Невіл злякано кивнув. Слизоріг вказав їм жестом на єдині два вільні місця біля самих дверей, і вони посідали там один навпроти одного. Гаррі роздивився інших гостей. Упізнав одного слизеринця, свого однолітка — високого чорнявого хлопця з гострими вилицями й довгастими зизуватими очима; було там ще двоє семикласників, яких Гаррі не знав, а біля самого Слизорога забилася в куток, наче не розуміючи, як вона тут узагалі опинилася, Джіні.
— Ви з усіма знайомі? — запитав Слизоріг Гаррі й Невіла. — Блез Забіні одного з вами року...
Забіні навіть не поворухнувся, щоб привітатися, чи хоч показати, що він їх упізнав, і Гаррі з Невілом відповіли йому тим самим: ґрифіндорці й слизеринці принципово зневажали одні одних.
— Це Кормак Маклаґен, можливо, ви стикалися... Ні?
Маклаґен, кремезний юнак з цупким волоссям, підняв руку, а Гаррі з Невілом йому кивнули.
— ...оце Маркус Белбі, не знаю, чи...
Худорлявий і нервовий Белбі витиснув з себе усмішку.
— ...а оця чарівна панночка каже, що вас знає! — закінчив знайомити Слизоріг.
Джіні за Слизороговою спиною скривила Гаррі й Невілу гримасу.
— Як це приємно, — радо сказав Слизоріг. — Така нагода ближче з вами познайомитися. Нате, беріть серветки. Я взяв обід з собою, бо візочок, як я пригадую, спокушає локричними чарівними паличками, а травна система в старого чоловіка вже такого не подужає... Белбі, фазанчика?
Белбі здригнувся і взяв щось схоже на половинку холодного фазана.
— Я щойно розповідав Маркусові, що мав приємність навчати його дядька Дамокла, — пояснив Слизоріг Гаррі з Невілом, передаючи по колу кошик з булочками. — Видатний чарівник, видатний, і свій орден Мерліна він заслужив. Маркусе, а ти часто бачишся з дядьком?
Белбі, на його превеликий жаль, щойно напхав рота фазанятиною; намагаючись негайно відповісти Слизорогові, він поспішив ковтнути, побагровів і почав душитися.
— Анапнео, — Слизоріг спокійно спрямував на Белбі чарівну паличку, і горлянка в того миттю прочистилася.
— Ні... не дуже часто, ні, — видихнув Белбі зі слізьми на очах.
— Ну, звичайно, насмілюся припустити, що йому ніколи, — запитливо дивився на Белбі Слизоріг. — Навряд чи він винайшов би аконітове вовкозілля без серйозної важкої праці!
— Мені здається... — додав Белбі, побоюючись кусати м'ясо, поки Слизоріг його діймає. — Е-е... він з моїм татом у не дуже добрих стосунках, розумієте, тому я мало що й знаю...
Він ще щось бурмотів, але Слизоріг лише холодно всміхнувся й повернувся до Маклаґена.
— А ти, Кормаче? Як я знаю, ти часто бачишся зі своїм дядьком Тиберієм, бо він має чудовий знімок, де ви удвох полюєте на клинохвостів, здається у Норфолку?
— Так, то була гарна забава, це точно, — підтвердив Маклаґен. — Ми там були з Берті Гіґзом і Руфусом Скрімджером... зрозуміло, ще до того, як він став міністром...
— Ага, то ти знаєш Берті й Руфуса? — засяяв Слизоріг, пропонуючи всім пиріжки з маленької таці; до того ж Белбі чомусь не дісталося. — А скажи мені...
Саме це Гаррі й підозрював. Усіх було запрошено через те, що вони були пов'язані з кимось відомим або впливовим... усі, крім Джіні. Забіні, якого допитували після Маклаґена, виявився сином відомої своєю вродою відьми (як Гаррі зрозумів, вона сім разів виходила заміж, причому кожен її чоловік помирав загадковою смертю, залишаючи їй гори золота). Настала Невілова черга: це були дуже неприємні десять хвилин, бо Невілових батьків, відомих аврорів, довели до божевілля катуванням Белатриса Лестранж разом з іншими посіпаками-смертежерами. Під кінець Невілового розпитування у Гаррі склалося враження, що Слизоріг не поспішає з остаточною оцінкою Невіла, доки не з'ясується, чи йому передалися від батьків хоч якісь здібності.
— А зараз, — незграбно засовався Слизоріг на сидінні з виглядом конферансьє, що оголошує вихід зірки. — Гаррі Поттер! З чого почати? Я увесь час згадую наше літнє знайомство!
Він якусь мить придивлявся до Гаррі, наче до великого й соковитого кусня фазана, а тоді сказав:
— "Обранець", як тебе тепер називають!
Гаррі промовчав. Белбі, Маклаґен і Забіні витріщилися на нього.
— Авжеж, — сказав Слизоріг, уважно дивлячись на Гаррі, — уже кілька років ходять чутки... Пам'ятаю, коли... ну... після тієї жахливої ночі... Лілі... Джеймс... а ти вижив... і пішли плітки, що ти володієш надприродним даром...
Забіні ледь чутно пирхнув, що явно означало певний скептицизм. З-за спини Забіні раптом пролунав сердитий голос.
— Аякже, Забіні, це ж у тебе такий великий талант... хизуватися...
— Ой, лишенько! — благодушно хихикнув Слизоріг, озираючись на Джіні, що люто зиркала на Забіні з-за Слизорогового черева. — Стережися, Блез! Я бачив, коли проходив повз її купе, як ця панночка блискуче виконувала закляття "Кажанячі шмарки"! Я б її не сердив!
Забіні лише презирливо гмикнув.
— Та все ж, — Слизоріг знову повернувся до Гаррі. — Такі цього літа чутки. Не знаєш, кому й вірити, "Віщун" давно вже славиться неточностями й помилками... але мало хто сумнівається, враховуючи кількість свідків, у тому, що в міністерстві коїлося щось небачене, а ти був у самісінькому епіцентрі тих подій!
Гаррі не знав, як, не вдаючись до відвертої брехні, викрутитися з цієї ситуації, тому просто кивнув, але так нічого й не сказав. Слизоріг аж засяяв.
— Яка скромність, яка скромність! Не дивно, що Дамблдор так захопився... отже, ти там був? А всі інші розповіді... такі сенсаційні, що вже й не знаєш, кому вірити... скажімо, про те легендарне пророцтво...
— Ми не чули пророцтва, — втрутився Невіл і порожевів, наче квітка герані.
— Це правда, — рішуче підтвердила Джіні. — Ми з Невілом теж там були, а вся ця нісенітниця з "Обранцем" — просто чергові вигадки "Віщуна".
— То ви теж там були? Справді? — щиро втішився Слизоріг, позираючи то на Джіні, то на Невіла, але ті сиділи мовчки, не спокушаючись на його підбадьорливу усмішку. — Так... ну... це правда, що "Віщун" любить прибрехати... — трохи розчаровано продовжив Слизоріг. — Пам'ятаю, як мені розповідала дорогенька Ґвеноґа... тобто та сама Ґвеноґа Джонс, капітан "Гарпій з Голігеду"...
Він пустився в нудотні спогади, та Гаррі відчував, що Слизоріг ще не наситився випитуваннями, бо Невіл і Джіні його, мабуть, анітрохи не переконали.