Проте брехня не переконала Лілі. Востаннє обпаливши його лютим поглядом, вона побігла з гаю за сестрою, а Снейп залишився, розгублений і жалюгідний...
І знов усе змінилося. Гаррі озирнувся. Це була платформа дев'ять і три чверті, Снейп стояв, згорбившись, біля кощавої похмурої жінки з землистим обличчям, дуже схожої на нього. Снейп дивився на сім'ю з чотирьох душ, що стояла поблизу. Дві дівчини про щось говорили, відійшовши трохи від батьків. Лілі, здається, про щось благала сестру.
Гаррі підступив ближче, щоб послухати.
— ...вибач мені, Туню, мені так прикро! Послухай... — вона схопила сестру за руку й не випускала, хоч Петунія й намагалася вирватись. — Може, як я вже буду там... ні, ти послухай, Туню! Може, як я вже буду там, то піду до професора Дамблдора й переконаю його змінити думку!
— Я не... хочу... туди... їхати! — крикнула Петунія, вириваючи руку з сестриних лещат. — Думаєш, я хочу пертися в якийсь дурнуватий замок, щоб навчитися, як стати... як стати?..
Її світлі очі поглянули на платформу, де нявчали на руках у господарів коти, тріпотіли крильми й ухкали одна на одну сови в клітках, де учні, дехто вже в довгих чорних мантіях, тягли валізи й скрині на яскраво-червоний потяг або радісно вітали одне одного, побачившись після літніх канікул.
— ...думаєш, я хочу бути такою... такою почварою?
Лілі на очі навернулися сльози, і Петунія нарешті висмикнула свою руку.
— Я не почвара, — сказала Лілі. — Не кажи такого страшного.
— Бо ти туди їдеш, — з насолодою додала Петунія. — У спецшколу для почвар. Ти і той Снейпів хлопець... двоє виродків, ось хто ви такі. Це й добре, що вас відсіяли від нормальних людей. Нам так безпечніше.
Лілі подивилася на батьків, які зі щирим задоволенням розглядали платформу, насолоджуючись цим видовищем. Тоді знову глянула на сестру й заговорила пошепки з люттю в голосі:
— Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.
Петунія стала яскраво-червона.
— Благала? Я не благала!
— Я бачила його відповідь. Дуже чемну.
— Ти не мала права читати... — прошепотіла Петунія. — То особистий лист... як ти могла?..
Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.
— Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпорила в моїй кімнаті!
— Ні... ми не нишпорили... — почала боронитися Лілі. — Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються...
— Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! — вигукнула Петунія, збліднувши. — Почвара! — ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків...
І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором "Гоґвортського експреса", що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.
Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.
— Не хочу з тобою говорити, — сказала вона здавленим голосом.
— Чому?
— Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамблдора.
— То й що?
Вона зміряла його лютим поглядом.
— А те, що вона моя сестра!
— Вона звичайна... — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.
— Але ж ми їдемо! — сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!
Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.
— Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.
— Слизерин?
Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов'ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.
— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? — запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.
— У Слизерині навчалися всі мої рідні, — відповів він.
— Овва! — здивувався Джеймс, — а я думав, що ти нормальний!
Сіріус вишкірився.
— Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?
Джеймс підняв удаваного меча.
— "Ґрифіндор — живуть відважні учні там!" Як і мій тато.
Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього.
— Тобі щось не подобається?
— Та ні, — заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка свідчила про інше. — Якщо вам важливіші м'язи, ніж розум...
— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того? — докинув Сіріус.
Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.
— Ходімо звідси, Северусе, пошукаємо собі інше купе.
— Ооооооо...
Джеймс і Сіріус, кривляючись, копіювали її зарозумілий тон. Джеймс спробував підставити Снейпові ногу, коли той його минав.
— Бувай, Слинявус! — крикнув їм услід хтось із хлопців, і двері купе зачинилися...
І знову відбулася зміна декорацій...
Гаррі стояв у Снейпа за спиною, дивлячись на освітлені свічками столи гуртожитків, за кожним — по два ряди захоплених облич. Професорка Макґонеґел викликала:
— Еванс, Лілі!
Він бачив, як у його мами трусилися й підгиналися ноги, поки вона йшла до хиткого ослінчика. Підійшла, сіла. Професорка Макґонеґел поклала їй на голову Сортувальний Капелюх. Щойно він торкнувся її темно-рудого волосся, як одразу вигукнув:
— Ґрифіндор!
Гаррі почув, як Снейп ледь чутно застогнав. Лілі зняла Капелюх, віддала професорці Макґонеґел і пішла до ґрифіндорців, що радісно її вітали. Однак по дорозі вона озирнулась на Снейпа, і на її обличчі промайнула сумна усмішка. Гаррі побачив, як Сіріус підсунувся на лавці, звільняючи їй місце. Вона глянула на нього, згадала, що бачила його в поїзді, склала руки на грудях і рішуче повернулась до нього спиною.