В трилогії "Генріх VI" охоплюється півстолітній період англійської історії. Дія першої частини розпочинається в 1422 році, зразу ж після смерті Генріха V, дія третьої частини закінчується в 1471 році вбивством Генріха VI. В трилогії відображені завершальний етап Столітньої війни між Англією і Францією, початок і кульмінація війни Білої і Червоної троянд. (Фінал цієї міжусобної війни змальований у хроніці "Річард III").
У першій частині, сюжетно слабкіше пов'язаній з іншими частинами "Генріха VI" і всією тетралогією, дія в основному відбувається у Франції, де безславно для англійських завойовників завершувалася Столітня війна. Францію охопив широкий патріотичний рух, який очолила народна героїня Жанна д'Арк, і англійці почали зазнавати поразки за поразкою. В першій частині "Генріха VI" пояснення потребує насамперед шекспірівське зображення Жанни д'Арк, яке далеко розходиться з історичною дійсністю. Образ народної героїні Франції тут подано в плані зниженому, відверто тенденційному, зі специфічно "англійського" погляду. їй приписується чаклунство й зв'язок зі злими духами, хитрощі й демагогія, автор грубо позбавляє її моральної величі й благородства, зокрема в сцені перед стратою. Одне слово, це аж ніяк не історична Жанна д'Арк, а віддзеркалення того образу Орлеанської діви, що склався в таборі її ворогів, англійських феодалів, і при сприянні церкви набув поширення на батьківщині Шекспіра. Жанні д'Арк протиставлений англійський полководець Толбот, який виступає в хроніці довершеним утіленням не тільки всіх рицарських чеснот, а й високого патріотизму, самовідданості, близькості до простих воїнів, народу. Як уже слушно зазначали дослідники, високі якості та риси, притаманні Жанні д'Арк, Шекспір у неї "відчужує" і переносить їх на Толбота, що насправді був пересічним феодальним полководцем-завойовником.
Але наскрізна тема трилогії "Генріх VI" —це загострення суперечностей серед англійської феодальної знаті, які переростають у міжусобну війну Білої і Червоної троянд. Зав'язку цієї теми знаходимо вже на початку першої частини "Генріха VI", де показана гризня феодалів над труною Генріха V. Своєрідним лейтмотивом усієї першої тетралогії звучать слова Бедфорда із цієї ж сцени:
Чекайте лихоліття, о нащадки!
Дитя не молоко, а сльози виссе,
Багном солоних сліз наш острів стане,
Оплачуть мертвих лиш самі жінки.
Необхідність продовжувати війну з Францією стримувала до певного часу чвари в середовищі англійської феодальної верхівки, зате з тим більшою силою вибухають вони після безславного завершення Столітньої війни. В другій частині "Генріха VI" Шекспір показує поділ феодальної аристократії на табори й групи, нескінченні усобиці й сутички між ними, криваві інтриги, підступність і жорстокість, і все це зрештою виливається в запеклу війну. В короткій статті немає місця для коментованого переповідання всіх цих подій, тож наведемо лише характеристику К. Маркса, який писав, що ще задовго до закінчення війни з Францією барони (як пересічні головорізи) перетворилися в справжніх розбійників, метою життя яких стала погоня за золотом, пристрасть до грабування, розорення ферм і спустошення міст, викупи за полонених... Виховані таким чином на полях битв у Франції "нахили" змогли, нарешті, проявитися в самій Англії. Ще до початку Війни Троянд дворяни стали такими ж безсоромними й розбещеними у себе на батьківщині, якими корисливими й жорстокими були вони за морем. (Архив Маркса и Знгельса. Т. VIII, с. 401).
