— Хіба такі, як Герміона, — знизав плечима Рон. — Але давай спочатку подивимось, що воно таке, поки тебе не загризло сумління.
За мить Гаррі голосно закричав і зіскочив зі своєї розкладачки — у пакуночку було повнісінько личинок.
— Гарно, — зареготав Рон. — Яка турбота.
— Краще це, ніж твій ланцюжок, — огризнувся Гаррі, й Рон відразу посмутнішав.
На Різдвяний обід усі посходилися у нових светрах — тобто всі, крім Флер (бо місіс Візлі, здається, не захотіла гаяти на неї час) та самої місіс Візлі, яка красувалася в новесенькому темно-синьому відьомському капелюшку, що виблискував крихітними зірочками-діамантами, та ефектному золотому кольє.
— Це мені Фред і Джордж подарували! Яка краса, правда?
— Мамо, ми почали тебе більше цінувати, відколи нам доводиться самим прати шкарпетки, — зітхнув Джордж і легковажно махнув рукою. — Передати пастернаку, Ремусе?
— Гаррі, у тебе у волоссі личинка, — весело повідомила Джіні й перехилилася через увесь стіл, щоб її забрати; Гаррі відчув поза спиною мороз, хоч з личинкою це не було пов'язано.
— Як шахливо! — підкреслено здригнулася Флер.
— Ага, скажи? — підтримав її Рон. — Підливки, Флер?
Він з таким завзяттям повернувся по соусницю, що збив її зі столу; Білл махнув чарівною паличкою — підливка здійнялася вгору, а тоді покірно повернулася назад у соусницю.
— Ти не кгашчий за ту Тонкс, — сказала Флер Ронові, коли той перестав посилати Біллові вдячні повітряні цілунки. — Вона завшти все збиває...
— Я запрошувала дорогеньку Тонкс прийти до нас сьогодні, — заявила місіс Візлі, занадто різко ставлячи на стіл моркву й пропікаючи поглядом Флер. — Але вона не може. Ремусе, ти з нею останнім часом розмовляв?
— Ні, я взагалі мало з ким спілкувався, — відповів Люпин. — Але ж Тонкс, мабуть, мала б відвідати власну родину?
— Гм, — засумнівалася місіс Візлі. — Можливо. Хоч у мене склалося враження, що вона планує святкувати Різдво на самоті.
Вона роздратовано зиркнула на Люпина, немовби це він винен, що замість Тонкс її невісткою має стати Флер, але Гаррі, поглядаючи на Флер, яка годувала Білла з власної виделки шматочками індика, подумав, що битва, яку веде з нею місіс Візлі, заздалегідь приречена на поразку. І тут він пригадав одне запитання, що стосувалося Тонкс, а кого ж було краще запитати, як не Люпина, людину, яка знала все про патронусів?
— Патронус Тонкс змінив форму, — сказав він йому. — Принаймні так казав Снейп. Я не знав, що таке буває. Від чого може мінятися патронус?
Люпин, не поспішаючи, дожував, а тоді поволі відповів:
— Інколи... від серйозного потрясіння... емоційного шоку...
— Він був великий і мав чотири лапи, — сказав Гаррі, вражений несподіваною думкою, і стишив голос. — Стоп... а чи не був це?..
— Артуре! — раптом вигукнула місіс Візлі. Вона схопилася з крісла, притисла руку до грудей і не зводила очей з вікна. — Артуре... це Персі!
— Що?
Містер Візлі озирнувся. Усі теж одразу глянули у вікно; Джіні навіть устала, щоб було краще видно. І справді — засніженим подвір'ям крокував Персі Візлі, поблискуючи на сонці роговими окулярами. Одначе він був не сам.
— Артуре, він... він з паном міністром!
І справді, чоловік, якого Гаррі бачив у "Щоденному віщуні", йшов, злегка накульгуючи, слідом за Персі; грива його сивіючого волосся та чорний плащ були вкриті сніжинками. Ще ніхто не вимовив ані слова, ще містер і місіс Візлі не встигли обмінятися спантеличеними поглядами, а вже відчинилися двері, й на порозі кухні з'явився Персі.
Якусь мить панувала гнітюча тиша. Потім Персі доволі стримано сказав:
— Веселих свят, мамо.
— Ой, Персі! — зойкнула місіс Візлі й кинулася його обіймати.
Руфус Скрімджер став у дверях, спираючись на ціпок, і дивився на цю зворушливу сцену.
— Вибачте нам за вторгнення, — сказав він, коли місіс Візлі, всміхаючись і витираючи очі, повернулася до нього. — Ми з Персі були тут поблизу... робота, знаєте... і він не міг стриматися, щоб не зайти вас провідати.
Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв, ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж стежили за ним з кам'яними обличчями.
— Заходьте, сідайте, пане міністре! — заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка. — Пригощайтеся пундичкою або індингом... тобто...
— Ні-ні, шановна Молі, — почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він запитав її ім'я в Персі перед тим, як зайти в дім. — Не хочу заважати, я взагалі не посмів би зайти, якби не Персі — він так хотів усіх вас побачити...
— Ой, Персичку! — просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.
— ...ми забігли тільки на п'ять хвилинок, тож я погуляю на подвір'ї, поки ви тут наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний садочок... о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?
Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.
— Добре, — пролунав у тиші голос Гаррі.
Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.
— Усе нормально, — неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. — Нормально, — наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.
— Чудово! — зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей. — Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!
Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.
— Гарно тут, — Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин. — Гарно.
Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.