Він замовк, щоб не вибовкати те, що думав насправді.
— Думаю, найкраще тут підійде слово "провал", — кивнув Дамблдор.
Гаррі засміявся.
— Тобто я тепер не часто бачитиму професора Снейпа, — радів Гаррі, — бо він не дозволить мені вивчати настійки, якщо я не отримаю відмінну СОВу, а я знаю, що такого не буде.
— Не варто рахувати сов, доки їх не отримаєш, — серйозно мовив Дамблдор. — Що, до речі, може статися вже сьогодні. І ще два моменти, Гаррі, перш ніж попрощатися.
По-перше, я хотів би, щоб відтепер ти постійно мав при собі плащ-невидимку. Навіть у Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?
Гаррі кивнув.
— А по-друге, на час твого перебування тут "Барлогові" надано найвищу охорону, на яку тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі... наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди. Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.
— Я розумію, — швидко погодився Гаррі.
— Тоді дуже добре, — сказав Дамблдор, відчиняючи двері сарайчика й виходячи на подвір'я. — Бачу світло на кухні. Треба вже нарешті дати Молі змогу понарікати, який же ти худий.
— РОЗДІЛ П'ЯТИЙ —
Зайва Флегма
Гаррі з Дамблдором підійшли до "Барлогу" з чорного ходу, переступаючи через розкиданий знайомий мотлох — старі гумові чоботи та іржаві казани; Гаррі чув, як поодалік у курнику тихенько сокочуть сонні кури. Дамблдор тричі постукав, і Гаррі побачив як за кухонним вікном метнулася чиясь тінь.
— Хто там? — долинув нервовий голос і Гаррі впізнав місіс Візлі. — Назвіться!
— Це я, Дамблдор, привіз вам Гаррі.
Двері негайно відчинилися. За ними стояла місіс Візлі, низенька, пухкенька, в старому зеленому халаті.
— Гаррі, дорогенький! Господи, Албусе, ти мене налякав, ти ж казав, що ви будете аж уранці!
— Нам пощастило, — пояснив Дамблдор, переступаючи поріг слідом за Гаррі. — Слизорога вдалося вмовити значно легше, ніж я сподівався. Гаррі постарався, звісно. О, вітаю, Німфадоро!
Гаррі роззирнувся й побачив, що місіс Візлі, попри таку пізню годину, була не сама. За столом сиділа, тримаючи обіруч велику чашку, молода відьма з блідим серцеподібної форми лицем та мишасто-сірим волоссям.
— Вітаю, пане професоре, — озвалася вона. — Здоров, Гаррі.
— Привіт, Тонкс.
Гаррі подумав, що вона якась замучена, може, й хвора, а в усмішці її було щось силуване. Барвистості у вигляді поменшало, звичних рожевих, мов жуйка, пасем у волоссі не було.
— Я краще піду, — швиденько сказала вона, встаючи й натягаючи на плечі мантію. — Дякую, Молі, за чай і співчуття.
— Будь ласка, не йди, якщо це через мене, — люб'язно попросив Дамблдор. — Я все одно не залишаюся, мушу обговорити невідкладні справи з Руфусом Скрімджером.
— Ні-ні, мені треба йти, — заперечила Тонкс, не дивлячись Дамблдорові у вічі. — На добраніч...
— Дорогенька, може, прийдеш у суботу на вечерю? Будуть Ремус і Дикозор...
— Та ні, Молі, що ти... та все одно дякую... усім на добраніч.
Тонкс прошмигнула повз Дамблдора й Гаррі надвір; ступивши кілька кроків за поріг, крутнулася на місці й розчинилася в повітрі. Гаррі помітив, що місіс Візлі чимось стурбована.
— Гаррі, до зустрічі у Гоґвортсі, — сказав Дамблдор. — Бережи себе. Молі, завжди до твоїх послуг.
Він уклонився місіс Візлі, вийшов надвір і зник точнісінько на тому самому місці, що й Тонкс. Місіс Візлі зачинила двері, а тоді за плечі підвела Гаррі до яскравої лампи, що стояла на столі, й почала його оглядати.
— Ти точно як Рон, — зітхнула вона, роздивляючись його. — На вас обох ніби наклали розтягувальні чари. Рон, відколи я купувала йому нові шкільні мантії, виріс сантиметрів на десять. Голодний, Гаррі?
— Так, — зізнався Гаррі, раптом усвідомлюючи, як він зголоднів.
— Сідай, любий, зараз я щось приготую.
Коли Гаррі сів, йому на коліна тут же вистрибнув і вмостився, муркочучи, рудий пухнастий кіт з приплюснутою мордочкою.
— То й Герміона тут? — радісно спитав Гаррі, чухаючи Криволапика за вушком.
— Так, позавчора приїхала, — повідомила місіс Візлі, постукуючи чарівною паличкою по великій залізній каструлі, та з гучним брязкотом стрибнула на плиту й одразу закипіла. — Усі вже, звісно, сплять, ми ж не чекали на тебе так рано. На, їж...
Вона знову стукнула каструлю, та злетіла вгору, полинула до Гаррі й нахилилася; місіс Візлі ледве встигла підставити миску, як у неї полився густий і паруючий цибуляний суп.
— Хліба, любий?
— Дякую, місіс Візлі.
Вона змахнула чарівною паличкою над плечем; до столу елегантно підлетіла хлібина й ніж. Коли хлібина сама себе покраяла, а каструля повернулася на плиту, місіс Візлі сіла коло Гаррі.
— То ти вмовив Горація Слизорога знову піти викладати?
Гаррі кивнув, бо мав повний рот супу й не міг говорити.
— Він навчав Артура й мене, — сказала місіс Візлі. — Працював у Гоґвортсі, здається, вічно; почав приблизно в той самий час, що й Дамблдор. Сподобався він тобі?
Гаррі тепер напхав рота хлібом, тож тільки стенув плечима.
— Розумію тебе, — кивнула місіс Візлі. — Він, коли захоче, може здаватися привабливим, хоч Артурові він ніколи особливо не подобався. Міністерство аж кишить колишніми Слизороговими улюбленцями — він уміє проштовхувати своїх, а от на Артура в нього ніколи не вистачало часу... мабуть, не покладав на нього великих надій. Та це тільки доводить, що навіть Слизоріг може помилятися. Не знаю, чи писав тобі про це Рон... це так недавно сталося... Артур отримав підвищення!
Видно було, що місіс Візлі аж розпирало бажання поділитися цією новиною. Гаррі необережно проковтнув цілу ложку паруючого супу і подумав, що від опіку в горлі йому повискакують пухирі.
— Це чудово! — видихнув він.
— Ти таке золотко, — засяяла місіс Візлі, мабуть, вирішивши, що це він заплакав від розчулення. — 3 огляду на нинішню ситуацію Руфус Скрімджер заснував кілька нових служб, і Артур тепер голова бюро виявлення та конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів. Це серйозна посада, в нього тепер десятеро підлеглих!
— А навіщо це бюро?..