Геракл

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
На крівлі Гераклового палацу появляються на колісниці
Іріда і Лісса.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О що це?.. Що?..
Чи знов нас, друзі, дикий страх жалитиме?
Над крівлею он з'ява; гляну — жах бере.
ОДИН ІЗ ХОРУ
Тікай! Тікай!
Швидше, ноги старі, біжіть!
ДРУГИЙ ІЗ ХОРУ
Володарю Пеане!
830] Біду нову, благаю, відверни од нас!
ІРІДА
Не бійтесь, люди, доньку Ночі бачачи —
Жахливу Ліссу — і мене, посланницю
Богів — Іріду: місту не пошкодимо,
Не проти вас ми вийшли — проти смертного,
Що, кажуть, від Алкмени й Зевса зроджений.
Ще поки не закінчив всіх трудів своїх,
Його щадила доля; батько Зевс беріг
Од лиха, заодно були ми з Герою.
Та вже, як Еврістея волю виконав,
840] То Гера дітовбивством покарать його
Поквапилась; до неї — я приєднуюсь.
Озбройся ж нині серця незворушністю,
О незаміжня донько Ночі темної!
Влий шал у нього, розпали жагу сліпу
До дітовбивства, сколихни, щоб сам же він,
Розлютувавшись, гарно тут побавився —
Синів — свій цвіт — рукою вклавши власною,
Через похмурі води Ахеронтові
Хай переправить, щоб пізнав і Гери гнів,
850] І мій. Тож, або сили у богів нема,
Лишень у смертних, або він поплатиться.
ЛІССА
По батькові й по неньці — благородна я,
Бо вийшла з крові Неба й Ночі темної.
А щодо служби — ні боги б не заздрили,
Ні люди, бо й на друга йти доводиться.
Тож хочу Геру і тебе отямити,
Ще поки можна; що скажу — послухайте:
Цей муж, до кого нині ви шлете мене,
І на землі, й на небі похвали зажив:
860] Непрохідні країни, дику моря хлань [178]
очистив честь безсмертних, що схитнулася,
Він оберіг — один лиш! — од зухвалих рук.
Забудь же про той задум найжорстокіший.
ІРІДА
Це ми з Герою рішили — і втручатись тут не смій!
ЛІССА
Жаль. А я на кращу стежку скерувать хотіла вас.
ІРІДА
Не розсудку жде од тебе владна Зевсова жона.
ЛІССА
Проти волі — бачить Сонце — я за діло це берусь.
Та якщо такий мій жереб — Гері і тобі служить
І щосил, щодуху мчати, мов за здобиччю гончак,
870] То помчу! Ні в морі хвиля, збита вітром, не кипить,
Ні земля, коли стрясеться, ні грімкий з небес вогонь,
Так, як я, коли ввірвуся до Гераклових грудей,
Все вверх дном перевернувши, дім увесь, та перед тим
Діти ляжуть, але вбивця — батько сам — не знатиме,
Що своє ж потомство знищив, аж сама звільню його
Від шаленства. Ось він, бачиш, головою вже трясе,
Мовчки вкруг очима водить, що вже кров'ю налились,
Важко подих переводить — бик, до нападу готов,
Диким ревом закликає Смерті темрявих богинь.
880] Ще не так ти затанцюєш під жахної флейти гру!
Ти ж, Ірідо, легкокрило на Олімп майни, ясна,
Я ж у дім Геракла нишком, непомічена, ввійду.
Обидві богині зникають.
ХОР
Горе, о горе нам! Гине, підкошений
Нашого краю цвіт — паросток Зевсовий!
Плач, Елладо, плач! Добродійник твій
В дикий шал упав — пропадає він,
Безсердечної Лісси здобич!
Вона — на колісниці; сліз жадаючи,
Рисаків жене, штрикає,
Мов Горгона нічна, спрагла крові, мчить.
890] Стоголово сичать над очима її,
Що вогнем зорять, люті змії.
Скоро щасливцеві в щасті відмовить бог,
Скоро, засліплений, батько синів уб'є.
АМФІТРІОН
(із палацу)
Горе! О горе нам!.. [179]
ХОР
Сина твого, що сам, Зевсе, бездітний вже,
Месниці пажерні в жертву взяли собі —
На землю кинувши, мучать.
АМФІТРІОН
(із палацу)
Нещасливий дім!..
ХОР
Уже танцює… Лиш гулкий тимпан не б'є
Й тирса не видно, що Бромію милий…
АМФІТРІОН
(із палацу)
О роде наш!..
ХОР
900] Вже крові прагне. Що йому сок виногрон —
Волога божественна Вакха?
АМФІТРІОН
(із палацу)
Мерщій тікайте, діти, звідсіля!
Страшна зазвучала пісня…
На діток лови розпочав.
Свого довершить таки Лісса,
В дім увірвавшись!
Гай-гай!.. Біда!..
ХОР
Як не оплакувать батька похилого
І годувальницю — матір, що діткам цим
Марно життя дала?
ОДИН ІЗ ХОРУ
Дивись! Дивись!
910] Од бурі дім здригнувся… Крівля валиться…
Лунає гуркіт. У повітрі появляться збройна Афіна Паллада.
ХОР
Ой-ой! Що робиш тут, Зевсова доню,
В цім домі?
Усе плюндруєш, як, було,
Супроти гігантів, Палладо,
В бій, на прю, йшла ти. [180]

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
З палацу вибігає вісник.
