Хазяйка
Слово честі, цей хлопчисько скінчить на шибениці. А хворому король розбив серце. Чоловіченьку, приходь швидше додому.
Хазяйка і хлопчик виходять.
Бардольф
Як же вас помирити? Треба ж разом у Францію вирушати. Якого біса нам ножі гострити один на одного?
Пістоль
Чорти голодні сваряться нехай!
Нім
А віддаси вісім шилінгів, що ти програв, коли ми об заклад билися?
Пістоль
Той ниций раб, хто платить.
Нім
Зараз я їх матиму. От і вся казка. Пістоль Хай мужність вирішить. Ану, ставай.
Добувають мечі.
Бардольф
Клянусь мечем, уб'ю того, хто перший вдарить.
Клянусь мечем, що вб'ю.
(Добуває меча)
Пістоль
Мечем поклявся. Не до жартів нам.
(Ховає меча)
Бардольф
Капрале Нім, коли збираєшся миритись, то мирись. А ні, то й мені станеш ворогом. Прошу тебе, сховай меча.
Нім
(до Пістоля)
А віддаси вісім шилінгів, що ти програв, коли ми об заклад билися?
Пістоль
Віддам я нобля цілого тобі,
Ще й випить дам. І станемо віднині
Як друзі ми, і навіть як брати.
Для Німа житиму, а Нім — для мене,
По справедливості. Я маркітантом
При війську буду, в грошики уб'юся.
Подай же руку.
Нім ховає меча.
Нім
А нобля даси?
Пістоль
З рук в руки, без обману.
Нім
Ну, що ж. От і вся казка.
Входить хазяйка.
Хазяйка
Якщо вас жінка породила, то майте серце, ходіть швидше до сера Джона. Так його, бідолаху, трясе безупинна триденна лихоманка, аж плакати хочеться, як на нього глянеш. ХодІіть же до нього, любі мої.
Нім
Король, щиро кажучи, зігнав злість на лнцарвВД
Пістоль
Ти правду кажеш, Німе.
Та бог зцілив його розбите серце.
Нім
Наш король — добрий король. Але, що вдієш,
Буває і примхливим, і свавільним.
Пістоль
Утішмо лицаря й мерщій до діла.
Виходять.
СЦЕНА 2
Саутгемптон. Зала міської ради. Входять Ексетер, Бедфорд і Вестморленд.
Бедфорд
Король зрадливцям надто довіряє.
Ексетер
Ось-ось арештувати мають їх.
Вестморленд
Поглянути на них — сумирні й тихі.
Неначе в серці відданість така,
Що можна покладатися на неї.
Бедфорд
Про їхні наміри король дізнався
З листів, які вдалось перехопити.
Ексетер
Лорд Скруп! Та це ж улюбленець державця.
Він ласками осипаний був щедро,
Однак продався ворогу лихому
І замах готував на короля!
Сурми. Входять король Генріх, Скруп, Кембрід ж, Грей та вельможі в супроводі почту.
Король Генріх
Погожий вітер. Час рушати в море.
Шановний лорде Кембрідж, лорде Мешем
І ви, шляхетний лицарю, скажіть,
Чи зможуть воїни, що з нами йдуть,
Узяти гору над французьким військом,
Звершити діло те, задля якого
Ми в Саутгемптоні зібрали їх?
Скруп
Якщо зусиль не пошкодують — зможуть.
Король Генріх
Не сумніваємось, що так і буде,
Бо кожен, з ким в похід ми ідемо,
Всім серцем з нами. Також ті, хто тут
Лишаються, всі щиро нам бажають
Звитяжно завершити цю війну.
Кембрідж
Ніде ще так монарха не любили,
Не шанували, як величність вашу.
Нема між ваших підданих такого,
Який зазнав би горя чи зневаги
В часи солодкі вашого правління.
Грей
Це суща правда. Жовч розвівши медом,
Тепер вам служить віддано і ревно
Всяк давній ворог вашого вітця.
Король Генріх
Тим більша це для вдячності причина.
Заслуги власні краще нам забути,
Аніж лишити без винагороди
Діла достойні підданих своїх.
Скруп
Вони потроять всі свої зусилля,
Окрилені величною метою
Служити вам невтомними трудами.
Король Генріх
В тім сумніву немає.
(До Ексетера)
Дядьку мій,
Звільніть того зухвальця, що посмів
Учора ображати нашу гідність.
Звичайно, тут причиною вино.
