— Олень?! — заревів шинкар і витяг чарівну паличку. — Олень! Ти ідіот... експекто патронум!
Щось величезне й рогате вирвалося з його чарівної палички. Нагнувши голову, воно помчало до головної вулиці й зникло.
— Я не таке бачив... — пробурмотів смертежер, але вже не так упевнено.
— Хтось порушив комендантську годину, ти ж чув вереск, — сказав шинкареві смертежерів напарник. — Хтось був надворі всупереч розпорядженню...
— Якщо мені треба вивести надвір кицьку, то я виведу, і плював я на вашу комендантську годину!
— То це через тебе спрацювало закляття "котячий концерт"?
— А хоч би й так? Що, кинете мене в Азкабан? Уб'єте за те, що я посмів виткнути носа з власних дверей? То давайте, чого чекаєте! Лишень маю надію, що вам вистачило глузду не натискати свої чорні міточки й не викликати його. Він, мабуть, не дуже зрадіє, якщо припреться сюди через мене й мою стару кішку.
— Ти про нас не турбуйся, — огризнувся якийсь смертежер, — про себе краще подумай, коли порушуєш комендантську годину!
— А через кого ж ви будете переправляти зілля й отруту, якщо закриють мій шинок? Накриється тоді ваша комерція.
— Ти що, погрожуєш?..
— Усе, я закрив рота. Ви ж для того й прийшли, щоб я заткнувся, га?
— А я все одно кажу, що бачив патронуса-оленя! — вигукнув перший смертежер.
— Оленя?! — заревів шинкар. — Та то був цап, дебіле!
— Що ж, ми помилилися, — буркнув другий смертежер. — Але ще раз порушиш комендантську годину, то ми вже не будемо такі поблажливі!
Смертежери подалися назад до Високої вулиці. Герміона полегшено застогнала, вислизнула з-під плаща й сіла на стілець з хиткими ніжками. Гаррі щільно завісив штори і скинув плаща з себе й Рона. Вони чули, як шинкар унизу запирає двері на засув і піднімається вгору сходами.
Гаррі подивився на камін. На ньому під портретом дівчини стояло маленьке прямокутне дзеркальце.
Шинкар зайшов до кімнати.
— Кляті дурбелики! — різко кинув він, розглядаючи їх по черзі. — Що ви собі думали, коли сюди перлися?
— Дякуємо вам, — пробурмотів Гаррі, — навіть не знаємо, як вам віддячити. Ви нас врятували.
Шинкар щось буркнув. Гаррі підійшов до нього, намагаючись розгледіти лице під довгим цупким сивим волоссям і бородою. Шинкар був в окулярах. За брудними скельцями ховалися пронизливі блакитні очі.
— Це ж ваше око я бачив у дзеркальці.
У кімнаті запала тиша. Гаррі й шинкар дивилися один на одного.
— Це ви прислали Добі.
Шинкар кивнув і пошукав поглядом ельфа.
— Думав, він буде з вами. Де ви його залишили?
— Він загинув, — відповів Гаррі. — Його вбила Белатриса Лестранж.
На шинкаревому лиці не здригнувся жоден м'яз. Помовчавши, він сказав:
— Прикро це чути. Непоганий був ельф.
Він відвернувся й, тицяючи чарівною паличкою, почав засвічувати лампи.
— Ви — Еберфорс, — сказав Гаррі, втупившись у його спину.
Той цього не підтвердив і не заперечив, а просто нахилився, щоб розпалити камін.
— Де ви його взяли? — запитав Гаррі, підходячи до Сіріусового дзеркальця, точнісіньку копію якого він розбив майже два роки тому.
— Купив у Данґа десь рік тому, — відповів Еберфорс. — Албус мені тоді сказав, що це таке. Я намагався тримати тебе на оці.
Рон аж зойкнув.
— Срібна лань! — схвильовано вигукнув він. — Це теж були ви?
— Що ти таке мелеш? — здивувався Еберфорс.
— Хтось вислав нам патронуса-лань!
— З такою головою, синку, ти міг би стати смертежером. Хіба ж я щойно не показав, що мій патронус — цап?
— О, — зніяковів Рон. — Так... Я ж голодний! — додав він, захищаючись, коли в животі в нього страшенно забурчало.
— Зараз щось пошукаю, — сказав Еберфорс і вийшов з кімнати, а невдовзі повернувся з великою паляницею, сиром та олов'яним глечиком з хмільним медом і поставив це все на столик біля каміна. Вони почали жадібно їсти й пити, і якийсь час панувала тиша, порушувана тільки потріскуванням вогню, дзенькотом келихів і плямканням.
— Ну що ж, — сказав Еберфорс, коли всі досхочу наїлися, а Гаррі й Рон сонно розвалилися в кріслах. — Треба подумати, як вам найкраще звідси вибратися. Вночі не можна, ви ж самі чули, що буває, коли хтось поночі виходить надвір. Спрацьовує закляття "котячий концерт", і всі на вас накидаються, як посіпачки на доксині яйця. Навряд чи мені вдруге пощастить видати цапа за оленя. Дочекаймося світанку, коли мине комендантська година, тоді знов накинете плащ і підете звідси пішки. Як вийдете з Гоґсміда, тримайте курс на гори, а вже там зможете роз'явитися. Може, зустрінете Геґріда. Він переховується там у печері разом з Ґропом, бо їх хочуть заарештувати.
— Нікуди ми не підемо, — заперечив Гаррі. — Нам треба потрапити в Гоґвортс.
— Не мели дурниць, хлопче, — пирхнув Еберфорс.
— Ми мусимо, — повторив Гаррі.
— Ви мусите, — сказав Еберфорс, нахиляючись до нього, — звідси зникнути, і то якомога далі.
— Ви не розумієте. У нас мало часу. Ми мусимо потрапити в замок. Дамблдор... тобто ваш брат... хотів, щоб ми...
Від світла з каміна запорошені скельця Еберфорсових окулярів на мить утратили прозорість і стали матово-білі, нагадавши Гаррі сліпі очі велетенського павука Араґоґа.
— Мій брат Албус багато чого хотів, — проказав Еберфорс, — але через його грандіозні плани гинули й калічилися люди. Тримайся якнайдалі від цієї школи, Поттере, а якщо можеш, то взагалі втечи з країни. Забудь мого брата і його хитромудрі плани. Він зараз там, де вже ніщо йому не зашкодить, а ти йому нічого не винен.
— Ви не розумієте, — знову повторив Гаррі.
— Та невже? — тихо перепитав Еберфорс. — Думаєш, я не розумію рідного брата? Думаєш, ти знав Албуса краще, ніж я?
— Я не це мав на увазі, — сказав Гаррі, голова в нього думала повільно через утому та пересит від їжі й вина. — Просто... він доручив мені одну роботу.
— Он як? — спокійно проказав Еберфорс. — Гарна, мабуть, робота? Приємна? Легка? Така, що некваліфікований юний чаклун запросто виконає й не надірветься?
Рон похмуро засміявся. Герміона сиділа напружена.
— Я... вона нелегка, ні, — зізнався Гаррі. — Але я мушу...
— "Мусиш"? Чого це ти "мусиш"? Він же помер, чи ні? — грубо запитав Еберфорс. — Забудь про це, хлопче, якщо не хочеш піти услід за ним! Рятуй себе!