— Зрозуміло, Кут не має, як для відбивача, належної статури, — зверхньо коментував Захаріас, — тут потрібні значно міцніші м'язи...
— Лусни його бладжером! — крикнув Гаррі Кутові, шугнувши повз нього, але Кут, усміхаючись на всі тридцять два, вирішив за краще обрати наступною мішенню для бладжера Гарпера, що саме пролітав повз нього. Гаррі був радий почути глухий удар, який свідчив, що бладжер влучив у ціль.
Здавалося, Ґрифіндор просто неможливо перемогти. Він забивав і забивав, а Рон на тому краю поля легко ловив і відбивав усі м'ячі. Він навіть почав усміхатися, а коли глядачі вітали особливо вдалий його маневр, виспівуючи хором стару популярну пісеньку "Візлі наш король", то вдавав, що диригує ними з висоти.
— Думає, що він сьогодні велике цабе? — пролунав уїдливий голос, і Гаррі мало не зірвався з мітли, коли з ним боляче й навмисно зіштовхнувся Гарпер. — Твій дружок — зрадник роду...
Мадам Гуч саме дивилася в інший бік, і хоч ґрифіндорці внизу обурено закричали, та поки вона озирнулася, Гарпер був уже далеко. Відчуваючи біль у плечі, Гаррі рвонув за ним з наміром дати здачі.
— Мені здається, що Гарпер зі Слизерину побачив снича! — вигукнув Захаріас Сміт. — Так, він явно побачив те, чого не помітив Поттер!
"Сміт просто ідіот, — подумав Гаррі. — Невже він не помітив, як ми зіткнулися?" Але наступної миті його серце стислося... Сміт сказав правду, а Гаррі помилявся: Гарпер недарма шугонув угору; він помітив те, чого не бачив Гаррі: високо над ними кулею летів снич, яскраво виблискуючи на тлі ясно-синього неба.
Гаррі почав набирати швидкість; вітер свистів у вухах, заглушуючи Смітові коментарі й галас юрби, але Гарпер і далі був попереду, а Ґрифіндор вигравав лише сто очок; якщо Гарпер його випередить, то Ґрифіндор програє... і ось уже Гарперові залишалось якихось тридцять сантиметрів, ось він простяг руку...
— Гей, Гарпер! — у відчаї крикнув Гаррі. — Скільки тобі заплатив Мелфой, щоб ти його замінив?
Він не знав, що змусило його це сказати, але Гарпер на мить розгубився; він дотягся до снича, але той вислизнув у нього з-під пальців й полетів собі далі; Гаррі метнувся за крихітним крилатим м'ячиком і зловив його.
— Є! — заволав Гаррі, він перекрутився й майнув униз, тримаючи снича в піднятій руці. Коли глядачі збагнули, що сталося, вони заревіли, мало не заглушивши звук свистка, що сповіщав про завершення матчу.
— Джіні, ти куди? — крикнув Гаррі, затиснутий просто в повітрі могутніми обіймами гравців своєї команди, але Джіні промчала повз них і з жахливим гуркотом врізалася прямісінько в коментаторський подіум. На трибунах пролунали крики й сміх; ґрифіндорська команда приземлилася біля розтрощених дощок подіуму, під якими дриґався Захаріас; Гаррі почув, як Джіні безтурботно пояснила сердитій професорці Макґонеґел:
— Не встигла загальмувати, пані професорко, вибачте.
Сміючись, Гаррі вивільнився з обіймів і пригорнув Джіні, втім, лише на мить. Уникаючи її погляду, поплескав усміхненого Рона по спині, і вся ґрифіндорська команда, забувши про ворожнечу, злетіла над полем, тримаючись за руки й махаючи уболівальникам.
Атмосфера в роздягальні була тріумфальна.
— Шеймус переказав, що святкуємо у вітальні нагорі! — захоплено репетував Дін. — Ходімо, Джіні, Демелзо!
