебе обсміє, піддурить. Ой, люта ж я, люта! (Бігає по кімнаті).
Дармостук. От вам і паничики!
Мочульська. Обсміяли мене кругом, обдурили, обпили, об'їли, та ще й за кватиру нічого не платять. Зараз вибирайтесь собі з хати хоч і проти ночі,
Дармостук (тупає ногою). Зараз-таки, зараз! З бебехами, з своїми чорнильницями та паперами. Які кан-целябристи! Тільки шурубурять отут, та й годі.
Скрипчинський. А вам яке діло?
Дармостук. Таке діло, що вам не треба знати. От що.
Скрипчинський. Марто Сидорівно! Хіба ж ви не знаєте жартів? Так собі молоді хлопці трохи подуріли. Хіба оце вперве Феся й Леся лазять по ваших і по наших кімнатах? От і забрели до нас ненароком, бо в вас був гість.
Солодкевич. Авжеж! Трохи попустували, та й годі. Я вам одній вірний був і буду.
Мочульська. Невже? То те сватання не були жарти?
Солодкевич. Авжеж ні! Які ж це жарти? Чи можна ж цим жартувати?
Скрипчинський (падає одною ногою на коліно, а другою ногою позад себе комічно дригає). Вибачайте, Марто Сидорівно, сватові. Я готовий знов, вдруге бути сватом.
Дармостук. Про якого це свата та про яке сватання вони торочать?
Скрипчинський (встає). Про таке сватання, що Солодкевич посватав Марту Сидорівну, а я був сватом.
Дармостук. Що ви кажете? Що ви теревените? Годі вам дурити бідну Марту Сидорівну, бо я оступлюсь за неї.
Скрипчинський. Куди ж пак! От посватали Марту Сидорівну та й видерли її в вас під самісіньким носом. (Тикає Дармостукові під ніс рукою).
Дармостук. Не дуже тикайте, бо я як тикну, то й ноги задерете.
Солодкевич. Овва! Не в те вбрався. Швидше ми тебе звідсіль викинемо з обручами та з клепками.
Дармостук. Що? Мене? З обручами? (Плює в кулак і заміряється на Скрипчинського). Ану, попробуйте! Та я як візьму дубову клепку та задеру вам оці канцелярські хвостики та як дам поляпаса, то полетите обидва, як горобці, аж за Дніпро.
Мочульська. Одже ж за мене ще й поб'ються. (Тихо приспівує). На городі квітки в'ються, а за мене хлопці б'ються. Ото, хвалити бога, дожилась-таки до свого. Тепер про мене заговорить уся Глибочиця.
Солодкевич. Не дуже кричи! Бо тут маю право я. Я тебе... тебе... застрелю. Дармостук. А зась!
Мочульська. Ой боже мій! Ще за мене й стріля-тись будуть. Навіки перелякалась. (Кидається між їх). Цур вам! Так мене перелякали. Та що ж, нема де правди діти. Солодкевич мій жених.
Дармостук. А про заступника вже й забули?
Мочульська. Бо знайшла другого, молодшого. Вже як хочете, а все-таки колезька лемистраторша якось краще виходить, ніж бондариха, та ще й Дармостучиха.
Дармостук. Чи здуріла баба на старість! Причепилась до хлопця.
Мочульська. Брешете-бо! Яка я баба? Ми хоч і зараз готові повінчатись.
Дармостук. Вінчайтесь, але хіба при зачинених дверях, щоб людей не смішити: позасовуйте в церкві усі двері засовами.
Мочульська. Овва! При зачинених дверях буде вінчатись чиновниця. Звелю поодчиняти навстіж усі троє дверей в церкві, ще й цвинтар. Я б коло Лева на майдані повінчалася, якби можна.
Дармостук. Спасибі, що дурила. Сказилась стара на старість. Потривай же! Я знаю ці штучки! Розсиплешся ти ще до дев'яти місяців, тоді прийдеться мені тебе обручами набивати. (Хоче вийти).
Мочульська. Куди ж ви? Не гнівайтесь, бо я тепер така щаслива, така рада, така добра! Ой боже мій! Яка я тепер добра! Будемо пити заручини. Перев'яжу вас рушником, як свата. Прошу на могорич. Будете хоч сватом, коли не судилось вам бути моїм женихом. Ви ж мій сусіда! Вертайтесь-бо! (Дармостук вертається). Мелашко!