Генерал

Сторінка 4 з 22

Багряний Іван

— Говори... Говори... (встає, ходить навколо лантуха, взявшись у боки. Штурхає його ногою і знову сідає "писати". Шепоче різь зуби) — Контрреволюція... Контрреволюція... Собаки мені серце виїли, а ти... (Враз схоплюється, кричить) — Говори!.. Згною!.. Ха-ха, плював я на твою "правду"...

ГАННУСЯ закриває лице руками:
— Що ж я скажу Оксанці

(вибігають двоє дівчат, засапані. Кричать разом):
5
— Тут вона!
— Ганнусю! Швидше. Там тебе шукають. Ходім...

— Хамула лютує, як скажений. Хлопців усіх з торбами вигнав. І твого також... Тракторний парк виїздить. Швидше.
— Хамула кричить, польовим судом усіх лякає. (Побачила Данила) — Ой...
— "Це Оксанин..."
— Ганнусю! Що з ним?
ГАННУСЯ крізь сльози:
— Нічого (підійшла до Данила. Постояла нерішуче. Вклонилась до землі і, закривши лице руками, втекла, тужачи) — Ой Оксаночко, Оксаночко...

ДІВЧАТА:
6
— Бідна, бідна Оксанка... Як же ж вони любилися.
— А шо з ним?
— Ти пак не знаєш, не тутешня... Це її наречений.

— (сплеснула руками) — Отакийо?..
— Е ні, він не такий був. Учителем був. Гарний та дужий...(Озирнувшись). Та як узяли його ГЕПЕВУ раз, а потім удруге НЕКЕВЕДЕ... Мучили, і— іх... П'ять років тримали, та ганяли, та мордували... Аж поки збожеволів... А тоді пустили, матері на втіху, отакого ось... Ще зразу
він не такий був, одужав був трохи. А потім щось як найшло, все гірше й гірше...
(Сашко поглядає скептично то на дівчат, то на шлях. Потім тихенько підходить і стоїть ззаду).

— Боже, Боже...
— Цілі ночі, було, лежить та й думає... Я, каже, нічого так не хочу, як тільки того, щоб мені в руки колись потрапив той самий слідчий, що мучив мене... і всіх. Щоб ми, каже, помінялись ролями. Нічого, каже, більше не хочу, щоб тільки помінялись. І думає, і думає...

— І "помінявся", значить. Боже... (І заговорила гаряче, щиро): — А в нашому селі теж був парубок, придурковатий, топак, ненормальний. То як провалили йому парубки голову... Й що б же ти думала? Одразу став нормальний. Став, як і всі. Як рукою зняло. Кажуть вся
порча в проломину вийшла...Правда?., (сплеснула руками).
САШКО:
— Агов... Це що тут за організація, га? Ану...
— Ой... Не дурій.
— Єй-богу правда... (аж перехрестилась, а друга щиро):
— Боже... (в цей час гуркіт вибухів, дівчата хрестяться)."Свят, свят"... І ти дивись, — скільки людей у світі калічить... Ну, що б оце яка-небудь, хоч ма-анюсінька...отак трішечки, трішечки...
(Раптовий вибух близько. Дівчата зойкають і зникають переполохані).
7
САШКО дивиться услід презирливо:

— Ха... "Трішечки" (Вилазить на колесо, дивиться на шлях і враз хапається за голову).— То ж, мабуть, уже німці йдуть! Авжеж. А ті он лопотять кущами. О, як рвуть кігті. (Обертається і аж присідає, злобно): — Нємець!.. Ух! Батько розказували, як вони йому давали за гетьмана Скоропада... Бить! Всіх бить... Та тільки з ким?.. Де наші генерали?.. Де наші матроси?.. Де наші самольоти?.. Чоррт!.. (зпересердя підсмикує штани, аж тремтить) — Ех... Де це мій батько? Де мої брати... (глянув. Розпучливо махнув рукою і, зстрибнувши з колеса, підбіг до Данила):
Дядьку Даниле!.. Та дядьку он, Даниле!!! Хай йому чорт. Вже немає ніякого НКВД. Кришка. Вже немає ніякого Попова. І нічого вже немає... І нас вже теж скоро — немає... Треба десь пірнати.
8
Вибігає засапаний ГЕНЕРАЛ Червоної армії у повній формі, при орденах, і ДВА ЛЕЙТЕНАНТИ. Забрьохані. Неголені. Розхристані.Тримають поли в руках.

