Глитай, або ж павук

Сторінка 11 з 11

Кропивницький Марко

А вже тая правда
Та кривдою стала,
А вже тая чорнявая
Тужить перестала!

Де моє дороге намисто? Де мої персні? До Андрія поїду, наряжусь, як пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись, дивись, як його коханка-полюбовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на мене так визвірилась? Візьми його, голубко, собі, я тілько за тим і приїхала, щоб поглузувати та насміятися над вами обома!.. (Затуляється за Йосипа). Осьдечки мій чоловік!.. (Пританцьовує).

Я за нього затулюсь, затулюсь
Та й нікого не боюсь, не боюсь!..

Прощайте, зоставайтесь здоровеньки та не згадуйте нас лихом!.. Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба її погодувати; а то мати нагодують її баговинням та глевким лободяником! Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите? Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!.. Знаєш що? Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе брало!..
Бичок. Опам'ятайся, Оленко! Що мені в світі божому робить?!
Олена. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму!.. Пам'ятаєш, Андрію-серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам'ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як вона на голос!..

Лягай спочинь, мій миленький,
А я постіль постелю,
Треті півні заспівають,
То я тебе розбудю…

Забула голос!.. Пам'ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову промовляє чуло).

Ти вставай, вставай, мій миленький,
Годі тобі спочивать,
А вже ж твої вороні коні
Та й посідлані стоять!..

Ох, пригорни ж мене, зогрій моє замерзле серце біля твого теплого серця. (Притуляється йому до грудей). Ох, як же мені любо, як мені тепло. (Обскакує). Стривай, нагадала!.. Під перелазом, проти Бичкової хати, є криниця. Так? У тій криниці сидить жаба, зелена-зелена!.. То не жаба, не вір, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче? Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п'є!.. Стривай, я її вб'ю.
(Вхопила палицю і кидається на Бичка).
Бичок (хапа її за руку). Бог з тобою. Що ти робиш?
Олена (випручається). Ох, холодна-холодна жаба! Скинь її, скинь!..

ЯВА З

Ті ж, Андрій і деякі селяни.
Бичок (з ляком). Андрій!
Андрій. Я!.. (Помовчав). Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи опізнився: довго шукав своєї хати та ледве потрапив у вашу!.. Може, знічев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу!
Олена (з криком). Хто це? Хто це? Андрій? А де ж та розлучниця, отрута моя, твоя полюбовниця?
Андрій (тихо). Хто ти, молодице, ти мені щось не по знаку?.. Скидається трохи на мою Олену, тілько щось дуже гарно зодягнена і простоволоса!.. Ні, це пані якась, а не моя Олена!..
Олена (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Дивиться пильно на Андрія і мов скам'яніла).
Андрій. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сідати?.. А я більш двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився!.. Поспішав до вас на весілля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибі вам, велике спасибі: і за вашу приязнь, і за щиру пораду, і вашу прихильність до моєї жінки!.. Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тільки нечесно: не вітаєте мене і не дякуєте!
Бичок. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз.
Олена (шепче). "Бери її хоч зараз!.."
Андрій. Як же це так? Натішились, а тепер бери?
Бичок. Я її не силою взяв!
Андрій. Сама б то на гріх пішла?
Бичок. Сама… (Помовчав). Чого ж ти ще від мене хочеш?
Андрій. Поради! Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? Ви чоловік вчений, письменний!.. Де ж листи ті, що я через вас писав до Олени?
Олена (шепотить). "Листи писав до Олени…" Андрій пише, що покохав другу, кращу і багату… Пише, що вже; ніколи не вернеться… Не сподівайсь, каже, мене бачити ніколи… Я й не сподівалась…
Андрій (учувши її речі). А! Тепер я все зрозумів!.. (До Бичка). Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кінця!.. Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!..
Олена (сплеснула руками). Андрій, Андрій!.. (Пада мертва).

ЯВА 4

Вбігає Стеха.
Андрій (спокійно). А осьде і порадниця, рідна ненька… Поможіть пані піднятись; бачте, пан і з місця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач, ловко як навчилась падати, наче й справді зомліла!
Стеха (підходить до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона мертва!
Андрій. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху). Одійди, стара, годі вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвої і приклав руку до серця). Померла, померла?.. Ні, ні, не вірю!.. Олено, Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одіпхнув тебе, з великого жалю я зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!.. Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!.. Боже, боже!.. Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає, хто дасть порадоньки мені, хто посумує?.. Олено, Олено! На кого ж ти мене покинула?.. (Припадає до неї і голосить. Далі підняв голову і довго дивиться в лице їй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люди добрі, мир хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що святе письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і бога купують!.. Дивіться, у нього повна хата образів та лампадок!.. Церква — не хата! Він і богу молиться по тричі на день, і поклони б'є, і цілу обідню вистоює навколішках!.. А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо і в церкву не вчащаємо, через те й не уміємо так праведно, по-божому жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як мені з тобою помиритись?!
Бичок (з ляком). Рятуйте, хто в бога вірує.
Андрій (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі і віддячу. (Ухопив ніж з столу і порснув його у бік).
Бичок (пада). Ох, боже милосердний, за що я загибаю? (Помира).
Андрій. Що, тітко? Рука не схибила!.. Тепер, людоньки добрі, беріть мене, в'яжіть, закуйте у заліза… Убийте, я мертвець!..
Стеха. Ох, убий же, убий мене, стару відьму, мій синочку!.. Я винна більш усіх!.. Ох, убий же, убий же мене!..
Андрій. Тебе убити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мирові!.. (Припав до Олени). Горличко моя, серце моє!.. На кого ж ти мене покидаєш на цім зрадливім, холоднім світі?..
Завіса падає