Незалежний? Але ж він був вивідувач, володар, безсилий проти коду делегат, маріонетка, повноважний представник, задуманий для спеціальних доручень, але геть бездумний, адже його створили для завдань, йому невідомих, адже сам код зробив його підневільним володарем, передав цьому невільнику, який і не знав про своє рабство, владу, не з'ясовуючи її справжньої мети, бо, зрештою, й не міг зробити з чисто технічних причин. Хоч я і висловлююсь фігурально, але взаємовідносини коду і мозку й справді нагадують стосунки володаря й васала. Гарно б вийшло, якби Еволюція послухалась Ламарка і надала мозкові привілей реформувати й перебудовувати тіло! Яка б то була порада, бо ж які самовдосконалення міг завести мозок ящерів, чи Меровінгів, чи хоча б і ваш? Але він ріс далі, бо така передача повноважень виявилась вигідна: коли він служив передавачем, він служив кодові — і тому розвивався в умовах позитивного зворотного зв'язку... А вже далі сліпий водив кульгавого.
Однак дальший розвиток отриманої автономії зрештою зосередився на істинному володареві, тому сліпцеві, що є паном молекул, бо він доти передавав свої функції, поки нарешті зробив мозок таким майстерним комбінатором, що в ньому виникла наче відлуння коду — мова. Якщо й існує у світі незбагненна загадка, то вона й полягає в тому, що вище певного порога перервність матерії перетворюється в код — мову нульового порядку — і що на подальшому щаблі цей процес повториться, як відлуння, утворенням етнічної мови. Але це не кінець шляху: ці системи відлуння ритмічно піднімаються вище, проте розпізнати їхні сукупні властивості можна тільки згори вниз і не інакше... та на цю захоплюючу тему ми, можливо, поговоримо якось іншим разом.
Вашому визволенню, а точніше, його антропогенетичній прелюдії, допоміг випадок, бо травоїдні, четверорукі тварини, які живуть на деревах, опинилися в лабіринті, де відтягти загибель можна було тільки ціною виявленої неабиякої кмітливості. Цей лабіринт було вивітрено суховіями, приорано льодовиками, розмито дощами — і в цій круговерті змінилася орієнтація стад: від вегетаріанства перейшли до м'ясоїдства, а від нього — до полювання; сподіваюсь, вам ясно, що я тут опускаю численні деталі.
Не думайте, нібито я суперечу сказаному у вступі, бо ж назвав я вас там вигнанцями Еволюції, а тут називаю повсталими рабами. Це два боки однієї ж долі — ви тікали від неволі, вона вас випускала; ці протиобрази сходяться в одному — у своїй бездумності, бо ні творець, ні те, що він творив, не відали, що коять. І лише коли дивитися назад, ваша мінлива доля набуває якогось сенсу.
Але можна дивитися назад ще далі, і тоді виявляється, що від'ємний градієнт був творцем Розуму. І виникає запитання: як же тоді можна знецінити Еволюцію виміром її справності? Адже якби не сповзання у складність, в недбальство і халтурну роботу, то Еволюція не забрела б у хащі тіла, не помістила б у них васалів-стернових. Виходить, саме падіння з утворенням видів штовхнуло її до антропогенезу, — отже, й дух походить від нагромадження помилок? Це все можна сформулювати ще гостріше, кажучи, що Розум є катастрофічним дефектом Еволюції, пасткою, її тенетами й убивцею, якщо вже, вийшовши на достатню висоту, він відкидає її задачі й бере її за барки. Кажучи так, ми, звісно, входимо в небезпечне непорозуміння. Адже все це — оцінки, які ставить Розум, отже, пізній витвір процесу починає судити про його більш ранні фази. Ми спершу виділяємо головні задачі Еволюції, орієнтуючись просто по тому, що вона породила, а потім, вимірюючи її подальший хід цим мірилом, бачимо, що вона працювала абияк. Але, своєю чергою визначивши, як вона мала діяти оптимально, ми доходимо висновку, що, якби вона була чудовим виконавцем, то ніколи б не породила Розуму.
З цього облудного кола слід якомога швидше вибратись. Технологічна міра — це міра конкретна, і її можна прикладати до кожного процесу, до якого вона прикладається, тобто лише до такого, який можна сформулювати у вигляді задачі. Якби небесні інженери оселили колись на Землі передавачі коду й подбали про їхню довговічність і надійність, і якби через мільярди років роботи цих пристроїв виник планетний агрегат, який би поглинув код і перестав його репродукувати, але замість цього засяяв би тисячоголемним Розумом і зайнявся б виключно онтогонією, то все це мудре мислення відгукнулося дуже неприхильно про своїх конструкторів, оскільки погано працює той, хто, бажаючи зробити лопату, створює ракету.
Проте не було ніяких інженерів чи якоїсь іншої особи, і тому технологічна міра, яку я застосував, лише визначає, що наслідком погіршення вихідного канону Еволюції був Розум, оце й усе. Я розумію, наскільки такий висновок не задовольняє гуманітаріїв і філософів, які перебувають серед нас, оскільки моя реконструкція процесу в їхніх головах прибирає такого вигляду: погана дія привела до доброго наслідку, а якби вона була добра, наслідок був би поганий. Але таке тлумачення, яке справляє на них враження, ніби тут усе-таки діяв якийсь біс, є лише наслідком змішування категорій, або ж опір і подив обумовлені справді величезною відстанню, яка відділяє те, що ви знаєте про людину, від того, чим вона є насправді. Погана технологія — аж ніяк не моральне зло, — точнісінько так само, як і досконала технологія — це не апроксимація ангельських рис.
Вам, філософи, годилося б певніше вивчати технологію людини і менше четвертувати її на дух і тіло, на частини, які називаються Animus, Anima, Geist, Seele , а також інші субпродукти, що їх вам видають у філософській м'ясній лавці, оскільки це абсолютно довільні розчленування.
Я розумію, що тих, кому адресовано ці слова, вже немає на світі, але й сучасні мислителі затялись у помилках, зігнувшись під тягарем традиції. Але ж не слід без потреби множити сутності . Щоб пояснити властивості людини, досить поглянути на подоланий нею шлях, починаючи з перших складів, які вимовляв код. Цей процес шкандибав. Якби він пішов угору — хоча б від фотосинтезу до фотольоту, про що я вже казав, — або якби він по-справжньому полетів униз, тобто якби, скажімо, код не зумів скріпити свої розшарпані творіння нервовою системою, то Розум не виник би.