— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ —
Сироватка правди
Гаррі з заплющеними очима упав на землю, обличчям у траву, і її запах наповнив його єство. Він не ворушився. Здавалося, наче з нього вибило дух. У голові страшенно паморочилося — земля гойдалася, наче палуба. Щоб почуватися певніше, однією рукою Гаррі щосили стиснув гладеньке холодне вушко Тричаклунського кубка, а другою — Седрикову руку. Здавалося, варто відпустити щось одне — і він знову пірне в темряву, яка накопичилася в його мозку. Шок і втома не давали йому підвестися. Гаррі вдихав запах трави і чекав... Чекав, аби хтось що небудь зробив... Щоб щось сталося... Шрам на чолі віддавав тупим болем...
Потік звуків оглушив і спантеличив його. Голоси, кроки і вигуки долинали звідусіль... Гаррі згадав, де він, і скривився від галасу, наче то був лише страшний сон, що обов'язково колись закінчиться...
І тут чиїсь руки різко його схопили й перевернули обличчям догори.
— Гаррі! Гаррі!
Він розплющив очі.
Глянувши на всіяне зорями небо, побачив над собою Албуса Дамблдора. Цілий натовп темних тіней оточив їх, люди проштовхувалися ближче. Гаррі відчув, як земля в нього під головою аж стугонить від їхнього тупотіння.
Він лежав на краю лабіринту. Бачив трибуни над собою, бачив постаті на них, а над усім цим — зорі.
Гаррі відпустив Кубок, зате ще міцніше вчепився в Седрика. Простяг вільну руку і схопив Дамблдора за зап'ястя, не в змозі зосередити погляд на обличчі директора — воно розпливалося.
— Він повернувся, — прошепотів Гаррі. — Волдеморт повернувся.
— Що відбувається? Що сталося?
Над Гаррі виринуло перевернуте обличчя Корнеліуса Фаджа — бліде й перелякане.
— О Господи! Діґорі! — прошепотів Фадж. — Дамблдоре, він мертвий!
Темні постаті, що товклися навколо, почали повторювати ці слова, передаючи їх далі... Натовп підхопив звістку:
— Він мертвий!.. Мертвий!.. Седрик Діґорі! Мертвий!
— Гаррі, відпусти його, — почувся голос Фаджа, а тоді хтось заходився відривати Гарріні пальці від нерухомого Седрикового тіла. Але Гаррі не відпускав.
Тоді все ще нечітке й розмите обличчя Дамблдора наблизилося до нього:
— Гаррі, ти вже йому не допоможеш. Це все. Відпусти його.
— Він хотів, щоб я приніс його сюди, — проказав Гаррі, переконаний, що це просто необхідно пояснити. — Седрик хотів, щоб я забрав його до батьків...
— Правильно, Гаррі... Але зараз відпусти його...
Дамблдор став навколішки і з небувалою для такого старого й худого чоловіка силою підняв Гаррі з землі й поставив на ноги. Гаррі захитався. У голові гримотіло. Ушкоджена нога не хотіла тримати. Натовп штовхався, кожен намагався підійти ближче, усі тиснули на Гаррі, сипали запитаннями:
— Що сталося? Що з ним? Діґорі мертвий?
— Йому треба в лікарню! — голосніше за всіх сказав Фадж. — Він хворий, він поранений. Дамблдоре, батьки Діґорі тут, на трибунах...
— Дамблдоре, я відведу Гаррі...
— Ні, краще я...
— Дамблдоре, сюди біжить Амос Діґорі... Він уже близько... Може, йому сказати — поки він ще не бачив?
— Гаррі, стій тут...
Дівчата істерично верещали й ридали... Усе якось дивно спалахувало перед Гарріними очима...
— Не бійся, синку, я тебе відведу... ходімо... до лікарні...
— Дамблдор наказав лишатися тут, — через силу проказав Гаррі. Біль у шрамі був такий нестерпний, що, здавалося, його зараз знудить. Усе перед очима розпливалося.
— Тобі треба лягти... лягай...
Хтось набагато більший і сильніший за Гаррі напівштовхав, напівніс його крізь переляканий натовп. Гаррі чув, як люди щось вигукували й кричали, поки чоловік, який вів його до замку, прокладав шлях крізь юрбу. Через галявину, повз озеро з дурмстрензьким кораблем, — Гаррі не чув нічого, крім важкого дихання чоловіка, який допомагав йому іти.
— Що сталося, Поттере? — нарешті озвався той, піднявши Гаррі на кам'яні сходи. Цок:. Цок. Цок. То був Дикозор Муді.
— Кубок виявився летиключем, — відповів Гаррі, поки вони переходили вестибюль. — Він переніс мене й Седрика на цвинтар... А там з'явився Волдеморт... Лорд Волдеморт...
Цок. Цок. Цок. Мармуровими сходами нагору.
— Там був Темний Лорд? І що сталося потім?
— Убили Седрика... Вони вбили Седрика...
— А потім?
Цок. Цок. Цок. Коридором...
— Зварив вариво... Повернув собі тіло...
— Темний Лорд повернув собі тіло? Він повернувся?
— Прийшли смертежери... А потім ми змагалися на дуелі...
— Ти змагався на дуелі з Темним Лордом?
— Я втік... Моя чарівна паличка... зробила щось дивне... Я бачив своїх маму й тата... Вони виникли з його палички...
— Сюди, Гаррі... Сюди. Сідай... Усе буде гаразд... Випий оце...
Гаррі почув, як заскрипів ключ у замку. Тоді хтось дав йому в руки чашку.
— Випий... Тобі стане краще... Пий, Гаррі, мені треба знати все, що було, якомога точніше.
Муді нахилив чашку і допоміг йому випити. Гаррі закашлявся, перчений смак обпік горлянку. Обриси Муді та його кабінету нарешті стали чіткіші... Професор був так само блідий, як і Фадж, обидва його ока, не кліпаючи, втупилися в Гарріне обличчя.
— Гаррі, Волдеморт повернувся? Ти певен? Як йому це вдалося?
— Він узяв дещо з могили свого батька, від Червохвоста і від мене, — сказав Гаррі. У голові проясніло. Біль у шрамі трохи вгамувався. Він чітко бачив обличчя Муді, хоч у кабінеті було темно. Навіть сюди долинали крики й верески з поля для квідичу.
— Що взяв від тебе Темний Лорд? — запитав Муді.
— Кров, — відповів Гаррі, піднімаючи руку. На рукаві мантії був проріз від Червохвостового кинджала.
Муді голосно й протяжно свиснув.
— А смертежери? Повернулися?
— Так, — кивнув Гаррі. — Багато...
— Як він до них поставився? — тихо запитав Муді. — Він їм пробачив?
І раптом Гаррі згадав. Треба було сказати Дамблдорові, негайно треба було сказати!
— У Гоґвортсі є смертежер! Тут є смертежер — він укинув моє ім'я в Келих Вогню, він зробив так, щоб я дійшов до фіналу...
Гаррі спробував підвестися, але Муді силоміць посадовив його на місце.
— Я знаю, хто смертежер, — тихо сказав він.
— Каркароф? — аж підскочив Гаррі. — Де він? Ви його вже затримали? Замкнули?
— Каркароф? — якось дивно реготнувши, перепитав Муді. — Каркароф недавно зник, коли відчув, що Чорна мітка на його руці почала пекти. Він зрадив дуже багатьох відданих прибічників Темного Лорда, тому не прагнув з ними зустрітися... Та я сумніваюся, що він далеко втече. Темний Лорд уміє вистежувати своїх ворогів.