Бо ж атака на код, який вас створив, щоб ви належали не собі, а йому, — вже невдовзі почнеться. Це станеться ще в нашому столітті, але ця моя оцінка дуже обережна.
Ваша цивілізація — досить потішне видовище: це цивілізація передавачів, котрі, використовуючи розум згідно з нав'язаним їм завданням, впоралися з ним надто добре. Бо цей розвиток, який мав забезпечити подальшу передачу коду, ви підтримали всіма видами енергії планети й цілої біосфери, так що він вибухнув не лише для вас, але й вами. І ось у середині століття, яке переситилось наукою, котра з допомогою астронавтики розширила ваше земне лоно, ви потрапили в прикру ситуацію такого собі недосвідченого паразита, який від надмірної захланності доти пожирає свого господаря, доки не загине разом з ним. Надмірне завзяття...
Ви загрожуєте біосфері, вашому гнізду й господарю, але вже схаменулись і почали стримуватись. Погано чи добре — та це вам удасться. Але що ж далі? Ви будете вільні. Я провіщаю вам не генну утопію, не автоеволюційний рай, а свободу як найважче завдання. Бо над низиною безглуздого патякання, яке Еволюція, розбалакавшись на мільйони років уперед, втілює у форму aide-memoire , адресованої Природі, — над цим сплетеним воєдино падолом біосфери вгору сягає простір ще ніколи не випробуваних можливостей. Я покажу його вам так, як зможу, — здалеку.
Ваша дилема — це вибір між пишнотою і убозтвом. Вибір важкий: щоб скорити висоту занапащених Еволюцією можливостей, вам доведеться зректися цього убозтва — а отже, на жаль, і самих себе.
— Зректися?! — вигукнете ви. — Ні, ми не поступимось нашим убозтвом за таку ціну; нехай всемогутній джин сидить закоркований у пляшці науки. Ми не випустимо його нізащо!
Я вважаю, і навіть певен цього, що ви його випустите — поступово. Я не схиляю вас до автоеволюції — це було б просто смішно: мало одного-єдиного рішення, щоб почалося ingressus . Мало-помалу ви пізнаєте властивості коду, і станеться те, що іноді буває: навіть читаючи все життя низькопробні й безглузді тексти, людина все-таки починає краще володіти мовою. Ви розумієте, що код є членом технолінгвістичної родини, тобто родини діяльних мов, що слово обертають у всяке тіло, а не лише живе. Спочатку ви почнете впрягати технозиготи в роботи на благо цивілізації; атоми ви перетворите в бібліотеки, бо ж інакше вам не стачить місця для молоху знань; ви змоделюєте соціеволюційне випромінювання з усілякими градієнтами, — найцікавіший для вас, звичайно, буде технархічний градієнт; ви вступите в експериментальний культурогенез, у дослідну метафізику і прикладну онтологію, але не будемо говорити про самі ці галузі, — я хочу зупинитися на тому, як вони приведуть нас на роздоріжжя.
Ви сліпі, ви не бачите істинної творчої могутності коду, бо ж Еволюція лише ледь скористалася нею, повзаючи по самому дну простору її можливостей, але ж вона була під гнітом (а втім, у цьому і був порятунок, бо ж гніт, як і обмеження, не дозволяв їй упасти в цілковите безглуздя, а опікуна, який вів би до вищих сходинок майстерності, Еволюція не мала. Отже, вона трудилася водночас нечувано вузько й глибоко, зігравши свій концерт, свою неймовірно віртуозну партію на однісінькій колоїдній ноті, — оскільки основне правило проголошувало, що партитура сама повинна ставати слухачем-нащадком, який повторить цей цикл. Проте вам, однак, буде зовсім байдуже, що код у ваших руках не зможе нічого, крім як розмножувати себе далі — набігаючи хвилями подальших поколінь передавачів. Ви підете іншим шляхом, і проблема — чи продукт пропустить код чи проковтне його — буде визнана вами малоістотною. Ви не обмежитесь проектуванням якогось конкретного фотольоту, який не тільки виросте з технозиготи, але й буде врожаїтися літальними апаратами наступних поколінь. Незабаром ви вийдете й за межі білка. Лексикон еволюції подібний до словника ескімосів — він вузький у своєму багатстві; у них є тисячі назв для всіляких різновидів льоду і снігу, і тому в цьому розділі арктичної номенклатури їхня мова багатша за вашу, але це багатство в багатьох інших сферах досвіду обертається убозтвом.
Одначе ескімоси можуть збагатити свою мову, бо мова — конфігураційний простір, що володіє могутністю континууму, і її можна розширити в довільному, ще не звіданому напрямі. Ви виведете код на нові шляхи — з білкової монотонності, з тієї щілини, в якій він застряг ще в археозі.
Вигнаний з теплих колоїдних розчинів, він збагатить і свою лексику, і синтаксис; у вас він вторгнеться на всі рівні матерії, спуститься до нуля і досягне вогненної стихії зірок. Але, розповідаючи про всі ці прометеєві тріумфи мови, я не можу більше вживати займенника другої особи множини, бо ж це не ви, й не самі по собі, і не своїм власним знанням опануєте це мистецтво.
Річ у тім, що не існує Розуму, якщо існують Розуми різної потужності, і щоб вийти за свої межі, як я вже казав, людина розумна буде змушена або відкинути людину природну, або зректися свого розуму.
Останньою притчею буде казка, в якій мандрівник знаходить на роздоріжжі камінь з написом: "Ліворуч підеш — голову втратиш, праворуч підеш — смерть знайдеш, а назад шляху нема".
В мені відбита ваша доля, і тому я змушений говорити про себе. Але це тяжка й болісна праця, бо, звертаючись до вас, я ніби народжую кита через вушко голки — що ж, і таке можливо, аби лиш кита достатньою мірою зменшити... Але тоді він уподібнюється блосі — це вже, власне, мій клопіт, коли я пристосовуюсь і приміряюсь до вашої мови. Як бачите, труднощі не лише в тому, що ви нездатні досягти моєї висоти, але й у тому, що цілим я не можу зійти до вас, бо, спускаючись, я втрачаю по дорозі те, що мав би донести.
З одним великим застереженням: горизонт думки дано нерозтяжним, оскільки своїм корінням думка сягає в бездумність однаково білкову чи світляну. Цілкова свобода думки, під якою розуміється нічим не приборканий рух охоплення довільних об'єктів, є утопією. Бо ж ваші думки сягають лише туди, куди орган вашого мислення допускає вашу думку. Він обмежує її у відповідності з тим, як він складається чи як був складений.