ВІСНИК
О друзі сивочолі!..
ХОР
В тебе вість якась?
ВІСНИК
Там жах, у домі!..
ХОР
Ну, кажи… Лиш не загадками.
ВІСНИК
Діти загинули!
ХОР
Гай-гай!..
ВІСНИК
920] Тут є над чим ридати, бо жахна їх смерть!
ХОР
А руки батька-вбивці ще жахливіші!..
ВІСНИК
Що звідали ми, хто б міг описати це?
ХОР
Все ж про долю жахну, долю батька й дітей
Спробуй звістити нас —
Як на палац упав
Грізний богів удар,
А головне — про нещасних діток.
ВІСНИК
Вже на вівтар поклали жертву Зевсові,
Щоб дім очистить, як нового владаря
930] Геракл убив і геть пожбурив труп його.
Довкола стали дітки — любо глянути! —
І батько, і Мегара; круг жертовника
З кошем уже пройшлися; всі замовкнули.
Тут син Алкмени головню занурити
Правицею у воду очисну збиравсь,
Та занімів раптово. Це завважили
І батько, й діти. Далі мов не той він став:
Неначе божевільний, страшно вирячив
Заплилі кров'ю очі; потекла йому [181]
940] Із рота піна, обліпила бороду.
Зареготавши дико, він таке сказав:
"Палю вогонь жертовний, а чому ж то я
Не вбив ще Еврістея? Нащо двічі те
Робити, з чим за раз тут я упораюсь?
Сюди принісши Еврістея голову,
Відмию свої руки від усіх убивств.
То геть ті узливання! Геть ті кошики!
Хто вірну мою зброю — лук і кий подасть?
Іду в Мікени. Не забути б лома ще
950] Й гаків узяти: мури-бо кіклопові,
Під шнур червоний добре припасовані,
Підваживши, зруйную; далі — й місто все!"
Й на колісницю — хоч і не було її —
Ступив ногою (так йому здавалося)
Та й замахнувсь на коней наче пужалном.
І сміх тут брав нас, і водночас жах проймав.
Перезирнулись: що це — невтямки було, —
Жартує наш господар, а чи в шал упав?
А він по дому став ходити поспіхом,
960] Тоді, в світлицю вбігши, сповістив усім,
Що він — у місті Ніса, хоч у себе ж був.
Прилігши на долівку, до обіду взявсь,
Як то бува в дорозі. Перегодом же
Сказав, що вже на Істмі він лісистому.
Зняв одяг і відразу ж до змагання став,
А з ким — не видно; сам проголосив себе
Звитяжцем, до уваги всіх закликавши,
Мов глядача б там бачив. Далі, впевнений,
Що то Мікени, — в гнів на Еврістея впав.
970] Тут батько втрутивсь, дужу руку стримує:
"О сину! Що з тобою? Що за мандри ти
Придумав? Чи не вбивство, щойно вчинене,
Затьмарило твій розум?" Той, вважаючи,
Що то отець аргосця заступається
За сина, пхнув старого й з тятиви уже
В дітей пускає стріли, бо гадав, що то
Ворожих він карає — Еврістеєвих.
А ті — урозтіч: цей в подолі матері
Сховатись хоче, той — у тінь колони став,
980] До вівтаря пурхнув з них інший пташкою.
"Що робиш, батьку? — бідна мати зойкнула, —
Дітей вбиваєш?.." Зойкнув батько, слуг юрба.
А той оббіг колону й наздогнав таки
Жахливим скоком хлопця, і, прицілившись,
Ударив з лука в серце. Навзнак син упав,
Плиту камінну кров'ю заливаючи.
А вбивця радий. Ба, ще й хвалить сам себе:
"Один ось, — каже, — Еврістея виплодок
За батькову злобливість заплатив уже!" [182]
990] Й на другого приміривсь, що у затінку
Жертовника сховатись ще надію мав,
Та де там!.. Перед батьком впав навколішки,
До шиї, підборіддя ручки тягнучи, —
"О батьку, любий, — молить, — не вбивай мене,
Я твій, не Еврістея, змилуйсь, батеньку!"
А той, очима божевільно водячи,
Не в змозі зблизька у дитя стрілу пустить,
Підносить довбню й мов ковальським молотом
Синочкові русяву вмить розтрощує
1000] Голівку. Так от махом вклавши другого,
До двох цих жертв додати третю квапиться.
Сердешна мати встигла з-перед рук йому
Дитя забрати — в спальні зачинилися.
Шаленець, наче б мури брав кіклопові,
Розніс ущент одвірки, двері виважив,
Одним лиш стрілом і жону, й дитя пройняв.
Уже й на старця кинувсь, та Паллада тут
Утрутилась, явивши грізний образ свій:
Окутим міддю списом потрясаючи,
1010] Розлюченому в груди камінь кинула —
Й погаснув шал убивчий, і пірнув Геракл
У сон глибокий, навалившись спиною
На стовп, що впав там, розколовшись надвоє,
Серед розвалин, де недавно дім стояв.
А ми, з заціпеніння врешті вийшовши,
Із старцем міцно прив'язали сонного
Шнурами до колони, щоб, отямившись,
Іще чогось жахного учинить не зміг.
І спить, бідака, сном важким, безрадісним,
1020] Жону й дітей убивши. Я не знаю, хто б
На світі був од нього нещасливішим.