ГЕНЕРАЛ тяжко мечучись:
— Тільки б вирватись... Тільки б вирватись... (Зупинився і до командирів благально): — Таваріщі!.. Ми в оточенні, а...Куди ж тепер, а? Куди?
1-Й Л-НАНТ гарячково:
— Еге ж, куди?
ГЕНЕРАЛ не чуючи нічого від поденервовання:
— А? Що?.. Що?
1-Й Л-НАНТ бере під козирок:
— Топак... Я сказав — "Все в порядку, товаришу генерал!" І я ще сказав "Хай живе партія, хай живе дорогий наш і любимий наш отець...
ГЕНЕРАЛ:
— Йолоп! (Хапається за голову). Життя на волосині, а ви блазня строїте... (трясе кулаками) — Бож-ж-же мій! Країна ідійотів!.. Я вас питаю (дивиться то на одного то на другого,і враз зломано): — Ну, як же бути? А?..
1-Й Л-НАНТ знизує плечима:
— І я сказав...

2-Й Л-НАНТ стомлено, апатично махає рукою:
— Так що не можу знати. (Понуро сідає роззуватись).
ГЕНЕРАЛ:
— Що ви робите, командире! Хвилина дорога!... (Хвилюється) — Секунда вирішує все... Треба втікати швидше... швидше...
2-Й Л-НАНТ понуро:
— Именно... Так що в чоботіх уже не можу...
(Тим часом САШКО, оговтавшись і взявшись у боки, підходить авшпиньках ззаду, здивований і захоплений, що бачить такедиво — генерала в натурі).
ГЕНЕРАЛ тремтячим голосом:
— Ворог ходить назирці!.. Ворог наступає на п'яти!..(Сашко підтягає штани) — Ворог не жде...
1-Й Л-НАНТ:
— Ідея! (Хоче теж: роззуватись).

ГЕНЕРАЛ — спершу дивиться на свої ноги... Та враз люто тупотить:
— Струнко-о-о! Ідіоти! За таку "ідею" я вас повинен розстріляти. Ви командири чи...
ОБИДВА ЛЕЙТЕНАНТИ ВИСТРУНЧУЮТЬСЯ, косячись туди, звідки прибігли. САШКО теж виструнчується, зловтішно захопленийурочистою ситуацією.
1-Й Л-НАНТ:
Товаришу генерале! Але ж... В ім'я "родіни" і партії...
ГЕНЕРАЛ:
— Що-о-о?.. Ви більшовики?? Престиж армії!!! Що?..Що?..
1-Й Л-НАНТ:
— Я... То пак, я й сказав: ми Вас повинні врятувати для "родіни" і партії...
ГЕНЕРАЛ:
— А... Так... так....
1-Й Л-НАНТ:
— І я сказав — "Хай живе наш гаряче любимий отець...
ГЕНЕРАЛ розпучливо:
— Осел!
— Так точно...
— Газетний онанізм!
— Так точно.
— Мені не треба агітації! Мені потрібна дія! Мені треба
втікати.
— Так...
— А ось як??!
Л-НАНТ дивиться на свої вже босі ноги, зітхнувши, щось хоч сказати...
ГЕНЕРАЛ перебиває:
— Місцевість!.. Ви повинні знати місцевість! Ви командири??. Чого вас вчили??, я вас питаю, чого вас вчили?!
Л-НАНТ (виструнчившись, щиро:
— Я знаю... (мельдує) Ми повинні бити ворога на його території... І всі міста до Берліна і навпаки...
— Осел! Тепер ми в оточенні... Ціла країна в оточенні. А головне — Я... Хто завів?.. Я вас питаю, — хто завів?..
ЛЕЙТЕНАНТИ перезираються. Генерал тупотить в розпуці:
— Ви! Ви зрадники!!. Так, так. Саботаж... Ви не знаєте місцевости... Ви не знаєте служби... І тепер через вас загибає ліпший з генералів. Країна терпить непоправну втрату-у-у...
ОБИДВА Л-НАНТИ:
— Та ні ж...
— Через вас загибає армія в його особі!
— Та...
— Мовчати, коли мовить генерал!.. Через вас загибає
країна!
— (розпучливо) — Та ні ж...
— Через вас загибає партія та її вождь... І світова
революція...
2-Й Л-НАНТ безнадійно махнув рукою, фаталістично, сідає й понуро береться за чобіт.
— Доведеться взутись...
1-Й Л-НАНТ благально, жалібно:
— Товаришу генерал... Товаришу Попов... Ну навіщо ж...Ну навіщо...
ГЕНЕРАЛ не слухаючи нічого в несамовитім розпачі, тупотить скажено, аж САШКО ззаду покрутив пальцем навколо чола:
— Під су-у-уд... До розстрілу... На трибунал!..
ДАНИЛО до лантуха:
— Га!!. На трибунал!! Говори! Говори, гад!..
(Всі озираються. Тільки тепер помітили вони ДАНИЛА і САШКА.
Останній враз споважнів, взяв ломаку, діловито поплював на руки і став осторонь, вагаючись — чи підходити до лантуха, чи ні).