— Я... так... ого...
Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.
— Я не маю багато часу, мушу вертатися, — пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. — Дякую тобі, Білле, дякую.
Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.
— За Тедді Ремуса Люпина, — виголосив тост сам Люпин, — майбутнього видатного чаклуна!
— А на кого він схожий? — поцікавилася Флер.
— Я думаю, що на Дору, а вона каже, що на мене. У нього ще мало волосся. Як народився, було чорне, а за годину стало руде, клянуся! Поки я повернуся, мабуть, стане блондином. Андромеда каже, що в Тонкс волосся теж почало міняти колір у той самий день, як вона народилася. — Він осушив келих. — О, давай ще один, — сказав Люпин, і Білл знову йому налив.
Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.
— Ні... ні... я справді мушу вертатися, — сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. — До побачення, до побачення... за кілька днів постараюся принести фотографії... усі будуть такі раді, що я вас побачив...
Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.
— Гаррі, ти — хрещений батько! — сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. — Це велика честь! Мої вітання!
Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.
— Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.
Білл завагався.
— Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.
Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.
— Я знаю ґоблінів, — сказав Білл. — Я працював у "Ґрінґотсі", коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. — І знову Білл завагався. — Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?
— Я не можу тобі сказати, — відповів Гаррі. — Вибач, Білле.
За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер принесла чергову порцію порожніх келихів.
— Зачекай, — сказав їй Білл. — Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.
— Тоді я мушу дещо сказати, — вів далі Білл. — Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.
Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.
— Що ти маєш на увазі? — запитав він.
— Ми говоримо про цілком різні породи істот, — відповів Білл. — Ділові стосунки між чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі... та ти й сам це знаєш з "Історії магії". Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі ґобліни, а особливо ті, що працюють у "Ґрінґотсі", свято переконані, що чаклунам не можна довіряти у справах, пов'язаних із золотом і скарбами, бо чаклуни нібито анітрохи не шанують ґоблінське право власності.
— Я шаную... — почав було Гаррі, проте Білл похитав головою.
— Ти не розумієш, Гаррі. Щоб це збагнути, треба якийсь час пожити серед ґоблінів. Для ґобліна справжнім і законним господарем будь-якого предмета є його виробник, а не покупець. Усі речі ґоблінської роботи, за їхніми уявленнями, законно належать лише їм самим.
— Але ж якщо цю річ купили...
— ...тоді вони вважають, що той, хто заплатив гроші, тимчасово цю річ у них позичив. Але їм дуже важко змиритися з думкою про перехід речей ґоблінської роботи від одного чаклуна до іншого. Ти ж бачив Ґрипхукове обличчя, коли в нього на очах передавали ту діадему. Він цього явно не схвалював. Гадаю, що на його переконання, як і на думку його найзатятіших одноплемінників, її треба було негайно повернути ґоблінам, коли помер перший покупець діадеми. Вони вважають, що наші звичаї зберігати в себе предмети ґоблінської роботи, передаючи їх від одного чаклуна іншому без жодної доплати, нічим не кращі за крадіжку.
У Гаррі з'явилося лиховісне передчуття. Він волів би знати чи Білл здогадується про значно більше речей, ніж дозволяє собі тепер говорити.
— Я хочу сказати, Гаррі, — додав Білл, беручись за ручку дверей, — щоб ти був дуже обережний з тим, що обіцяєш ґоблінам. Проникнути у "Ґрінґотс" менш небезпечно, ніж зректися обіцянки, даної ґоблінові.
— Ясно, — сказав Гаррі, коли Білл уже відчинив двері, — дякую. Матиму це на увазі.
Коли він ішов слідом за Біллом до вітальні, йому стрельнула в голову чудернацька думка — безумовно, від випитого вина. Тедді Люпин матиме хрещеного батька такого ж відчайдуха, яким для Гаррі був Сіріус.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ —
Ґрінґотс
Плани було вивірено, підготовку завершено. У найменшій спальні в невеличкому скляному флакончику, що стояв на каміні, лежала одна-єдина довга, шорстка чорна волосина, знайдена на светрі, в якому Герміона була в Мелфойському маєтку.
— І ще в тебе буде її чарівна паличка, — кивнув Гаррі на горіхову паличку, — тож, думаю, ти матимеш доволі переконливий вигляд.
Герміона була така перелякана, коли брала в руки чарівну паличку, ніби та могла її вжалити чи вкусити.
— Мені вона не подобається, — сказала вона ледь чутно. — Страшенно не подобається. Вона якась чужа і не пасує мені... це ніби частинка Белатриси.
Гаррі не міг не пригадати, як Герміона колись не сприймала його нарікань на тернову чарівну паличку, твердячи, що то він собі вигадує, ніби вона діє гірше за його власну, і радила просто більше тренуватися. Але він вирішив не дратувати Герміону її ж власними порадами — вечір перед нападом на "Ґрінґотс" був не найкращим часом для сварок.