Слизоріг і далі сипав різними небилицями про визначних чаклунів, яких він навчав і які завжди з радістю ставали членами так званого "Слизоклубу" в Гоґвортсі. Гаррі не міг усидіти на місці, так йому хотілося звідси піти, але він не знав, як це ввічливо зробити. Нарешті поїзд випірнув з чергової довжелезної смуги туману прямісінько під багряний обрій на заході, і Слизоріг озирнувся, кліпаючи очима в присмерку.
— Господи, та вже ж зовсім темно! Я й не помітив, коли засвітили лампи! Біжіть швиденько й перевдягайтеся в мантії. Маклаґен, заскоч при нагоді, візьмеш книжку про клинохвостів. Гаррі, Блез... і ви заходьте. Це й вас стосується, панночко, — підморгнув він Джіні. — Ну, біжіть уже, біжіть!
Проходячи повз Гаррі в темний коридор, Забіні зиркнув на нього з такою ненавистю, що Гаррі аж здивувався. Разом з Джіні та Невілом він подався через увесь поїзд услід за Забіні.
— Добре, що це закінчилося, — пробурмотів Невіл. — Дивний він чоловік, скажіть?
— Трохи дивний, — погодився Гаррі, не зводячи очей зі спини Забіні. — А ти, Джіні, як туди потрапила?
— Він бачив, як я закляла Захаріаса Сміта, — пояснила Джіні, — пам'ятаєш, того ідіота з Гафелпафу, що був у ДА? Чіплявся до мене як п'явка, щоб дізнатися, що ж сталося в міністерстві, і врешті так мене дістав, що я його закляла... а коли зайшов Слизоріг, то я подумала, що буду покарана, але він чомусь вирішив, що це дуже добре закляття, й запросив мене в гості! Божевільний, правда?
— Це краще, ніж запрошувати когось тільки тому, що в нього відома мати, — сказав Гаррі, похмуро вдивляючись у потилицю Забіні, — чи дядько...
Він замовк на півслові. Йому в голову стрельнула думка, шалена й водночас чудова думка... за якусь хвилину Забіні повернеться в слизеринське купе для шестикласників, а там сидить Мелфой, який вважатиме, що його ніхто не чує, крім колег-слизеринців... якби ж то Гаррі непомітно прослизнув туди за його спиною, чого б він там наслухався й надивився! Щоправда, поїздка вже добігала кінця... до станції Гоґсмід лишалося менше як півгодини, судячи з диких пейзажів за вікном... але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам мусив їх підтвердити.
— Побачимося пізніше, — шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.
— Ти що?.. — здивувався Невіл.
— Потім! — видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не потребував такої обережності.
У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою спиною Забіні, ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе, коли Забіні відчинив двері. Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати двері, які вже зачиняв Забіні.
— Що це з ними? — розсердився Забіні і ще раз щосили вгатив Гаррі по нозі розсувними дверима.
Гаррі схопився за двері й різко їх розштовхнув; Забіні, що й досі тримався за ручку, гепнувся боком просто на коліна Ґреґорі Ґойла, зчинився галас, і Гаррі спритно заскочив у купе, тоді, спершись на тимчасово вільне місце Забіні, виліз на багажну полицю. На щастя, Ґойл і Забіні почали сваритися, відвертаючи на себе увагу, бо Гаррі був упевнений, що його ноги ненароком вилізли з-під плаща; і справді, на якусь жахливу мить йому здалося, що Мелфой помітив кросівку; але тут Ґойл зачинив двері й зіштовхнув з себе Забіні; наїжачений Забіні впав на своє місце; Вінсент Креб повернувся до розглядання коміксів, а Мелфой, бридко гигочучи, розлігся відразу на двох місцях, поклавши голову на коліна Пенсі Паркінсон. Гаррі незручно скрутився під плащем, стежачи, щоб кожнісінький сантиметр його тіла був надійно захований, і дивився, як Пенсі відгортала Мелфоєві з лоба прилизане біляве волосся, так задоволено при цьому всміхаючись, немовби на її місці мріяла б опинитися кожна. Ліхтарі, що погойдувалися на стелі купе, яскраво все це освітлювали: Гаррі міг легко прочитати кожнісіньке слово Кребового коміксу.
— Карочє, Забіні, — спитав Мелфой, — то що там хотів Слизоріг?
— Просто намагався підлизатися до людей із зв'язками, — відповів Забіні, що й далі сердився на Ґойла. — Хоч і не багато таких знайшов.
Ця інформація, здається, не задовольнила Мелфоя.
— А кого він ще запросив? — поцікавився він.
— Маклаґена з Ґрифіндору, — відповів Забіні.
— Ну, ясно, його дядько велике цабе у міністерстві, — сказав Мелфой.
-... тоді якогось Белбі з Рейвенклову...
— Не може бути, то ж ідіот! — здивувалася Пенсі.
-... а ще Лонґботома, Поттера й ту дівчину Візлі, — закінчив Забіні. Мелфой раптом сів, відкинувши руку Пенсі.
— Він запросив Лонґботома?
— Мабуть, бо Лонґботом там був, — байдуже підтвердив Забіні.
— А що в Лонґботомі зацікавило Слизорога? Забіні стенув плечима.
— Поттер, дорогоцінний Поттер, карочє, він явно хотів побачити самого "Обранця", — глузливо скривився Мелфой, — але ту пацанку Візлі! Що в ній такого особливого?
— Вона подобається багатьом хлопцям, — сказала Пенсі, уважно стежачи за Мелфоєвою реакцією. — Навіть ти, Блез, вважаєш, що вона кльова, а ми знаємо, який ти перебірливий!
— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть якби вона була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило. Мелфой знову ліг їй на коліна й дозволив пестити своє волосся.
— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм. Ганебно, бо мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун. Мій старий колись належав, тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув, що я в поїзді, а то б...
— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов, він мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він почув, що того зловили в міністерстві, то не зрадів, а Нот запрошення не отримав. Не думаю, що Слизорога цікавлять смертежери.
Мелфоя це явно засмутило, однак він постарався легковажно пирхнути.
— А кого це колупає, що саме його цікавить? Хто він такий, якщо розібратися? Звичайний тупий учителюга. — Мелфой демонстративно позіхнув. — Карочє, можливо, наступного року мене взагалі не буде в Гоґвортсі, то що мені до того, подобаюсь я якомусь старому жирному пердунові чи ні?