Було в Люпиновому тоні щось дивне, щось холодне. Та й сама думка, що Тонкс ховатиметься в батьків, теж дивувала. Вона ж була членом Ордену і, наскільки знав її Гаррі, воліла б бути у вирі подій.
— Ремусе, — боязко запитала Герміона, — чи все гаразд... ну, знаєш... між тобою і...
— Усе гаразд, дякую, — гостро відказав Люпин.
Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному:
— Тонкс завагітніла.
— Ой, як гарно! — пискнула Герміона.
— Прекрасно! — зрадів Рон.
— Поздоровляємо! — додав Гаррі.
Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:
— То... ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очікують, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.
Рон і Герміона подивилися на Гаррі.
— Я тільки... тільки хочу уточнити, — сказав він. — Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?
— Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, — відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю. — Гаррі, я не сумніваюся — Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.
— А я, — поволі протяг Гаррі, — сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.
Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам'ятати інтер'єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.
— Ти не розумієш, — сказав нарешті Люпин.
— То поясни, — наполягав Гаррі.
Люпин ковтнув слину.
— Я... я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.
— Ясно, — сказав Гаррі, — і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?
Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.
— Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!
Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.
— Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина... дитина...
Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.
— Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний... Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!
— Ремусе! — прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. — Не кажи так... чого б це дитина тебе соромилась?
— Ох, не знаю, Герміоно, — втрутився Гаррі. — Я б його, наприклад, соромився.
Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його вдарив.
— Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, — сказав Гаррі, — то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько — член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив покинути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?
— Та як... як ти смієш? — процідив Люпин. — Ідеться не про прагнення... небезпек чи особистої слави... як ти смієш навіть думати...
— Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, — урвав його Гаррі. — Хочеш зіграти роль Сіріуса...
— Не треба, Гаррі! — благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.
— Я сам собі не вірю, — не вгавав Гаррі. — Людина, що навчила мене боротися з дементорами — боягуз!
Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло — і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.
— Ремусе, Ремусе, вернися! — гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.
— Гаррі! — застогнала Герміона. — Як ти міг?
— Легко, — відповів Гаррі. Він підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився об стіну. Він і далі тремтів від злості.
— Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.
— Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.
— Стійте... стійте... тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.
— Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.
— Він сам напросився, — огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади...
— Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що... хіба що в них немає виходу.
— Гаррі... — Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив убік, дивлячись на вичаклуваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпин його тоді заспокоїв. Тепер йому здалося, що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.
Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.
— Я розумію, що не треба було називати його боягузом.
— Не треба було, — одразу погодився Рон.
— Але ж він саме так поводиться.
— Усе одно... — сказала Герміона.
— Розумію, — буркнув Гаррі. — Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто було на таке піти?
Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон — невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім шкільним другом?