— Чому?
— Я гадав, що вас цікавить мій клієнт… А натомість ви весь час питаєте мене про мої власні справи… Я міг би образитись.
— Даремно. Я лише намагаюся встановити, що робив і де ходив Еміль Буле…
— Я не розумію…
— Його було вбито не минулої ночі, а в ніч з вівторка на середу…
— Але ж ви сказали…
— Я сказав, що тіло було знайдено цього ранку…
— Інакше кажучи, з вівторка його труп…
Мегре кивнув головою. Зараз перед адвокатом сидів найпростосердіший із простаків, схильний до щирої, одвертої розмови.
— Нам майже точно відомо, що у вівторок увечері в нього було побачення. Можливо, зовсім недалеко звідси…
— І ви подумали, що він приходив саме сюди?
Комісар засміявся.
— Я вас не звинувачую в тому, що ви задушили свого клієнта…
— Його було задушено?
— Уявіть собі, що експерти зробили саме такий висновок… Я не буду наводити окремі ознаки, це було б надто довго… Він інколи приходив до вас, щоб порадитися…
— Так, але ж не серед ночі!
— Він міг несподівано опинитися в скрутному становищі… Уявімо, наприклад, що його шантажували…
Гайяр запалив ще одну сигарету, затягся і повільно видихнув довгу цівку диму.
— З його чекової книжки видно, що недавно він узяв у банку значну суму грошей.
— Якщо не секрет, скільки саме?
— Півмільйона франків у старій валюті. Це суперечило його звичкам… Раніше, коли йому було потрібно, він брав гроші в касах кабаре.
— Це з ним трапилося вперше?
— Як нам відомо, так… Завтра ми перевіримо його рахунок у банку, і я зможу сказати вам певніше…
— Даруйте, але я й досі не розумію, при чому тут я…
— Зараз зрозумієте… Уявімо собі, що він уже колись піддався на шантаж і заплатив… А тепер хтось вирішив повторити цю операцію… І от йому призначають побачення в ніч з вівторка на середу… Звичайно, йому могло спасти на думку передусім порадитися з вами… Він кілька разів дзвонить до вас, але ви в кіно… Хто може за вас відповісти, коли вас немає вдома?
— Ніхто…
І, помітивши подив на обличчі комісара, квапливо пояснив:
— Я вже вам сказав, що моя дружина дуже хвора… Нервова депресія з усілякими ускладненнями… Зараз вона лікується від поліневриту, але медицина тут майже безсила… Вона не виходить із своєї спальні на другому поверсі… Там з нею завжди покоївка… Насправді вона медсестра, але моя дружина навіть не знає цього… Телефону там немає, я його зняв…
— У вас є служниця?
— Дві… Вони теж ночують нагорі… Тепер дозвольте повернутися до вашого запитання… Я вже краще розумію, в чому річ. Мушу вам сказати, що мені абсолютно нічого не відомо про будь-який шантаж, жертвою якого міг би стати мій клієнт. Я добре знаю його справи і навіть не уявляю собі, як його можна було б шантажувати… Він не приходив радитися зі мною минулого вівторка… Я взагалі не знаю, що він робив того дня чи вечора… А те, що його вбили, не дуже мене дивує… На Монмартрі не можна домогтися такого становища, не наживши собі серйозних ворогів… Правда, дивно, що його саме задушили і що тільки сьогодні знайшли труп… До речі, де його знайшли?.. В Сені?
— Ні, в завулку біля кладовища Пер-Лашез…
— Як реагувала на це його дружина?
— Ви з нею знайомі?
— Так, Буле нас познайомив… Він її боготворив. Якось він запросив мене на обід, і там я побачив усю родину.
— В тому числі й Антоніо?
— Так, і Антоніо, і його дружину… Справжня сімейна зустріч… Взагалі Еміль був дуже доброзичливий буржуа, і просто не вірилося, що він жив з показу роздягнених жінок…
— Ви знаєте всі його кабаре?
— Я був кілька разів у "Лотосі", здається, позаторік… Потім ще на відкритті кабаре на вулиці Беррі…
В голові Мегре виникало безліч запитань, але він не наважувався поставити їх уголос. Чи могло, наприклад, вдовольнити цього ставного, гарного, молодого ще мужчину напіваскетичне життя в одному домі з немічною жінкою?
— Аду ви теж знаєте?
— Молодшу сестру? Авжеж… Вона також була за столом. Чарівна дівчина, не гірша за Марину — і дуже розумна!
— Вам не здається, що вона була коханкою свого шуряка?
— Я уявляю себе на вашому місці, комісаре… Розумію, що ви змушені шукати в усіх напрямках… Але деякі з ваших гіпотез просто приголомшують… Коли б ви знали Еміля Буле, ви б не поставили мені цього запитання… Він завжди страшенно боявся ускладнень… Будь-який роман з Адою настроїв би проти нього Антоніо… В усіх питаннях сімейної моралі Антоніо щирий італієць… Можете собі уявити, що з цього було б! Пробачте, що я позіхаю, я сьогодні змушений був рано встати, щоб не спізнитися на процес у Пуатьє…
— Ви завжди залишаєте машину перед будинком?
— Майже завжди… Мені ліньки ставити її в гараж…
— Пробачте, що я вас потурбував в такий пізній час, але останнє запитання… Буле залишив заповіт?
— Не знаю… Думаю, що ні… Та й навіщо б він йому? Він одружений з умовою спільності майна… В нього двоє дітей… Успадкування не ставить жодних проблем.
— Дякую вам.
— Завтра вранці я піду висловлю співчуття його вдові. Скажу, що я до її послуг… Бідолашна жінка!
Було ще стільки речей, про які Мегре хотів би його запитати! Наприклад, як він позбувся чотирьох пальців на лівій руці. А також о котрій годині він виїхав з дому минулого ранку… Нарешті, через одну фразу Мікі йому дуже кортіло переглянути список Гайярових клієнтів.
Та за кілька хвилин він уже сідав у таксі на майдані Сен-Жорж, щоб їхати спати.
О восьмій наступного ранку комісар був уже на ногах і за якусь годину мовчки слухав, як його колеги доповідали директорові про хід справ. Що ж до Мегре, то він навіть не розтулив рота.
Перше, що він зробив, знявши піджака та відчинивши вікна у своєму кабінеті, цс подзвонив метру Шаванону, з яким розмовляв напередодні.
— Це знову я, Мегре… Я вас не дуже потурбував?
— Я не сам…
— Одну тільки довідку… Чи знаєте ви когось із адвокатів, з ким би приятелював Жан-Шарль Гайяр?
— Знову?! Можна подумати, що він вам справді чимось насолив…
— Він нічим мені не насолив, але я хотів би мати про нього повніше уявлення…
— То познайомтесь з ним. Зробіть йому візит.
— У нього я вже був.
— І що? Він закомизився?
— Навпаки! Але залишилося декілька запитань надто делікатних, щоб їх ставити в дружній розмові.
Як і чекав комісар, Шаванон не виявив ніякого ентузіазму. Майже в усіх професіях існує дух корпорації. Поміж себе люди можуть говорити, що заманеться, одне про одного, але всі одразу насторожуються, як тільки відчують чужинця. І тим більше, коли він із поліції.