Рон аж затрусився з люті. Усі погляди зупинилися на ньому.
— Замовкни, Мелфою, — сказав Гаррі. — Рон, пішли.
— Поттер, ти ж у них, тіпа, літував, га? — вишкірився Мелфой. — Карочє, його стара справді така жирна, чи тільки на фотці?
— Мелфой, а ти бачив свою стару? — спитав Гаррі, тримаючи за мантію Рона, що рвався до Мелфоя. — Отой її вираз, наче в неї лайно під носом? Вона завжди така, чи то їй від тебе смердить?
Бліде Мелфоєве обличчя дещо порожевіло.
— Поттер, не смій ображати мою матір.
— То стули свою слиняву пельку, — відвернувся від нього Гаррі.
БАХ!
Хтось із учнів заверещав... Гаррі відчув, як щось біле й гаряче черкнуло його по щоці... він потягся по чарівну паличку, та не встиг до неї й доторкнутися, як почувся другий голосний БАХ! Ревіння прокотилося вестибюлем.
— НЕ СМІЙ, ХЛОПЧИСЬКО!
Гаррі обернувся. Мармуровими сходами шкутильгав професор Муді. Його чарівна паличка цілилася в білосніжного тхора, що тремтів на вимощеній кам'яними плитами підлозі саме там, де щойно стояв Мелфой.
У вестибюлі запала моторошна тиша. Ніхто, крім Муді, не ворушився. Муці повернувся, щоб глянути на Гаррі — принаймні його нормальне око глянуло на Гаррі, бо друге закотилося кудись назад.
— Він тебе не зачепив? — прогарчав Муді. Голос мав низький і скрипучий.
— Ні, — відповів Гаррі, — не влучив.
— АНУ НЕ ЗАЙМАЙ! — заревів Муді.
— Що не займати? — спитав спантеличено Гаррі.
— Не ти! Він! — проскрипів Муді, махнувши пальцем через плече на Креба, що збирався було підняти з підлоги тхора, але відразу завмер. Скидалося на те, що друге око Муді було магічне й бачило все, що діялося в нього за спиною.
Муді пошкутильгав до Креба, Ґойла й тхора, що нажахано пискнув і чкурнув до підвалів.
— Так буде неправильно! — прогримів Муді, знову спрямовуючи чарівну паличку на тхора. Той злетів на три метри вгору, тоді гепнувся об підлогу і знову від неї відскочив.
— Не люблю, коли на суперника нападають з за спини, — загарчав Муді, а тхір підскакував дедалі вище й верещав від болю. — Так чинять лише смердючі підлі боягузи...
Тхір підлітав угору а його лапи й хвіст безпомічно теліпалися.
— Ніколи... більше... так... не роби... — примовляв Муді, а тхір з кожним словом гепався об кам'яну підлогу і знову від неї відскакував.
— Професоре Муді! — пролунав приголомшений голос.
Мармуровими сходами спускалася професорка Макґонеґел, тримаючи в руках цілий оберемок книжок.
— Вітаю вас, професорко Макґонеґел, — сказав незворушно Муді, ще вище підкидаючи тхора.
— Що... що це ви робите? — здивувалася професорка Макґонеґел, а її очі намагалися встежити за рухами тхора в повітрі.
— Даю урок, — пояснив Муді.
— Урок... Муді, це що, учень? — верескнула професорка Макґонеґел, і книжки посипалися з її рук.
— Еге ж, — підтвердив Муді.
— Ні! — крикнула професорка Макґонеґел, збігаючи по сходах і витягаючи чарівну паличку. За мить щось ляснуло, і на підлозі знову з'явився Драко Мелфой. Він лежав безформною купою, а його завжди прилизане біляве волосся розсипалося по яскраво червоному обличчю. Кривлячись від болю, він звівся на ноги.
— Муді, ми ніколи не використовуємо трансфігурацію як засіб покарання! — ледве видихнула професорка Макґонеґел. — Невже професор Дамблдор вам про це не казав?
— Здається, щось таке згадував, — непевно почухав підборіддя Муді, — але я думав, що добрячий прочухан...
— Муді, ми призначаємо відповідні покарання! Або повідомляємо вихователеві гуртожитку!
— То я так і зроблю, — погодився Муді, дивлячись на Мелфоя з неприхованою антипатією.
Мелфой, чиї вицвілі оченята ще й досі були мокрі від болю й приниження, лиховісно зиркнув на Муді й пробурмотів якісь слова, серед яких можна було розібрати "мій батько".
— Он як? — тихо сказав Муді, прошкутильгавши кілька кроків, від чого у вестибюлі луною розійшовся цокіт його дерев'яної ноги. — Я твого батька знаю давненько... скажи йому, що Муді пильно стежитиме за його синочком... передай йому таке від мене... А вихователь у твоєму гуртожитку, здається, Снейп?
— Так, — обурено буркнув Мелфой.
— Ще один давній знайомий, — прогарчав Муді. — Я вже давно хотів побалакати з друзякою Снейпом... ану, ходімо... — Він схопив Мелфоя за руку і поволік до підвалів.
Професорка Макґонеґел кілька секунд стурбовано дивилася їм услід, а тоді спрямувала чарівну паличку на розкидані по підлозі книжки, і вони стрибнули прямо їй у руки.
— Не говоріть зі мною, — тихенько сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли через кілька хвилин вони вмостилися за ґрифіндорським столом, а звідусіль лунали збуджені розмови про те, що допіру сталося.
— Чому? — здивувалася Герміона.
— Бо я хочу назавжди зафіксувати це в пам'яті, — пояснив Рон із заплющеними очима і піднесеним виразом обличчя. — Драко Мелфой — дивовижний стрибучий тхір...
Гаррі й Герміона розреготалися, а Герміона почала накладати їм на тарілки м'ясної запіканки. — Але ж він міг дуже Мелфоя покалічити, — сказала вона. — Добре, що професорка Макґонеґел вчасно його зупинила...
— Герміоно! — розлючено вигукнув Рон, знову розплющивши очі. — Ти псуєш найкращу мить мого життя!
Герміона нетерпляче щось буркнула і почала їсти з неймовірною швидкістю.
— Тільки не кажи, що тобі знову треба йти в бібліотеку, — здивовано глянув на неї Гаррі.
— Треба, — невиразно промовила Герміона. — Багато роботи.
— Ти ж сама казала, що професорка Вектор...
— Це не пов'язано з домашніми завданнями, — пояснила вона. За якихось п'ять хвилин Герміона спорожнила свою тарілку й побігла.
Не встигла вона піти, як її місце зайняв Фред Візлі. — Муді! — сказав він. — Він що, крутий?
— Немає слів, — додав Джордж, сідаючи навпроти.
— Крутіший за всіх крутих, — вигукнув найкращий друг близнюків Лі Джордан, умощуючись на стілець біля Джорджа. — Сьогодні ми були в нього на уроці, — повідомив він Гаррі й Ронові.
— І що? — поцікавився Гаррі.
Хлопці обмінялися багатозначними поглядами.
— Ми ще на таких уроках не бували! — сказав Фред.
— Він знає, — додав Лі.
— Що знає? — спитав, нахиляючись до нього, Рон.
— Знає, як це робити, — з притиском мовив Джордж.
— Робити що? — не зрозумів Гаррі.
— Боротися з темними мистецтвами, — розтлумачив йому Фред.