— Вона спить тут через тебе,— сказав гном. Він не позіхав, отже, мабуть, не спав уже давненько.
"Як-то через мене?" — подумала Анна.
— Ну, ти ж учора таке виробляла! — сказав гном.
Анна спробувала пригадати вчорашній вечір. Була страшна телефонна розмова з Петеровою сестрою, потім Анна плакала, а мама з татом силкувалися її втішити.
"А далі?"
— "Плакала" — не те слово,— сказав гном.— Ти голосила, як зграя голодних вовків, і так уся здригалася ридаючи, мовби проковтнула пневматичний молот, а по твоїх щоках перекотилося щонайменше зо три кварти сліз!
"Що ж,— подумала Анна,— так завжди плачуть через нещасливу любов!"
— Навіть уві сні,— казав далі гном,— ти вся тремтіла й хлипала. Тож мама твоя й вирішила, що мусить наглядати за тобою вночі.
"Це дуже мило з маминого боку",— подумала Анна.
— Атож, атож,— сказав гном,— любовні негаразди одних людей таки добрячого клопоту завдають іншим.
"Та це ж так і має бути",— подумала Анна.
— Але ось до моїх негараздів немає діла ніякому дідькові! — сказав гном — А мені ж тепер ведеться куди гірше, ніж тобі!
"Ну це вже він знову перебільшує",— подумала Анна.
— Не перебільшую, не перебільшую! — вигукнув гном — Я тепер у такій скруті, як не був іще ніколи!
"Чого це?" — здивувалась Анна.
— Та що я — сто разів маю тобі товкмачити? — заскімлив гном-Для мене ж бо найвища заповідь — не робити в головах ніякої шкоди. А я в Германовій наладнав любов до тебе. Ти ж йому любов'ю не відповідаєш. Ось і виходить для нього шкода. А я через те кляте вушне мастило не годен виправити свою помилку!
"Так,— подумала Анна,— твоя правда. Але ж тепер справи начебто не такі вже й погані?"
— Мої справи препогані! — вереснув гном — Я накоїв шкоди, а як наш брат гном накоїть шкоди, то тоді він увесь ізсихається, зморщується і врешті обертається на тверду нікчемну дрібочку, чиє місце хіба що в голові якогось негідника.
— Ні! — Анна так жахнулася, що мимохіть вигукнула це слово вголос.
Тим вона збудила маму. Мама підвелася на постелі й подивилася на Анну. Проте Анна вдала, ніби ще спить, і повернулася обличчям до стіни. На ту хвилину вона зовсім не мала для мами часу! Всю її увагу заполонив гном!
Мама встала з крісла-ліжка і навшпиньки вийшла з кімнати. Анна втупилася поглядом у смугасті шпалери на стіні. Вона думала одне: "Гном зморщиться, гном ізсохнеться, гномові доведеться поселитися в голові якогось негідника! Такого не можна дозволити! Треба щось робити!"
— А що, що робити? — У голосі гнома бринів розпач. "Виходить, мені таки доведеться полюбити Германа,— подумала
Анна — Задля свого гнома я ладна на все!"
— Ти героїня,— сказав гном і шморгнув носом. Анні видалося, наче він ковтає сльози.
"Я лише зроблю те, що повинна",— подумала Анна. Однак вона таки відчула себе трішки героїнею. І, щоб не заплакати з великого зворушення самою собою, вона миттю вискочила з постелі.
У передпокої Анні зустрівся татко.
— Доброго ранку, золото моє! — сказав він і подивився на Анну таким проникливим поглядом, неначе пронизав рентгенівським промінням.
— Доброго ранку,— пробелькотіла Анна й побігла на кухню. Там поралася мама. Вона сказала:
— Доброго ранку, золото моє,— і погляд у неї також був, як у рентгенівського апарата.
"Зараз вона мене замордує своїми розпитуваннями про вчорашній вечір",— подумала Анна.
Але мама спитала тільки, чи Анна хоче кави, чи какао.
— Какао,— відповіла Анна й сіла за кухонний стіл.
Потім прийшов татко й сів біля Анни. Мама налила йому кави. Анна отримала своє какао з хрумкими грінками. Вона попивала какао й хрумкала грінки. Проникливі погляди татка й мами її гнітили. Вона подумала: "Дивляться на мене так, неначе в мене за ніч одне око зробилося зелене, а друге — рожеве!"
— Вони просто думають, що ти з'їхала з глузду,— сказав гном. Анна подивилася на тата з мамою і вигукнула:
— Я вам не зсунута з глузду!
— А ніхто ж цього й не казав,— мовив татко дуже лагідним голосом.
— Тільки ж подумай сама: як ти цілу годину плачеш...— сказала мама ще лагіднішим голосом.
-1 не кажеш нам чого,— провадив далі татко.
— То хочеш — не хочеш, а стривожишся,— закінчила мама. І гном не витримав.
— О'кей, скажи їм, у чому річ! Однаково, в їхніх очах ти придуркувата. Отож уперед, гірше не буде!
Анна кивнула головою, тоді сказала до тата й мами:
— Ну то слухайте: у мене гном у голові!
Татко, який саме сьорбнув із чашки, похлинувся, закашлявся й пирснув кавою з рота. Крізь кашель і пирскання він вигукнув:
— Та годі ж бо, годі цих твоїх дурниць!
Анна пустила таткове застереження повз вуха.
— І мій гном,— сказала, вона,— побував у голові в Германа. І встановив там лінію зв'язку між мною й любов'ю. І тепер, якщо я не любитиму Германа, то гномові доведеться жити в голові якогось негідника. Але якщо я любитиму Германа, то Петер ніколи не любитиме мене.
Тато впустив із рук чашку з кавою. Чашка розлетілася на столі на три великі черепки. Темно-брунатна рідина побігла через увесь стіл і залила мамі піжамні штани.
— А тепер мені хочеться знати, яка найменшенька любов усе-таки ще є любов?
Анна очікувала відповіді. Але тато тільки й далі кашляв і пирскав кавою, а мама витирала з піжамних штанів кавову гущу.
— Вони тобі, звісно, не вірять,— сказав гном, зітхнувши.— Доведеться, мабуть, мені виступити в ролі речового доказу. Я вилізу тобі в ліве вухо!
Анна підійшла до кухонного вікна.
Вона стала біля нього так, щоб яскраве вранішнє сонце світило їй просто в ліве вухо.
— Ідіть сюди,— сказала вона,— подивіться ж бо на гнома!
Татко вгамував свій кашель і пирскання й разом з мамою підійшов до вікна. Обоє нахилилися до Анниного вуха. З виразу їхніх облич було видно, що ні в якого гнома вони не вірять.
"Ну, рушай-бо, вперед, гноме!" — подумала Анна. Ось вона вже відчула у вусі легесенький лоскіт.
— Та що ж це таке?! — прошепотіла мама.
— Господи Боже, он щось вилазить фіолетове!
— То його ковпачок,— сказала Анна.
Потім вона відчула, як у лівому вусі ледь-ледь закололо. То гном щосили вп'явся пальченятами в шкіру вуха.
— Справді! Гном! — прошепотіла мама.
— У мене нерви здають,— прошепотів татко.
Гном скинув з голови ковпачка й зягорлав якнайголосніше, хоча воно однаково бриніло тіль-тіль: