— Конкретніше!
— На "Ері" — двадцять сім чоловік екіпажу. Але, як самі розумієте, не це мене хвилює. Конфлікт може перерости в воєнний…
— Я зрозумів вас, мій друже. Не хвилюйтесь. Політики також чогось варті. Я вам особисто гарантую, що ви, за будь-яких обставин, зможете вважати себе порядною людиною. Врешті, самі вдумайтесь — роль "Зевса" дуже відповідальна, але й елементарно проста: йому треба тільки попросити в екіпажу "Ери" допомоги й дочекатися зближення модулів. Хай уже дехто поплеще язиками, про ґанджі нашої космічної техніки, але розмови обходяться набагато дешевше за монтаж і виведення на орбіту ще одного модуля… Врешті, чи мені вам розповідати? А забезпечити життя нашим астронавтам після космічної аварії зможете лише ви, генерале. Лише ви зможете зберегти життя своєму синові. Тут все у ваших руках, генерале. А для таких, як ви, професіоналів немає складності грамотно катапультувати хлопців. Але ж не раніше, ніж вони попросять допомоги в "Ери" і наблизяться на розрахункову відстань? — Президент багатозначно і зверхньо розсміявся. — Ось тоді ви ризикуєте виявитись людиною украй непорядною. Жартую. Одне слово, про той трагічний випадок на орбіті світ трохи поговорить і скоро забуде… А ви матимете усі підстави вважати себе порядною людиною. Не турбуйтесь. Це я вам гарантую. Бажаю успіху! З нами Бог!
І все в чужих руках зчужіло,
відбилося від рук гайнуло по руках.
І весь цей світ напружено закляк
в чужих руках ріднесенького сина.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Відразу після відльоту генерала президент вийшов на прямий зв’язок з полковником Форестом.
— Фред? Вітаю. Чим порадуєш?
— Конкретно — нічим… Але ж ти розумієш, що я особисто відповідаю за виконання програми "Зевс". До всього ж ми з тобою давні пройди, і я не хочу осоромитися в твоїх очах. Все буде гаразд. За будь-яких розкладок — все буде гаразд. Ти мене знаєш не перший рік і тому можеш сміливо на мене покластися.
— Фред, скажи відверто… Що ти думаєш з приводу цього Сіріуса?
— Я не можу похвалитися нічим конкретно. Втім… Мені важко повірити, що програма "Зевс" не буде виконана, але навіть якщо таке й трапиться, то я особисто обіцяю, що нам з тобою не доведеться червоніти. Я зроблю все, щоб навіть провал програми "Зевс" був нам корисний. Віриш мені, Старий Лисе, пане президент?
— Так, я знаю тебе… І тому нічим не буду обмежувати твою ініціативу… І не задаватиму зайвих запитань, Фред.
— Маю свій план. В мене надійні зв’язки в цьому світі. Я можу обійтися і без політиків, аби не потерпати за власну репутацію… За наші з тобою репутації.
— Добре, Фред. Ти ніколи не давав мені підстав сумніватися в тобі.
— А це тому, Старий Лисе, що я завжди кажу тільки правду і лише правду. Мене ще в дитинстві дуже били за найменшу брехню, і тому я дитиною зрозумів, що в нашому наскрізь брехливому світі є лиш одна можливість брехати і не бути спійманим на брехні, — це казати виключно правду. Все одно ніхто не повірить, але ж ніхто й не викриє твого обману. В цьому щось є, чи не так, Старий Лисе? Обнімаю тебе. З нами Бог!
Все наше життя перетворилося на дикий карнавал. Ми, спершу ніби для простої розваги, поодягали химерні і кумедні маски найрізноманітніших потвор. Ми живемо, ми веселимося, але під нашими масками вже немає наших облич. В нас уже немає власних облич.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Димний антураж нічного бару.
— Я хочу тобі сказати, моя люба Сігно, що я вже давно збагнув один закон природи, — кожному свій час. Я про це не почув, не повірив комусь на слово — я сам відчув розумом, кожною клітиною шкіри. Кожному свій час! І той, хто замолоду був дуже мудрим, з роками може, а можливо, й мусить опинитися серед дурнів… Я полюбив відвідувати смітники — місця вічного спочинку людських бажань і потреб. На смітниках є все — широкий вільний вибір того, за що ще вчора люди готові були й горлянки перегризати. А сьогодні — будь ласка… З кожного із нас його величність Час викроїть тільки те, що йому потрібно. І він не обійде нікого. І якщо з твоєї шкіри зроблять просто бубон, то знай, що саме бубон зараз і потрібен Часові. А відтак — потрібен ти і твоя шкіра. І мусиш радіти, що ти потрібен світові. І навіть простий пшик, то є не просто пшик, то — подих вічності. Я, моя люба, добре відчуваю свій час. Яз тих пташок, котрим ще рано подавати голос… Давай ще вип’ємо…
Нараз до Хенка підійшов бармен:
— Вас до телефону.
— Кому це я знадобився серед ночі?
Хенк повернувся хвилин через п’ять. Він якось споважніло, навіть дещо пихато, підійшов до Сігни і багатозначно, промовив:
— Пробач… Я помилився…
Сігна дзвінко розсміялася:
— За що тобі пробачити? В чому ти помилився?
— Я тобі щойно сказав, що мені рано подавати голос… Але мій час уже настав.
— Що, з твоєї шкури його величність Час уже зібрався робити бубон? Пробач за такий жарт…
— Пробачаю, Сігно… Я люблю такі жарти… Завжди отак жартуй зі мною… То що, вип’ємо?
Ми вже давно забули слово доброчесність… А мені пригадуються, колись і я читав Сенеку, слова про те, що керувати можна тільки доброчесністю, душевні ж хвороби легше викорінити, ніж їх загнуздати. І ще Сенека говорив про те, що людська Вірність є святим благом людського серця, ніяка необхідність не змусить Вірність до обману, ніяка винагорода не спокусить. Вірність скаже — пали, бий, убивай, але я не зраджу, чим сильніший біль буде випитувати таємниці, тим глибше я їх заховаю… Які прекрасні й наївні слова. Аж хочеться померти. Точніше, аж не хочеться жити у нашому вільному й прекрасному світі.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Машина, зупинилася під розлогим гіллям молодого. платана.
Хенк, квапливо вийшовши з нічного бару, довго роззирався навсебіч і не міг її помітити, аж поки прочинились дверцята і в салоні спалахнуло світло.
— Я тут, Хенк.
Від несподіванки він злякано завмер:
— Привіт, Артуре. Ти довго мене чекав?
— Сідай.
Машина відразу рушила, і вони помчали нічним містом.
— Як тобі ведеться, Хенк? Як успіхи на літературній ниві?
Хенк промовисто змовчав, лише поглянув на Артура дещо винувато й присоромлено, а той пограв трохи жовнами, ховаючи ледь бридливу гримасу, виплюнув у відкрите вікно жуйку і позирнув на підпилого хлопця іронічно, спідлоба. Хенк споважнів у передчутті ділової, важливої розмови.