Він кається, й цього доволі нам.
Скруп
Це милосердя надто небезпечне.
Якщо його тепер не покарати,
То з нього інші приклад взяти можуть.
Король Генріх
О, будьмо милосердні.
Кембрідж
То поєднайте милосердя й кару.
Грей
Хіба не милосердя — покарати,
Але й залишити серед живих?
Король Генріх
Любов до мене і турбота ваша
Лягають тягарем на винуватця.
Коли таку провину випадкову
Суворо осудити, як тоді
Поставитись до злочинів нам слід,
Задуманих свідомо? Ми зухвальця
Прощаємо, хоч Кембрідж, Скруп і Грей
В турботі ніжній про особу нашу
Воліли б кари. Щодо справ французьких —
Хто має повноваження дістати?
Кембрідж
Королю, вам
Сьогодні мав я нагадать про це.
Скруп
І я також, владарю.
Грей
Я теж, вельможний пане.
Король Генріх
Граф Річард Кембріджський і лорд Скруп Мешем,
Сер Томас Грей, нортемберлендський лицар,-
Ось ваші повноваження. Читайте
І певні будьте — вам ціну я знаю.
Мій дядьку Ексетере, Вестморленде,
Надвечір відпливаємо. Панове!
Ви, схоже, прочитали щось таке,
Що навіть зблідли? От так переміна!
Мов крейда білі. Що ж у тих паперах
Так налякало вас, аж геть зігнало
Всю кров з лиця?
Кембрідж
Провину визнаю.
Здаюсь на вашу милість королівську.
Грей, Скруп
Ми теж благаємо про милосердя.
Король Генріх
Недавно ще воно живе було;
Поради ваші — ось його убивці.
Не вам про милосердя говорити,
Бо міркування ваші обернулись
Супроти вас, мов пси оскаженілі,
Що вже й господарів не признають.
Ось виродки англійські! Ось лорд Кембрідж.
Всі знають, як його любили ми.
Шанобою оточений він був,
Як і годиться лордові. Та бач,
На жменьку крон нікчемних спокусився,
Поклявсь французам нас підступно вбити
У Саутгемптоні. І цей ось лицар
Убити нас поклявся, хоч не менше
Нам дякувати мав би він за щедрість.
А що ж тобі сказати, лорде Скруп?
Жорстока і невдячна ти істото!
Ти мав ключі від таємниць моїх,
Тобі всю душу я звіряв свою,
Ти міг би обернути залюбки
Мене на джерело золотоносне.
Невже вдалося золоту чужому
Із тебе видобуть хоч іскру зла,
Яку хіба що палець мій відчув би?
Хоч правда виступає, ніби чорне
На білім тлі,— не йму очам я віри.
Убивство й зрада — нерозлучна пара,
Мов два дияволи в однім ярмі.
У злагоді вони працюють завжди,
І ні для кого це не дивина.
А ти — хоч неймовірно це, та правда —
Зрадливістю усіх нас приголомшив.
Диявола того, що так підступно
Спромігся замутити розум твій,
У пеклі вже відзнака жде висока.
Штовхаючи на зраду нас, люципер
Свій намір підлий завжди одягає
В блискучі, пишні шати благочестя.
А той нечистий, що тебе намовив,
І приводу для зради не придумав,
Хіба що обіцяв у нагороду
Тебе зганьбити зрадника тавром.
Нехай би він хоч цілий світ оббіг,
Мов хижий лев, та й то, вернувшись в пекло,
Сказав би: "Легко так, як цей англієць,
Ніхто спокусі ще не піддавався".
Моєму ти довір'ю прищепив
Підозру чорну. Хто старанно дбав
Про свій обов'язок? Звичайно, ти.
А хто ученим був? Звичайно, ти.
Походженням високий? Звісно, ти.
Хто в бога свято вірив? Звісно, ти.
А хто, скажи, помірність виявляв
У пристрастях, у радощах і гніві,
Міг завжди стримать бунт своєї крові.
До того ж був і скромним, і поштивим,
Очам і вухам нарізно не вірив,
Лише обом відразу й голові —
Це теж, мені здавалося, був ти.
Твоє падіння — то моя отрута,
Що тінь підозри кине на достойних.
Оплакувать тебе я буду гірко,
Бо від часів Адама я не знаю
Падіння нижчого. Провину їхню
Доведено. У руки правосуддя
Всіх трьох віддайте. Хай їм бог простить.