Ось коли до мене дійшло, чому Гіппократ у вже згаданій книзі, пишучи про скитів, і в книзі під титулом De geniture[302] мовить, що всі люди стають безплідні, як їм перерізати паротидні артерії (тобто привушні), з причини, наведеної вже мною, як я говорив про розкладання токів і про одухотворену кров, що тече в жилах; а ще він доводить, що дітородний апарат зв'язаний з мозком та хребтом.
На п'ятому — злягання.
— Аж ось діждався і я (сказав Панурґ). Цей засіб саме для мене. А інші хай як собі хочуть.
— Ось його (сказав брат Жан) брат Росцелін, пріор марсельської обителі Святого Віктора, називає умертвінням плоті. Зате я дотримуюся думки схимника зі скиту Святої Радеґунди, що під Шінооном. Він казав, що тебаїдські пустельники краще б замість умертвляти свою плоть поскромили хіть і приборкали ярливість, повторюючи це двадцять п'ять-тридцять разів на день.
— Панурґ (сказав Рондибіліс) — ставний постаттю, поміркованої вдачі, до того ж чоловік у соку, первої молодости, якраз на порі, і прагнення його женитися цілком законне. Досить йому знайти жінку ярливу, і вони сплодять дітей, достойних запанувати на будь-якій заморській території. І що швидше, то й краще, як він хоче дітей вивести в люди.
— Пане магістре (сказав Панурґ), це буде дуже скоро, запевняю. Під час вашої вченої промови блоха, що в моїм вусі сидить, ніколи ще мене так не лоскотала. Ви в списку весільчан. Ми з вами гульнемо на всі заставки, обіцяю вам. Сподіваюся побачити і вашу дружину і, звісно, її сусідок. Ставки відкриті!
Розділ XXXII
Як Рондибіліс оповістив, що роги — це природний додаток до шлюбу
— Зостається (провадив Панурґ) з'ясувати ще одну деталь. Ви бачили на римській корогві напис СШР? То це означає не сенат і народ римський, а сіреньке і ніяке розумування. Чи буду я рогатий?
— Достолиха! (покликнув Рондибіліс). Знайшли про що питати! Чи будете ви рогаті? Друже мій, я одружений, і вас чекає Гіменей. Ну, то запишіть у своєму мозку залізним стилосом ось що: кожен жонатий чоловік наражається на небезпеку носити роги. Роги — це природний додаток до шлюбу. Тінь не йде так вірно утропі за тілом, як за жонатим роги. І, як ви почуєте, що про когось кажуть: "Він одружений", і подумаєте: "Отже він має або мав, або матиме роги", вам ніхто не закине, що у вас кульгає логіка.
— Гіпохондрик ви бісовий! (гукнув Панурґ). Оце сказонули!
— Друже мій! (відповів Рондибіліс). Гіппократ, вирушаючи з Коса до Абдери, одвідати філософа Демокріта, написав до Дионіса, свого давнього друга, листа і попросив відвести його жінку до її вітця-неньки, людей достойних і шанованих, бо йому не хотілося, щоб вона залишалася вдома сама, та ще велів пильно сочити за нею, куди вона ходить і хто вчащає до її батьків. "Не те (писав він) щоб я вагався щодо її невинности і скромности, ні, такі чесноти, як я переконався, за нею водяться, але вона — жінка, та й край".
Друже мій! Місяць — ось що втілює жіночу натуру, і огулом, і зокрема: жінки теж ховаються, стидаються і прикидаються перед очима своїх мужів. А тільки-но відвихнуться мужі, як вони зовсім берега пускаються: казяться, розважаються, жирують, зривають з себе машкару і являють справжній свій лик. Так само і місяць, при сходинах із сонцем, його не видно ні на небі, ні на землі, а при розбіганню, опинившись далеко від сонця, він міниться ясотою і постає повнявою, звісно, нічною добою. Ось такі і всі жінки, сказано — бабота.
Мовлячи жінка, я розумію слабку, мінливу, несталу і недосконалу білу челядь, і Природа, як мені здається (не кладіть на мене за цю правду гніву), створюючи жінку, скрутилася з того здорового глузду, яким позначено все створене і зліплене нею. Я стільки разів ходив до голови по розум і так ні до чого і не додумався; мабуть, куючи жінку, вона дбала про вдоволення чоловічої потреби у спілкуванні і про тривання роду людського, а не про жіночність кожної жінки. Навіть сам Платон губився, куди жінку віднести: до тварин, обдарованих розумом, чи до звичайного бидла. Бо Природа вмістила їм у тіло, в потаємне нутро такий собі живчик, такі собі втори, їх нема у мужчин, і вони чим тільки не сочаться: сіллю, їдцю, селітрою, квасцем, квасом, кислотою, такими терпкими, їдкими, гризучими, щипучими, і це шпигання і штрикання (адже втори дуже чутливі і легко дрочаться) вкидають все їхнє тіло у трепет, пориваючи з собою всі змисли, загострюючи всі відчуття і плутаючи всі думки. Добре, що Природа помазала їм чоло єлеєм сорому, а то б вони бігали б, як оглашенні, за аксельбантами в такій нестямі, якої не знали претіди, мималоніди і вакхичні тіади[303] навіть у дні вакханалій, бо ці страшні втори пов'язані з головними частинами тіла, як добре показує нам анатомія.
Я називаю їх животніми слідом за академіками та перипатетиками, або якщо саморух, як пише Арістотель, це певна ознака живої істоти, і все, що рухається саме, називається животнім, то тоді Платон має право іменувати животнім і ці втори, наділені здатністю рухатися самі собою, чи то пак, скорочуватися, випинатися, зморщуватися, дрочитися, і то так брутально, аж у жінок часто завмирають всі інші чуття і рухи, як при зомлінні, комі, падучій, апоплексії і безпам'ятстві. Ба більше, ми бачимо, що ці втори вміють розрізняти запахи, — ось чому жінки уникають смороду і люблять пахноту.
Ґален, як мені відомо, силкувався довести, ніби цей рух не самовільний і не самостійний, а геть випадковий, а деякі його учні намагалися встановити, що втори не те що розрізняють запахи, а просто по-різному реагують на них, залежно від різних пахучих речовин. Проте після пильного розгляду і зважування на терезах Критолая їхніх аргументів і розважань можна виснувати, що вони у цій матерії, як і в багатьох інших, діяли легковажно, охоплені радше бажанням переплюнути своїх навчителів, ніж любов'ю до істини. Я не заходитиму далеко в цьому диспуті; скажу лише, що як жінка чесна, як живе скромно і праведно й уміє урозумляти цього дикого звіра, то вона заслуговує немалої хвали. Насамкінець скажу ось що: тільки-но цей звір насичується (хоть він і ненатлий), нагодований тією поживою, яку припасла в мужчині Природа, всі його корчі вщухають, всі його апетити вгамовуються, всі його пристрасті вгасають. Чи ж дивина, що ми повсякчас наражаємося на небезпеку стати рогачами, адже ми не завжди готові вгонобити і добре потішити жінку.