– Ну, й добре, я його й близько не пущу.
– Що то буде?
А в Галини народився син.
Було 23-го – 24-го, Галина мусіла першого йти до лікарні, бо вдома допомоги ніякої й колотнеча. Лежав собі Петро, спав. Коли прокидається, – стоїть Катерина, сіпає.
– Ходім, – каже, – до лікарні, вже борсається.
– Куди в чорта вночі йти до лікарні, коли лікарня аж біля станції, а на дворі вітер і сніг, – протирав очи Петро.
– Ну, йди за "швидкою допомогою".
Катерина за акушерку.
Ходить Петро по вулиці, цигарку одну по одній кидає, курить, 25 хвилин здалося віком, аж ось "швидка допомога".
– В хату, в хату!
Зайшов лікар, але виявилося, що спізнився на одну хвилину. Родила Галина геройськи, без зачіпки.
Тепер йому два тижні.
На кого він схожий? Іноді здається, що на Петра, іноді, що на Галину, а іноді на Михайла скидається. Чорт його розбере. Ніс і підборіддя ніби Сушнівський, голос Петрів, а очима повертає, як Галька.
Тепер Катерина й Марійка цілі дні поралися коло малого Павлика.
Петро спочатку хотів його "Нуреси" назвати, та всі запротестували, і він, плюнувши, пішов сьогодні ранком продавати штани на товкучку, бо ні на що було купити малому пелюшок. Та хтось стягнув ті штани в Петра з плеча.
– Задививсь на якусь дівчину, – пояснював він, коли прийшов додому без грошей. Це зірвало цілу бурю захвату у Галини, а Катерина подумала:
"І таке цуценя хороше має сина…"
Хлопець був з мідяною горлянкою. Товстий і важив, як народився, 10 фунтів. Катерина цим чомусь задавалася, ніби це родила вона. Вона його й важила.
– Коли б він не був такий здоровий, то ви б його втрьох давно в могилу загнали, – казав Петро і був за це битий.
Він поважно ходив, заклавши руки в кишеню, і тільки іноді підходив подивитися на свого пацана.
Галина зовсім не вміла поратися коло дитини. Вона лише червоніла, ніяково посміхалася, коли Катерина зручними й сильними руками купала Павлика.
– Іще родять такі, – я б заборонила.
Заздро дивилася на Галину, коли та годувала хлопця… Потім брала його до себе на руки і, коли в хаті нікого не було, соромливо притуляла до грудей. Вона якось інстинктивно почувала, чого він кричить, що йому потрібно.
Тепер, перебравшись до Галини, вона щоночі вставала разів зо три й дивилася, як воно спить, будила Галю годувати хлопця й читала їй лекції, як це треба робити.
Разів з десять кликала лікаря й вела жорстоку боротьбу з Петром, бо той часто дражнив Галину, перевертав дитину догори ногами і взагалі (так здавалося Катерині) ставився до всього цього надто легковажно. Часто він показував, якою качкою була Галина, коли була вагітна, і як тепер плаче, годуючи дитину, а Галина кричала:
– Що ти смієшся, от примушу годувати тебе. Будеш годувати? Ти гадаєш, що це легко… Бо-о-ляче це.
Але Петро не звертав ніякої уваги і, коли Галя годувала, перешкоджав їй своїми (ідіотськими) порадами, смикав мале, щоб воно кричало й радісно запевняв, що у нього бас.
Нарешті, коли він раз попросив Галину погодувати заразом і його, Катерина витурила його й ніколи вже не пускала під час годування.
Він лаявсь, але за Галину заступилася й Марійка, і Петро пішов, кажучи:
– Де три матері у однієї дитини, там для порядної людини місця немає.
Михайло казав Катерині:
– Ти завжди когось на шию собі посадиш.
– Аби не тебе, – відповіла вона й подумала: "Сам сів би".
Забігала часто й Ніна. У неї з Дмитром все було гаразд.
Дмитро поставив собі за мету заробляти не менш, як три карбованці в день, і таки досяг свого.
Ніна була цілком задоволена. Цілі дні за допомогою Марійки вона шила чепчики, укривальця, міряла, примірювала й вираховувала, що в неї на зиму буде дитина.
Дмитро був чоловік куди кращий за Петра. Він розумів, що тепер треба бути солідним. Став твердою ногою на посаді і мріяв незабаром посісти місце секретаря в місцевій газеті (17-й розряд).
Ніна почувала себе більш упевнено і тепер вона питання поставила руба.
– На два місяці поїду на відпочинок. Ти ж обіцяв тоді, пам’ятаєш? Ну, а тепер, то вже й говорити нічого.
Дмитро погодився і вона щомісяця брала у нього тридцять карбованців і ховала в найдальший куток.
Крім всього цього, у них була ще одна новина: купили гарну обстанову, а Дмитро спромігся влаштувати в себе телефона.
Погано було лише одне. Ніна мусіла вийти з комсомолу, бо Дмитро хотів, щоб у нього була гарна, здорова дитина.
– Нам тепер потрібні здорові діти, – казав він.
На Ніну трохи нарікали за те, що вона відійшла від громадського життя, але це нічого, бо зате Дмитро в партії був активістом.
II
Марійка вже чотири місяці живе в Катерини. Стала вона тепер мовчазна й сувора. Приходить з роботи й удома сидить. Данила уникає, не говорить з ним, а коли не приходить довго, – нервується. Той забігав частенько, але теж ніби боїться залишатися з нею на самоті. Катерина тривожно стежила за ними й сказала раз:
– Що ви, Даниле? Вас Марійка чекає, болить вся, а ви не гаразд робите.
– Та я ж забігаю до вас.
– Треба прийти, а не забігати.
– Я, – почав Данило і заговорив швидко-швидко, – я не знаю… Хочеться іноді поцілувати її, а потім вийняти гроші, на стіл покласти: на, за труди. Я боюся себе… Це паскудство, я знаю.
– Ех, ви, а що на суді казали?
– Що суд? От мені суд, – вдарив себе в груди.
– Як урочисто… Ви себе любите, а не її.
– Може.
Ввійшли Галя й Марійка.
– От і купили. А!.. Данило!
Данило підводиться і вклоняється до всіх. Марійка мовчки дивиться вслід, а Катерина:
– Де були?
– До Ніни ходили.
– Як живе вона?
– Добре, здається, – каже Галя, а Марійка підводить очи і говорить злим, тремтючим голосом:
– Де там… Аборти й аборти, а Дмитро до проституток ходив, – і запнулася.
Катерина загладила:
– Ну, час годувати дитину, вже й так спізнилися на півгодини. Дивись, Галю, не буду пускати, – ти ж тепер Соропкоп ходячий…
А Марійка вперто:
– До проститутки ходив, а Ніна знає й сміється: "А що йому робити, коли я не могла". От, Ніна гадала мати на зиму дитину, а тепер знову…
– Кинь, Марійко!
– Ходив. А Ніна вираховувала, що на ті гроші цілий місяць на курорті можна жити… – і заплакала…
А Катерина знов балакала з Данилом. А Данило:
– Ви не знаєте, Катю, а я… я в Івана подробиці всі розпитав. О, він добре усе пам’ятає, а я все розпитую, розпитую.