Але Гаррі відчував, що його тягнуло тільки до одного — до квідичу. Зрештою, він вибрав ті самі предмети, що й Рон: коли в нього щось не вийде, поруч завжди буде приятель, який йому допоможе.
*
У наступному матчі з квідичу Ґрифіндор зустрічався з Гафелпафом. Вуд наполягав на щоденних тренуваннях після вечері, тож Гаррі майже не лишалося часу на щось інше, окрім квідичу й домашніх завдань. Чи то через дедалі плідніші тренування, чи через відсутність постійних дощів, але йдучи до спальні напередодні суботнього матчу, Гаррі відчував, що шанси Ґрифіндору здобути кубок з квідичу ще ніколи не були кращими.
Але його бадьорий настрій тривав не довго. Нагорі на сходах, які вели до спальні, він зіткнувся з розгубленим і вкрай приголомшеним Невілом Лонґботомом.
— Гаррі, я не знаю, хто це зробив! Я зайшов і бачу…
Боязко поглядаючи на Гаррі, Невіл штовхнув двері до спальні.
Усі речі з Гарріної валізи були розкидані по кімнаті. На підлозі валялася розірвана мантія. З ліжка зірвали білизну, а з тумбочки хтось витяг шухляду і все, що в ній було, висипав на матрац.
Ошелешений Гаррі підійшов до ліжка, наступаючи на вирвані сторінки "Трапези з тролями".
Коли вони з Невілом почали знову застеляти ліжко, до спальні увійшли Рон, Дін і Шеймус.
— Що тут таке, Гаррі? — голосно запитав Дін.
— Не уявляю, — відповів Гаррі. Рон тим часом оглядав мантію. Усі кишені були вивернуті.
— Хтось тут щось шукав, — сказав Рон. — Нічого не пропало?
Гаррі почав збирати свої речі, кидаючи їх у валізу. Лише коли жбурнув туди останню з Локартових книжок, він зрозумів, чого бракувало.
— Пропав щоденник Редла, — сказав він упівголоса до Рона.
— Що?
Гаррі кивнув головою на двері до спальні, і Рон вийшов з кімнати слідом за ним. Вони побігли до напівспорожнілої ґрифіндорської вітальні й сіли біля Герміони, яка самотньо читала книгу "Як розуміти стародавні руни".
Герміона була вражена новиною.
— Але ж… украсти міг тільки ґрифіндорець! Більше ніхто не знає нашого пароля! — Саме так, — погодився Гаррі.
Наступного ранку, коли вони прокинулись, їх привітало яскраве сонячне світло й легенький свіжий вітерець.
— Ідеальні умови для квідичу! — завзято вигукнув Вуд за ґрифіндорським столом, накладаючи яєшню на тарілки своїх гравців. — Гаррі, на, бери, тобі треба добре підкріпитися.
Гаррі розглядав ґрифіндорський стіл, навколо якого тіснилися учні, й думав, чи не сидить десь поміж ними новий власник Редлового щоденника. Герміона наполягала, щоб він повідомив про крадіжку, але Гаррі ця думка не подобалась. Довелося б розповісти комусь із учителів про щоденник — а хто тепер пам'ятає, за що Геґріда вигнали зі школи п'ятдесят років тому?
Гаррі не хотів ворушити ті давні події. Коли він вийшов з Великої зали разом з Роном і Герміоною, щоб узяти квідичну форму, до всіх його тривог додалася ще одна, і то дуже серйозна. Тільки но він поставив ногу на мармурову сходинку, як почув знову:
— Цього разу я вб'ю!.. Розірву!.. Пошматую!.. Гаррі зойкнув, а Рон з Герміоною злякано відсахнулися від нього.
— Голос! — сказав, озираючись, Гаррі. — Я щойно чув його знову! А ви?..
Вирячивши очі, Рон похитав головою. А от Герміона ляснула себе долонею по чолі.
— Гаррі, я, здається, зрозуміла! Я мушу піти в бібліотеку!
І вона побігла сходами нагору.
— Що вона зрозуміла? — розгублено мовив Гаррі. Він і далі озирався, аби з'ясувати, звідки лунав той голос.
— Хе, чого не розумію я, — похитав головою Рон.
— Але чому вона побігла до бібліотеки?
— Бо це Герміонин стиль, — знизав плечима Рон. — Коли сумніваєшся — біжи в бібліотеку.
Розгублений Гаррі стояв і прислухався, чи не почується знову той голос, проте з Великої зали за його спиною вже виходили, поспішаючи на стадіон, учні, які голосно перемовлялися.
— Мабуть, рухайся, — порадив Рон. — Уже майже одинадцята, скоро початок.
Гаррі побіг до ґрифіндорської вежі, схопив "Німбус 2000" і приєднався до великої юрби, що сунула на матч. Проте думками він і далі був у замку, де чувся той безтілесний голос. Надягаючи в роздягальні яскраво червону форму, заспокоював себе тим, що всі зараз прийшли сюди, щоб дивитися гру.
Команди вийшли на поле під бурхливі оплески. Олівер Вуд облетів стовпи, щоб розігрітися, а мадам Гуч витягла м'ячі. Гафелпафці, у яскраво жовтій формі, збилися докупи, щоб востаннє обговорити тактику гри.
Гаррі вже сідав на мітлу, як раптом на поле вибігла професорка Макґонеґел з величезним пурпуровим мегафоном у руках.
Гарріне серце каменем зірвалося додолу.
— Матч відміняється! — гукнула професорка Макґонеґел у мегафон, і переповнені трибуни зірвалися обуреними вигуками і гулом. Розгублений Олівер Вуд приземлився й побіг до професорки Макґонеґел, забувши навіть злізти з мітли.
— Але ж, пані професорко! — вигукнув він. — Ми мусимо грати! Кубок!.. Ґрифіндор!..
Професорка Макґонеґел не звертала на нього уваги, вона й далі кричала в мегафон:
— Всім учням негайно повернутися до своїх гуртожитків! Там ви отримаєте подальшу інформацію! Будь ласка, якомога швидше!
Вона опустила мегафон і підкликала до себе Гаррі.
— Поттере, тобі краще піти зі мною.
Не розуміючи, в чому його підозрюють тепер, Гаррі побачив, як з розбурханого натовпу вискочив Рон. Він підбіг до них, коли вони вже прямували до замку. На Гаррін подив, професорка не заперечувала.
— Так, Візлі, ти також, мабуть, ходи з нами.
Деякі учні нарікали на те, що відмінили гру, а інші були явно стурбовані. Гаррі й Рон слідом за професоркою Макґонеґел повернулися до школи і піднялися мармуровими сходами нагору. Але цього разу їх не повели до жодного кабінету.
— Ця звістка, мабуть, вас приголомшить, — сказала професорка Макґонеґел на диво лагідним голосом, коли вони підійшли до шкільної лікарні. — Стався новий напад… новий подвійний напад.
Гаррі увесь похолов. Професорка Макґонеґел штовхнула двері, і вони з Роном увійшли.
Мадам Помфрі схилилася над дівчиною з п'ятого класу з довгим кучерявим волоссям. Гаррі її впізнав: це була та дівчина з Рейвенклову, в якої вони хотіли дізнатися, де слизеринська вітальня. А на сусідньому ліжку лежала…
— Герміона!.. — простогнав Рон.
Герміона лежала цілком нерухомо з розплющеними й застиглими очима.