Гаррі відвернувся. Він був би радий поділитися з Візлями усіма своїми грошима, що лежали в сейфі "Ґрінґотсу", але знав, що вони нізащо їх не візьмуть.
— Я ніколи її не вдягну, — вперся Рон. — Ніколи.
— Чудово! — спалахнула місіс Візлі. — То ходи голий. Гаррі, не забудь його сфотографувати. Ото вже я насміюся! — Вона вилетіла з кімнати, грюкнувши дверима.
І відразу Гаррі з Роном почули за спиною якісь дивні звуки. Це Левконія давилася завеликими совлодощами.
— Чому мені завжди дістається тільки непотріб? — розлючено кинув Рон і побіг рятувати Левконію.
— РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ —
На "Гоґвортському експресі"
Коли Гаррі прокинувся вранці, за вікном періщив безперервний рясний дощ. "Навіть природа сумує, що закінчилися канікули", — подумав Гаррі, натягаючи джинси й светра. У шкільні мантії вони перевдягнуться аж у "Гоґвортському експресі".
Гаррі, Рон, Фред і Джордж уже збігли згори на другий поверх, поспішаючи на сніданок, коли внизу біля сходів з'явилася стурбована місіс Візлі.
— Артуре! — покликала вона, — Артуре! Термінове повідомлення з міністерства!
Гаррі притиснувся до стіни, пропускаючи містера Візлі, що протупотів повз нього в мантії, одягнутій задом наперед. Коли хлопці зайшли до кухні, то побачили місіс Візлі, що порпалася в шухлядах ("Тут десь мало бути перо!"), і містера Візлі, що, схилившись над каміном, розмовляв з...
Гаррі міцно заплющив очі і знову розплющив, не ймучи віри тому, що побачив.
Посеред полум'я стирчала, схожа на велике бородате яйце, голова Амоса Діґорі. Вона торохкотіла, мов з кулемета, анітрохи не зважаючи на іскри, що шугали довкола, і на язики полум'я, що лизали їй вуха.
— ...сусідські маґли почули постріли й крики і викликали тих, як же вони на них кажуть... полі цапів. Артуре, тобі треба бути там...
— Ось! — місіс Візлі подала містерові Візлі аркуш пергаменту, каламар і обскубане перо.
— ...велике щастя, що я про це довідався, — вела далі Діґорова голова, — я прийшов на службу рано, бо мусив вислати кілька сов, і виявив, що весь відділ боротьби з неправильним використанням чарів якраз вирушає в дорогу. Артуре, якщо про це пронюхає Ріта Скітер...
— А які пояснення дав Дикозор? — поцікавився містер Візлі, занурюючи перо в чорнильницю.
Голова містера Діґорі закотила очі. — Каже, що на його подвір'я намагалися проникнути якісь зловмисники. Вони вже нібито підкрадалися до будинку, коли на них напали сміттєві бачки.
— І що ті бачки зробили? — спитав містер Візлі, швидко все занотовуючи.
— Як мені відомо, зчинили шалений гуркіт і почали відстрілюватися сміттям, — пояснив містер Діґорі. — Коли з'явилися полі цапи, один бачок, здається, все ще гасав подвір'ям...
Містер Візлі застогнав. — А що зі зловмисниками?
— Артуре, ти ж знаєш Дикозора, — знову закотила очі Діґорова голова. — Хто б ото вночі підкрадався до його будинку? Скоріш за все то був якийсь контужений бродячий кіт, обліплений картопляними лушпайками. Але якщо Дикозор потрапить у руки відділу боротьби з неправильним використанням чарів, то йому гаплик — згадай про його репутацію. Щоб урятувати Дикозора, треба знайти для нього у твоєму відділі якесь менш суворе звинувачення. Що належиться за вибухові сміттєві бачки?
— Мабуть, попередження, — відповів містер Візлі, що й далі хутко писав, насупивши чоло. — А Дикозор не користувався чарівною паличкою? Він сам ні на кого не нападав?
— Не сумніваюся, що він вискочив з ліжка й почав чарувати крізь вікно все, що бачив, — сказав Діґорі, — але їм буде непросто це довести, адже постраждалих немає.
— Що ж, я побіг, — містер Візлі запхнув у кишеню пергамент з нотатками й кинувся з кухні геть.
Голова містера Діґорі глянула на місіс Візлі.
— Вибачай, Молі, — сказала вона, — що потурбував тебе з самого ранку... але тільки Артур може врятувати Дикозора. Дикозор сьогодні мав би починати роботу на новому місці. І що це на нього вночі найшло?
— Не переймайся, Амосе, — озвалася місіс Візлі. — Може, з'їси на дорогу грінку?
— Добре, давай, — погодився містер Діґорі.
Місіс Візлі взяла зі стола довгими щипцями грінку з маслом, просунула крізь язики полум'я і поклала Діґорі в рот.
— ...акую, — нерозбірливо проплямкав він, а тоді з тихим ляскотом щез.
Гаррі чув, як містер Візлі поспіхом прощався з дітьми. Через п'ять хвилин він знову опинився в кухні, зачісуючи волосся гребінцем, а його мантія вже була одягнена правильно.
— Мушу поспішати... добре вчіться, хлопці, — звернувся містер Візлі до Гаррі, Рона та близнюків, натягуючи на плечі плаща й готуючись роз'явитися. — Молі, ти зможеш сама завезти дітей на вокзал?
— Авжеж, зможу, — відповіла вона. — Ти думай про Дикозора, а з нами все буде добре.
Містер Візлі зник, а в кухню зайшли Білл та Чарлі.
— Хтось тут говорив про Дикозора? — поцікавився Білл. — 3 ним знову щось сталося?
— Він каже, що вночі хтось намагався вдертися в його будинок, — пояснила місіс Візлі.
— Дикозор Муді? — замислився Джордж, намащуючи грінку варенням. — Це, бува, не той псих, що...
— Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, — суворо урвала його місіс Візлі.
— Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, — тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Два чоботи — пара...
— Муді свого часу був видатним чаклуном, — сказав Білл.
— Він давній друг Дамблдора? — поцікавився Чарлі.
— Дамблдора ти ж також не назвеш нормальним? — додав Фред. — Тобто, я знаю, що він геній і все таке...
— А хто такий Дикозор? — запитав Гаррі.
— Він працював у міністерстві, а зараз на пенсії, — пояснив Чарлі. — Я його один раз бачив, коли тато брав мене з собою на роботу. Він був аврором — одним з найкращих... Тобто, ловцем чорних чаклунів, — додав він, побачивши здивовані очі Гаррі. — Половина камер в Азкабані була заповнена саме завдяки йому. Однак він нажив собі купу ворогів... здебільшого серед родин тих людей, яких упіймав... і я чув, що на старість він став справжнісіньким параноїком. Нікому не довіряє. Скрізь бачить чорних чаклунів.
Білл і Чарлі вирішили провести всіх до вокзалу Кінґс Крос, а от Персі почав перепрошувати й нарікати, що в нього дуже багато роботи.
— Я зараз не можу вирватися ні на хвилинку, — пояснював він. — Містер Кравч покладає на мене великі надії.