Безпосередньо Війна Троянд в основному змальовується в третій частині хроніки. Своєрідною інтродукцією до неї є сцена із І дії, де Кліффорд, що належить до табору Ланкастерів, безжально вбиває хлопчика Ретленда,, сина герцога иоркського. І далі нескінченним ланцюгом ідуть сцени сутичок, змов, битв, кровопролить, жорстокостей, яким, здається, не буде зупину. Слід сказати, все це надає дії третьої частини "Генріха VI" трохи поверхового характеру, але водночас яскраво зображає страхітливий історичний процес самознищення англійської феодальної аристократії. Похмурий характер третьої частини "Генріха VI" ше більше посилюється безперспективністю її фіналу: до влади приходять люди, геть заплямовані кров'ю, настільки втягнуті у вир міжусобиці, що про інше вже й неспроможні думати. Особливо зловісна серед них постать герцога Глостера, майбутнього короля Річарда III.
Проте зміст трилогії "Генріх VI" не вичерпується живописанням жорстокої міжусобиці, в якій гинула стара феодальна аристократія. На історичному матеріалі Шекспір ставить проблеми, актуальні для його сучасності, зокрема взаємопов'язані проблеми державного порядку і монархічної влади, розглядаючи їх у співвідношенні з рухом історії, з категорією "часу". Малюючи розгул феодальної анархії, він тим самим наголошував водночас на необхідності державного порядку, який, за умовами й поняттями того часу, забезпечувався лише сильною королівською владою. Можна сказати, що, виводячи у своїх історичних хроніках образи різних королів, Шекспір акцентував різні аспекти, розглядав різні варіанти проблеми монархічної влади й особистості монарха.
В хроніці "Генріх VI", так би мовити, розігрується варіант: що буває з державою, коли у відповідальний історичний момент трон посідає хоч і не злий, але слабкий, безвольний монарх, який перебуває в розладі з "часом". Будучи королем, Генріх VI волів, щоб державні справи вершили інші. Для себе ж він бажав тихого й благочестивого існування, своєю душею відданий був іншому, патріархальному часові й стилеві життя. Шекспір не без співчуття зображає муки доброго Генріха VI, втягнутого в криваву круговерть міжусобиці, але цим не знімає з нього історичної провини, яка полягала не тільки в його слабкості, нездатності приборкати буйних феодалів, а й у тому, що, будучи неспроможним правити, він усе-таки чіплявся за корону, чим лише множив кровопролиття.
Трилогія "Генріх VI" належить до тих історичних хронік Шекспіра, де значне місце посіла тема народу в історії. Причому народ показаний у трилогії не тільки як жертва феодального насильства і розбою, але і як активна сила історії, здатна впливати на хід речей, на долю держави. З народом, із його ставленням до тих чи інших акцій та діячів змушені рахуватися можновладці, про що не раз говориться у трилогії. Так, у другій частині саме рішучий виступ народу змушує короля і королеву відправити у вигнання герцога Сеффолка після смерті герцога Гемфрі, популярного серед лондонців. Не пройшов для Шекспіра безслідно історичний урок Жанни д'Арк, що відбилося передусім в образі Толбота (перша частина). В сцені, де графиня Овернська робить спробу його полонити, цей герой заявляє, показуючи на простих воїнів, які миттю прийшли йому на виручку: "Толбот — тільки тінь себе самого", а ось ці воїни — його сутність: "тіло, м'язи, руки й сила". Значний інтерес становить зображення народного повстання Джека Кеда в другій частині трилогії — це зображення буржуазні дослідники нерідко тлумачили як свідчення аристократичних симпатій Шекспіра, а то й його антидемократизму. Справді, зображаючи це повстання, Шекспір показав чимало непривабливих його сторін і проявів, але де пояснюється цілим комплексом конкретно-історичних обставин і причин. Не маючи змоги тут його докладно з'ясовувати, пошлемося на висновок, який робить О. А. Анікст: "Дорікати Шекспірові за створені ним картини народних рухів можуть лише ті, хто незнайомий з історією і вимагає від митця ідеалізації дійсності. Реалізм Шекспіра проявився не тільки в тому, що він показав розмах народного руху, його стихійний характер, але також і у винятково глибокому розкритті внутрішньої слабкості, притаманної рухам такого типу в середні віки, та й у пізніші часи" (А н и к с т А. Творчество Шекспира. М., 1963, с. 129).