Отож вона якомога нечутно покралася до жаданої гірки. Двері таткової кімнати були прочинені, і Анна почула, як тато сказав:
— Авжеж, інколи таки буває задосить!
Анні закортіло дізнатися, чого саме таткові інколи буває аж задосить, і вона підкралася до дверей його кімнати.
— Та певно ж, це не чоловіче діло,— мовила бабуся.
— Розлученій жінці з дитиною також не краще,— сказав тато.— Навпаки, ще гірше, бо здебільшого колишній чоловік не забирає після півдня дитину до себе.
— Може, й так,— припустила бабуся,— та в кожному разі, для тебе це не життя. До того ж, ти й не маєш крайньої потреби так жити. Врешті-решт, у тебе є мати, і вона досить здорова й має пребагато вільного часу.
"Ой-ой-ой-ой! — подумала Анна — То це баба переїде сюди жити!"
Та далі пішло ще веселіше. Бабуся сказала:
— У нас просторий будинок з великим садком. Для дитини — ідеальне середовище! І ти ж можеш щовихідних приїжджати в гості. Принаймні хоч трохи частіше бачитимемось.
Анна штовхнула двері.
— Ні-ні-ні, ніколи в світі! — вигукнула вона і зайшлася плачем. Татко зірвався на ноги.
— Але ж Анно! — скрикнув він — Якби ти зачекала всього дві секундочки, то почула б, що я на це ніколи-ніколи-ніколи в світі не погоджуся!
Татко схопив Анну на руки й засміявся.
— Що б же я без тебе робив? — запитав він і поцілував Анну в шию. Щоправда, дуже легесенько й страшенно ніжно.
— Але ж вам мене задосить,— все не могла заспокоїтися Анна.
— Та не тебе, ні,— сказав тато.— Щонайбільше — прибирання й ку-ховаріння. Але ж ми можемо задля цього знов узяти якусь "стару макітру". Якщо мені воно зовсім набридне. Ну, поживемо з тобою не на таку широку ногу!
Аж тепер Анна вгамувалася. Тато відніс доню до її кімнати.
— Нехай собі твоя бабуся побалакає,— сказав він тихо.— Вона нам злого не бажає.
— А вийшло дуже зле,— зауважила Анна.
Татко поцілував Анну в кінчик носа, тоді в праву щоку, в ліву й нарешті в губенята.
— Анно, без тебе я в цьому житті пропав би,— сказав він перед тим як вийти з кімнати.
ЗАКІНЧИЛИСЯ Й КАНІКУЛИ..
Закінчилися й канікули, а гном усе спав. Першого шкільного дня Анна чхнула тричі поспіль, щоб збудити сплюха, але той лише промимрив:
— Я ще не виспався! — І знову заснув.
Анна дала йому на сон ще два тижні часу, а тоді знов тричі поспіль чхнула.
Ох і розпозіхався ж гном, прокинувшись! Позіхнув не тричі, а добрих тридцять разів поспіль.
— І що ж такого цікавого сталося? — запитав він.
"Та взагалі нічого не сталося! — подумала Анна.— Нудьга собача!"
— То я ще трішки задрімну,— промурмотів гном і знову захропів. Анна була розчарована. Вона ж бо саме тому й збудила гнома, що
нічогісінько цікавого не відбувалося, що їй було так нудно. Тому що їй хотілося трохи погомоніти з гномом. Учителька саме муштрувала "поганих учнів" із читання вголос. Анна ж уміла читати дуже добре. І вголос і мовчки. Тож очікувати, що вчителька викличе читати і її, не доводилося. З досади на сплюха-гнома Анна сказала вголос:
— Ти, дурнуватий курдуплик!
І тоді Герман, Аннин сусід за партою, штовхнув її під бік і просичав у відповідь:
— Сама — дурнуватий курдуплик!
Цей Герман узагалі був проблемка! Анна в ньому розчарувалася капітально. А першого дня в школі він же так був їй сподобався! Адже він був такий гарний! Мав довгі чорні кучері. І великі сині очі. І невеличкий рівнесенький носик з трьома премилими цяточками ластовиння на кінчику. Ще й білі як сніг, без найдрібнішої цятинки зуби. І вбраний Герман завжди був за найостаннішою модою.
Коли Герман ще найпершого шкільного дня запитав Анну, чи не хотіла б вона сидіти за однією з ним партою, вона була щаслива. Кивнула головою і подумала, що їй аж он як поталанило.
Зате гномові Герман відразу не сподобався.
— Ну, не знаю,— сказав він,— чогось я від цього типа не сподіваюся добра. Не до серця мені цей жевжик!
"Ти ж його зовсім не знаєш",— подумала Анна.
— У мене передчуття,— сказав гном.
"То не передчуття, то забобони,— подумала Анна — Якщо когось ти з першого погляду вже й незлюбив — це забобон. А забобони треба відкидати!"
Гном образився.
— О'кей,— мовив він — Я більше й словом не озвуся про цю вилизану мавпу. Але ти ще розплющиш очі. Ти ще сама побачиш, що я казав правду!
І гном не помилився. Герман справді виявився огидним типом. Він був скнара. Він завжди задавався. І раз у раз скаржився на Анну вчительці.
Коли якось у Анни розкришилася її червона крейда і дівчинка хотіла позичити в Германа — лише провести якихось два дрібні штришки, той так уп'явся в свою коробку, наче в нього хотіли відняти саме його життя, й заверещав:
— Чого б це я давав тобі списувати свою крейду? Гляди як слід свою, то не кришитиметься!
Або якщо бодай краєчок Анниного зошита лежав на Германовій половині парти, той підносив праву руку й, метляючи нею в повітрі, вигукував:
— Будь ласка, пані вчителько, Анна знову зайняла всю парту!
А якось, коли Анні дуже схотілося на уроці їсти й вона крадькома вкусила під партою шматочок свого бутерброда,— хоча їсти на уроках заборонялося,— Герман умить замахав угорі своєю метлявкою і відрапортував:
— Будь ласка, пані вчителько, Анна їсть і натрушує крихот мені на штани!
А які ж дурні були Германові вихваляння! Коли хтось із дітей казав: "У нашому будинку п'ять кімнат",— Герман негайно вигукував: "А в нашому будинку — десять!"
Тим часом кожнісінька дитина в класі знала, що в Германових батька з матір'ю взагалі немає власного будинку, а є помешкання в будинку з супермаркетом.
Якщо котрась дитина казала: "У мене доріжка для автопере-гонів— сім метрів завдовжки!" — Герман миттю озивався: "А в мене — сімдесят!"
І всі в класі добре знали, що він каже неправду.
Якщо хто з дітей хвалився: "У мене є собака, довгошерста такса!" — Герман казав: "А в мене три собаки, три великі сенбернари з куди довшою шерстю!"
А тим часом усі знали, що в Германа взагалі нема собаки.
Ось що за один був Герман! Тому жодна душа в класі не могла його терпіти.
Анні всі казали:
— Бідолашка, як ти тільки сидиш із цим дурним задавакою! Анна й сама собі здавалась бідолашною. Надто ж тому, що тепер
вона вже добре знала, з ким їй справді хотілось би сидіти за однією партою. З Петером! їй стало це ясно, відколи вона по-справжньому познайомилася з усіма своїми однокласниками. Петер подобався їй найдужче за всіх.