Наприкінці намальованого тунелю знову з'явилася крихітна біла цяточка, і стало видно, що це повертається Аріана, з кожним кроком більшаючи. Та вона йшла не сама — з нею був ще хтось, вищий за неї, що кульгав поруч, помітно схвильований. Волосся в нього було довжелезне, на обличчі яріли глибокі рани, а одяг був пошматований і подертий. Постаті наближались, більшали, і нарешті на портреті стало видно тільки голови й плечі. Потім увесь портрет відхилився від стіни, наче маленькі дверцята, відкриваючи вхід у справжній тунель. І з нього виліз не хто інший, як Невіл Лонґботом — з довжелезним волоссям, порізаним лицем і в подертому одязі. Він зістрибнув з каміна й радісно вигукнув:
— Я знав, що ти прийдеш! Я знав це, Гаррі!
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ —
Втрачена діадема
— Невіле... що за виг... як?..
Однак Невіл уже помітив Рона з Герміоною й пригортав їх до себе, захоплено щось вигукуючи. Що довше дивився Гаррі на Невіла, то краще роздивлявся, в якому той кепському стані. Одне око розпухле й жовто-фіолетове, обличчя порізане, та й уся його занедбаність свідчила, що він зараз живе в суворих умовах. Та попри все, Невілове пом'яте лице світилося щастям, коли він випустив з обіймів Герміону і знову сказав:
— Я знав, що ви прийдете! Увесь час казав Шеймусові, що рано чи пізно так буде!
— Невіле, що з тобою?
— Що? Це? — Невіл недбало махнув головою, не надаючи великого значення своїм ранам. — Та то ще нічого. У Шеймуса гірше. Побачите. То що, гайда? О, — зиркнув він на Еберфорса, — Еб, там ще кілька людей на підході.
— Ще кілька? — лиховісно перепитав Еберфорс. — Як це зрозуміти, Лонґботоме? У нас комендантська година, і все село зачакловане "котячим концертом"!
— Я знаю, тому вони і роз'являться прямо в шинку, — сказав Невіл. — Просто відправте їх у тунель, коли вони прибудуть, добре? Дуже вам дякую.
Невіл подав руку Герміоні й допоміг їй вилізти на камін і зайти в тунель. Рон поліз наступний, а за ним і сам Невіл. Гаррі глянув на Еберфорса.
— Не знаю, як вам і дякувати. Ви вже двічі нас врятували.
— Тепер самі про себе дбайте, — буркнув Еберфорс. — Утретє я вже, мабуть, не врятую.
Гаррі видерся на камін і поліз в отвір за Аріаниним портретом. По той бік були гладенькі кам'яні східці. Схоже було, що цей перехід існує вже багато років. Зі стін звисали мідні ліхтарі, а ґрунтова долівка була тверда і втоптана. Вони йшли і їхні тіні пливли за ними по стінах, наче крила.
— Давно тут цей тунель? — поцікавився Рон на ходу. — Його ж немає на Карті Мародера, правда, Гаррі? Мені здавалося, що під школою було тільки сім переходів.
— Їх усі перекрили ще до початку навчального року, — повідомив Невіл. — Зараз туди потрапити неможливо, бо всі входи запечатано чарами, а на виходах чатують смертежери й дементори. — Він розвернувся й пішов спиною вперед, сяючи усмішкою й радіючи, що бачить друзів. — Але то таке... Краще скажіть — це правда? Що ви вдерлися в "Ґрінґотс"? І втекли на драконі? Усі тільки про це й говорять, Керроу недавно відлупцював Террі Бута, бо той під час вечері кричав про це на всю Велику залу!
— Так, це правда, — підтвердив Гаррі. Невіл радісно розреготався.
— А що ви зробили з драконом?
— Відпустили на волю, — відповів Рон. — Хоч Герміона хотіла залишити його своїм домашнім звірятком...
— Не перебільшуй, Роне...
— А що ви взагалі робили? Казали, Гаррі, що ти просто переховуєшся, але я так не думаю. Мабуть, ти таки щось задумав.
— Задумав, — погодився Гаррі, — але розкажи нам, Невіле, про Гоґвортс, ми ж нічого не знаємо.
— Тут було... ну, це вже геть не той Гоґвортс, — пояснив Невіл і усмішка зів'яла на його обличчі. — Ви чули щось про парочку Керроу?
— Про тих двох смертежерів, що тут викладають?
— Вони не тільки викладають, — уточнив Невіл. — Вони стежать за дисципліною. Їм, цим Керроу, подобається карати.
— Щось типу Амбриджки?
— Ні, вона проти них — лагідне курчатко. Усі викладачі, якщо ми чимось завинили, повинні відсилати нас до когось з Керроу. Але вони стараються цього не робити, якщо вдається. Викладачі їх ненавидять не менше, ніж ми.
— Той тип Амікус, викладає те, що колись називали "захист від темних мистецтв" — бо тепер це просто темні мистецтва. Ми маємо випробовувати закляття "Круціатус" на учнях, яким призначено покарання...
— Що?
Гаррі, Рон і Герміона вигукнули це разом, і їхні злиті воєдино голоси луною прокотилися тунелем.
— Ага, — сказав Невіл. — Так я, до речі, заробив оце, — показав він на особливо глибоку рану на щоці, — бо відмовився виконувати це закляття. А от декому це дуже подобається. Креб і Ґойл отримують море кайфу. Це, мабуть, уперше вони хоч щось роблять краще за інших.
— Алекта, Амікусова сестра, викладає маґлознавство, це тепер обов'язковий предмет. Ми мусимо слухати її базікання, що маґли схожі на тварин, що вони тупі й брудні, і що вони загнали чаклунів у схованки, бо жорстоко до них ставились, але тепер відновлюється природний порядок речей. А оце я заробив, — він показав іншу рану на обличчі, — коли поцікавився, скільки маґлівської крові у неї та її брата.
— Нічого собі, Невіле, — сторопів Рон, — може, іноді варто притримувати язика?
— Ви її просто не чули, — не погодився Невіл. — Ви б теж не стерпіли. Крім того, якщо не дозволяєш їм сісти собі на голову, то це дає надію усім. Я це помітив ще по тобі, Гаррі.
— Але ж вони тебе використовували як точила для ножів, — зіщулився Рон, коли вони проходили повз ліхтар, і Невілові страшні рани стало видно ще чіткіше.
Невіл знизав плечима.
— Нічого. Вони не хочуть проливати багато чистої крові, тому катують нас потроху, коли ми стаємо занадто язикаті, але все одно вбивати нас не збираються.
Гаррі навіть не знав, що гірше — страхіття, про які розповідав Невіл, чи його буденний тон.
— Справжня небезпека загрожує лише тим, чиї друзі або родичі завдають їм серйозного клопоту за межами школи. Ці учні стають заручниками. Старий Ксено Лавґуд забагато дозволяв собі в "Базікалі", і смертежери зняли Луну прямо з поїзда, коли вона поверталася додому на Різдво.
— Невіле, з нею все нормально, ми її бачили...
— Та я знаю, вона передала мені звістку.