Мегре весело підморгнув своєму інспекторові і запасся терпінням, бо месьє Жюбелен раптом став надміру говіркий.
— Надто багатьом?.. Хм… Складав такі декларації, що не підкопаєшся… Випробували, та марно… Дозвольте ще одне запитання… До якого соціального стану належали клієнти Гайяра?.. Певна річ, але я маю на увазі в більшості… Власники готелів, ресторанів та кабаре… Не тільки вони, я розумію…
Комісарові довелося ще довгенько слухати полум'яний монолог свого спершу неговіркого співрозмовника, котрий тепер балакливо викривав усі махінації, до яких інколи вдаються підступні платники податків.
— Фу! — важко зітхнув він, кладучи нарешті трубку. — Ти чув?
— Не все…
— Як я й сподівався, декларації Еміля Буле зовсім бездоганні… Жюбелен кілька разів засмучено повторив це слово… Він уже років десять намагається під них підкопатися — і все марно… Торік він підняв усі розрахунки… Каже, чиста робота — голки не підсунеш…
— А в інших?..
— Однаково у всіх клієнтів Гайяра… Бездоганно.
Мегре замріяно подивився на список, що лежав на столі, і знову пригадав слова судового секретаря:
— Знає, за що береться…
Жан-Шарль Гайяр знав не тільки за що братися, але й з ким мати справу — його клієнтура складалася загалом із власників готелів сумнівної репутації, хазяїв кабаре та нічних барів — словом, із всіх тих, про кого месьє Жюбелен допіру заявив:
— Їхні прибутки не піддаються точним підрахункам…
Мегре підвівся і ще раз перебіг очима список, що лежав на столі. Треба було вибирати — і зараз від його вибору могло залежати усе розслідування.
— Поклич мені Дюпе…
Інспектор Дюпе не примусив довго чекати на себе.
— Тобі відомо, де зараз Гастон Моран, про якого ти щойно розповідав?
— Кілька тижнів тому я випадково бачив його біля бензоколонки в гаражі на Італійському проспекті… Я саме відвозив сім'ю на дачу і заїхав заправитись…
— Подзвони хазяїнові гаража і дізнайся, чи працює в нього досі цей Гастон… Попроси, щоб тримав язика за зубами… Я не хочу, щоб хлопчина злякався і зник…
А втім — не цей, то другий, третій, четвертий… Можливо, навіть доведеться підняти всіх, поки знайдеш те, що шукаєш.
Бо комісар ще не зміг би сказати точно, що саме він шукав. В усіх справах адвоката було щось спільне, якась дивна спорідненість, котру він поки що не міг визначити словами.
— Адвокат своїх клієнтів не вбиває…
— Я вам ще потрібен, патроне?
— Так, посидь…
Зараз йому потрібен був співрозмовник, вірніше, співчутливий слухач.
— Адже, по суті, всі вони мусили б бути йому вдячні… І ті, що, завдяки йому, були виправдані судом, і ті, що, знову ж завдяки йому, могли пошити в дурні будь-якого податкового інспектора… Ти розумієш, що я хочу сказати?.. Як правило, адвокат має багато ворогів і просто невдоволених… Варто йому програти справу, і клієнт вважає його шахраєм…
— Певна річ, патроне.
— Отож не так просто вибрати собі правильного клієнта…
Повернувся Дюпе.
— Він і досі там працює…
— Де він зараз?
— На роботі…
— Візьми машину і якнайшвидше привези його сюди… Тільки не дуже лякай… Скажи, що йдеться про звичайну перевірку… Але й не дуже заспокоюй…
Було вже надвечір, але спека не спадала. Дихати було важко. Мегре відчув, як до спини в нього вже прилипає сорочка.
— Ходімо хильнемо по скляночці?
Що міг заперечити Люка проти цього короткого антракту в прохолодному затишку ресторанчика "Дофін"?
Комісар уже відчинив був двері, як залунав телефонний дзвоник. Він на мить завагався, але совість усе-таки примусила його повернутися й узяти трубку.
— Це ви, патроне?.. Інспектор Торанс…
— Чую… Які новини?
— Я дзвоню з проспекту Гранд-Арме…
— Що ти там робиш?
— Хвилин двадцять тому Гайяр вийшов з дому і сів у машину… Я насилу його наздогнав — завдяки пробці на вулиці Бланш…
— Він не помітив, що в нього хвіст?
— Я певний, що ні… Зараз скажу чому… Він одразу поїхав найкоротшим шляхом до майдану Етуаль… Не дуже швидко, зараз година пік… Ми проминули один за одним і кілька гаражів… Перед двома він навіть уже зупинився, але потім їхав далі… Видно, не міг наважитися… Кінець кінцем, він залишив машину в гаражі "Модерн" біля воріт Майо… Я почекав на вулиці, поки він вийде, і лиш потім зайшов до гаража… А Гайяр подався пішки до парку… Зараз він там.
Ось вона, та незначна непередбачена подія, яка сплутувала всі попередні плани, вимагала негайних рішень і конкретних дій.
Обличчя комісара спохмурніло, і, здавалося, він геть забув про кухоль холодного пива, на яке вже був настроївся.
— Це досить велика споруда з автоматичною системою для миття машин. Я щойно розмовляв з хазяїном… Гайяра він бачить уперше… Він попросив помити машину протягом години… Він повернеться о пів на шосту…
— Вони вже почали?
— Хотіли почати, але я їх зупинив… Що робити далі?
Зволікати далі було неможливо.
— Залишайся там і дивись, щоб ніхто не доторкався до машини… Я зараз когось пошлю, щоб пригнали її сюди… Можеш не хвилюватися, ордер буде…
— А що, як прийде Гайяр?
— Я підішлю до тебе ще когось із інспекторів… Краще, коли вас буде двоє… Будь дуже чемний з адвокатом, але все-таки привези його сюди…
Він раптом згадав молодого крадія машин, якого зараз мали привезти до Сюрте.
— До мене одразу не заводь… Нехай трохи понервується… Можливо, він почне комизитися… Не звертай уваги. І головне — дивись, щоб він нікому не дзвонив.
Торанс скрушно зітхнув.
— Гаразд, патроне… Але, будь ласка, швидше… Боюсь, що в таку спеку йому скоро набридне прогулюватися в парку.
Певна річ, було б краще заручитися одразу ордером на арешт. Та Мегре надто добре знав судового слідчого — той просто заборонив би йому діяти без переконливих доказів, за самою лиш інтуїцією.
Зайшовши до сусідньої кімнати, Мегре по черзі обвів поглядом присутніх інспекторів.
— Ваше…
— Слухаю, патроне…
— Ти коли-небудь водив американську машину?
— Траплялося…
— Поїдеш на проспект Гранд-Арме… Там біля воріт Майо є гараж… Називається "Модерн"… Тебе зустріне Торанс і покаже тобі блакитну машину… Приведеш її сюди… Спробуй не займати руками нічого зайвого…
— Ясно…
— Жанен, ти поїдеш з ним, але залишишся в гаражі… Торанс знає, що робити далі…
Мегре поглянув на годинника. Минуло вже п'ятнадцять хвилин, як Дюпе поїхав на Італійський проспект.