Рон і Гаррі затрималися в роздягальні найдовше. Вони вже збиралися виходити, коли туди зайшла Герміона. Вона м'яла свій ґрифіндорський шарф і мала засмучений, але рішучий вигляд.
— Гаррі, я хочу з тобою поговорити. — Вона тяжко зітхнула. — Не треба було так робити. Ти ж чув Слизорога, це заборонено.
— І що ти тепер зробиш? Донесеш на нас? — поцікавився Рон.
— Про що це ви говорите? — запитав Гаррі й відвернувся, щоб повісити форму і водночас приховати від них усмішку.
— Ти добре знаєш, про що ми говоримо! — пронизливо вигукнула Герміона. — Ти під час сніданку долив у Ронів сік відвар успіху! Фелікс-феліціс!
— Нічого я не доливав, — заперечив Гаррі.
— Ти, Гаррі, долив, от чому все так пішло гарно; у слизеринців не вистачало гравця, а Ронові неможливо було забити!
— Та не доливав я нічого! — повторив Гаррі, всміхаючись від вуха до вуха. Він поліз у внутрішню кишеню куртки і вийняв крихітну пляшечку, що її помітила зранку в його руці Герміона. Пляшечка була заповнена золотистим відваром, а корок надійно запечатаний воском. — Я хотів, щоб Рону здалося, ніби я долив його, тому я й прикинувся, що доливаю фелікс-феліціс, коли побачив, що ти дивишся. — Він глянув на Рона. — Тобі неможливо було забити, бо ти відчув, що тобі щастить. Це все тільки твоя заслуга.
Він заховав відвар у кишеню.
— То в гарбузовім соці нічого не було? — вражено перепитав Рон. — Але ж погода була чудова... і Вейзі не зміг грати... я чесно не пив відвар успіху?
Гаррі заперечливо похитав головою. Рон довго на нього дивився, а тоді раптом накинувся на Герміону, перекривлюючи її слова:
— "Ти під час сніданку долив у Ронів сік фелікс-феліціс, ось чому йому неможливо було забити!" Герміоно, я й без чужої допомоги можу захистити ворота!
— Я ж не казала, що не можеш... Роне, до речі, ти й сам думав, що випив фелікс-феліціс!
Але Рон уже пройшов повз неї з мітлою на плечі і зник за дверима.
— Е-е, — порушив Гаррі несподівану тишу; він не думав, що його план призведе до таких прикрих наслідків, — може... може, підемо й відсвяткуємо перемогу?
— Сам іди! — огризнулася Герміона, ледве стримуючи сльози. — 3 мене вже досить того Рона, не розумію, що я ще мала зробити...
І вона теж вибігла з роздягальні.
Гаррі поволі йшов до замку повз уболівальників, які голосно його вітали, і відчував сильне розчарування; він був переконаний, що коли Рон переможе в цьому матчі, то вони з Герміоною негайно помиряться. Він не знав, як пояснити Герміоні, що вона образила Рона вже тим, що цілувалася з Віктором Крумом, навіть якщо відтоді минула ціла вічність.
Гаррі не побачив Герміони на ґрифіндорській святковій вечірці, що була вже в повному розпалі, коли він прибув. Його поява викликала нову хвилю вигуків та оплесків, і незабаром його оточили вболівальники, вітаючи з перемогою. Минуло чимало часу, поки він зумів відкараскатися від братів Кріві, які хотіли почути детальний аналіз матчу, та від величенької групи дівчат, що оточили його, пускаючи бісики й регочучи з кожнісінького його найнуднішого зауваження. Нарешті він вирвався від Ромільди Вейн, яка відверто натякала на своє бажання піти з ним до Слизорога святкувати Різдво. Проштовхуючись до столика з напоями, він зіткнувся з Джіні, на плечі в якої сидів карликовий пух Арнольд, а біля ніг з надією нявкав Криволапик.