— Ще крок... — прошипів він, — ще один крок, і я це зроблю, клянуся!
Блек завмер на місці. Неможливо було визначити, чиє обличчя випромінювало більше ненависті.
Гаррі заціпенів, немов розбитий паралічем. Він не знав, що робити й кому вірити. Глянув на Рона й Герміону: Рон, що й далі стискав у руках переляканого Скеберса, здавався не менш розгубленим. А от Герміона невпевнено ступила до Снейпа і ледь чутно промовила:
— Пане професоре... х хіба... хіба вам зашкодять їхні пояснення, га?
— Міс Ґрейнджер, вам і так уже загрожує відрахування зі школи, — пирхнув Снейп. — Ви втрьох опинилися тут без дозволу, в товаристві убивці й вовкулаки. Отож хоч раз у житті потримайте язика за зубами.
— Але ж... якщо ви помилилися...
— ЦИТЬ, ДУРНЕ ДІВЧИСЬКО! — закричав раптом Снейп, мов божевільний. — НЕ ГОВОРИ ТОГО, ЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ! — 3 його чарівної палички, що й далі цілилися в Блекове обличчя, вилетіло кілька іскор. Герміона притихла.
— Яке солодке відчуття помсти, — вишкірився до Блека Снейп. — Я так мріяв упіймати тебе власноручно...
— Ти знову пошився в дурні, Северусе, — гаркнув Блек. — Тільки но цей хлопець принесе пацюка до замку... — він кивнув на Рона, — ...я спокійно прийду...
— До замку? — перепитав шовковим голосом Снейп. — Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать... Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком...
Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.
— Та... ти повинен мене дослухати, — прохрипів він. — Пацюк... глянь на пацюка...
Але Снейпові очі сяяли таким божевільним блиском, якого Гаррі ще ніколи не бачив. Снейп, здавалося, цілком утратив глузд.
— Ану йдіть за мною! — звелів він і клацнув пальцями. Кінці мотузки, що нею був обмотаний Люпин, стрибнули йому в руки. — А я потягну вовкулаку. Може, дементори забажають і його поцілувати...
Гаррі, не задумуючись, кинувся вперед і загородив двері.
— Відійди, Поттере, ти вже й так по вуха в неприємностях, — гаркнув Снейп. — Якби я не прибіг сюди і не врятував твою шкуру...
— Професор Люпин цього року міг мене вбити сто разів, — промовив Гаррі. — Я провів з ним наодинці море часу, він учив мене захищатися від дементорів. Якщо він допомагав Блекові, то чого ж він не прибив мене ще тоді?
— Я не збираюся з'ясовувати, як влаштовано мозок вовкулаки, — засичав Снейп. — Відійди з дороги, Поттере.
— ВИ НІКЧЕМА! — крикнув Гаррі. — ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВАС КОЛИСЬ ПОШИЛИ В ДУРНІ, ВИ ТЕПЕР НАВІТЬ СЛУХАТИ НІКОГО НЕ ХОЧЕТЕ...
— МОВЧАТИ! Я НЕ ДОЗВОЛЮ, ЩОБ ЗІ МНОЮ ТАК РОЗМОВЛЯЛИ! — ще несамовитіше заверещав Снейп. — Яке коріння, таке й насіння! Я щойно врятував твою шкуру, ти мав би мені дякувати на колінах! Ох, якби він тебе вбив! Ти загинув би так само, як і твій батько, адже ти надто самовпевнений, ти не віриш, що Блек і з тебе зробив дурня... А тепер забирайся з дороги, доки я сам тебе не прибрав! ГЕТЬ, ПОТТЕРЕ!
Рішення визріло миттю. Снейп не встиг ступити й кроку, як Гаррі підняв чарівну паличку.
— Експеліармус! — вигукнув він... і, треба зауважати, не лише він. Гримнув такий вибух, що двері ледве втрималися на завісах. Снейпа підкинуло — він гупнувся об стіну, сповз на підлогу, і з під його волосся потекла цівочка крові. Він знепритомнів.
Гаррі озирнувся. Одночасно з ним Снейпа обеззброїли Рон і Герміона. Снейпова чарівна паличка описала дугу і впала на ліжко біля Криволапика.
— Тобі не варто було цього робити, — сказав Блек, глянувши на Гаррі. — Це мусив зробити я...
Гаррі уникав Блекового погляду. Він і досі не був певний, що вчинив правильно.
— Ми напали на вчителя... напали на вчителя... — простогнала Герміона, нажахано дивлячись на нерухомого Снейпа. — Ой, ми встряли в таку халепу..
Люпин намагався вивільнитися з мотузок. Блек стрімко нахилився і розв'язав його. Люпин випростався, потираючи занімілі руки.
— Дякую, Гаррі, — мовив він.
— Я ще не сказав, що вам вірю, — заперечив Гаррі. — Тоді настав час надати деякі докази, — втрутився Блек. — Хлопче... дай но мені Пітера. Швидше. Рон міцніше притиснув Скеберса до грудей.
— Ще чого, — кволо промовив він. — Ви що, вирвалися з Азкабану лише для того, щоб дістатися до Скеберса? Тобто... — він глянув на Гаррі й Герміону, сподіваючись на підтримку. — Гаразд, скажімо, Петіґру міг обертатися в пацюка... але ж є мільйони пацюків... Як ви, після стількох років Азкабану, знаєте, за яким саме полювати?
— Знаєш, Сіріусе, це слушне запитання, — повернувся до Блека Люпин і трохи спохмурнів. — Як ти про нього довідався?
Блек засунув під мантію свою пазуристу руку і витяг пожмаканий аркуш паперу, розгладив його й показав усім.
Це була фотографія Рона з родиною, що з'явилася торік улітку в "Щоденному віщуні". Там на Роновому плечі сидів Скеберс.
— Де ти це взяв? — запитав приголомшений Люпин.
— Фадж дав, — відказав Блек. — Торік він інспектував Азкабан і дав мені свою газету. Там на першій шпальті був Пітер... на плечі в цього хлопця... я відразу його впізнав... я ж безліч разів бачив, як він перевтілювався. І ще там було написано, що хлопець повертається у Гоґвортс... туди ж, де й Гаррі...
— Боже мій милий! — неголосно мовив Люпин, ковзаючи поглядом зі Скеберса на фотографію — і назад. — Його передня лапка...
— Що з нею? — виклично спитав Рон.
— Там немає одного пальця, — пояснив Блек.
— Звісно, — видихнув Люпин, — так просто... так геніально... Він сам його відчикрижив?
— Якраз перед останнім перевтіленням, — підтвердив Блек. — Я загнав його в кут, а він заверещав на всю вулицю, що то я зрадив Лілі та Джеймса. І перше ніж я встиг його проклясти, він висадив у повітря всю вулицю — паличку він тримав за спиною. Повбивав усіх у радіусі шести метрів — і шаснув у каналізацію разом з іншими щурами...
— А хіби ти про це не чув, Роне? — запитав Люпин. — Там знайшли тільки палець — усе, що буцімто залишилося від Пітера.
— Послухайте, але ж Скеберс міг побитися з іншими пацюками або іще щось!.. Він жив у нашій родині хтозна скільки...
— А точніше, дванадцять років, — додав Люпин. — Тебе ніколи не дивувало таке його довголіття?