Гесіод, той у своїй Ієрархії ставить добрих демонів (або, як хочте, ангелів чи духів), як посередників чи зв'язківців між богами і людьми, над людьми, але під богами. А що небесні дари і багатства ідуть через них і вони наші одвічні доброчинці і проти всякого лиха заступники, то Гесіод прирівнює їх до царів, бо робити завше добро і ніколи зло — це суто царський промисел. Так Александер Македонський став світовим повелителем. Так Геркулес заволодів усім континентом, визволяючи землю від чудовиськ, гніту, бешкету і тиранії; він панував, ставлячись добре до підданців, дбаючи про рівність і справедливість, даруючи правний лад і закони, відповідні до умов у провінціях; поповнював те, чого бракувало, цінував те, що процвітало, не поминав лихом минуле, пускав у непам'ять усі попередні кривди; словом, діяв у дусі атенської амністії, об'явленої тоді, як одвагою і хитрощами Трасибула були винищені тирани (у Римі про цю амністію розповів Цицерон, а надав їй чинности цісар Авреліан).
Ось якими чар-зіллям, ворожбою, приворотами можна мирно утримувати те, що завойоване великими боями. Завойовник, байдуже, король він, князь чи філософ, пануватиме щасливо, якщо над Звагою поставить Справедливість. Звагу він показав у боях і перемогах, а його справедливість виявиться тоді, коли народною волею і прагненням запровадить закони, оприлюднить едикти, збудує храми і дасть права усім, як великий поет Марон пише про Октавіяна Августа:
Подужані уже без ремства, он,
Виконують подужника закон.
Ось чому Гомер у своїй Іліаді називає добрих владарів і великих царів Κοσμήτοραζ λαών, тобто народовпорядниками. Так само підходив і Нума Помпілій, другий римський цезар, справедливий володар, добрий політик і мудрець: вряджаючи на честь бога Терміна свято, прозване Терміналіями, він заборонив правити жертви, привчаючи нас до того, щоб ми пильнували й охороняли терміни, границі й аннекси мирно, по-дружньому й лагідно, не вмочаючи руки у крові і не плюндруючи. А хто робить не так, той не тільки утратить набуте, а ще й знеславить себе і зганьбить, бо воно в нього нахапане, до того ж, це нахапане і легко спливе у нього крізь пальці; нечисто нажите ніколи не вдержиться. А як він і не випустить його до смерти, то спустять потім спадкоємці, і все окошиться на небіжчикові, і проклянуть його як загарбника беззаконника. Вам же відоме прислів'я: "З неправдою прийшло — з вітром пішло".
А ще затямте собі, зашкарублі подагрики, що таким робом Пантагрюель з одного ангела зробив двох, а от Карло Великий, навпаки, з одного зробив двох бісів, переселивши саксонців до Фландрії, а фламандців до Саксонії. Тримати під рукою приєднаних до його імперії саксонців було несила, бо ті з його від'їздом до Еспанії чи до інших далеких країв щоразу зривали бунт, ось чому він переселив їх на свою, власну, землю, тобто у Фландрію. А своїх природних підданців фламандців та геннегаунян переселив до Саксонії, не сумніваючись у їхній лояльності і в чужій для них країні. А вийшло так, що саксонці не кинули бунтувати й бришкати, зате фламандці, мешкаючи в Саксонії, пройнялися саксонським духом бунтарства.
Розділ II
Як Панурґ пошився в сеньйори Сальмі у Дипсодії і як він теребив хліб ще в накоренку
Створивши вседипсодійський уряд, Пантагрюель відписав Панурґові сеньйорію Сальмі, з річним доходом 6 789 106 789 реалів, не рахуючи прибутку від хрущів та равликів, що за рік набігав більш-менш до 2 435 768 — 2 435 769 довгорунних баранів. Урожайного на равлики та хрущі року прибуток сягав 1 234 554 321 серафа. Але це бувало не щороку, і пан новий замчанин хазяйнував так ощадливо й обачно, що за два тижні промантачив трирічний фіксований і випадковий доход від свого маєтку. І проциндрив він, як ви могли подумати, не на закладання монастирів, зведення храмів, будову колегіумів і шпиталів, або там сиплячи і гатячи грішми. Ні, він просвистів їх на гуляннячко та випивачку, відкриваючи двері усім (переважно добрим гульвісам, красулям і хорошулям), валячи ліси, палячи грубезні дерева ради продажу попелу, витрачаючи завдатки, купуючи утридорога, продешевлюючи і тереблячи хліб на пню.
Пантагрюель, відаючи те все, не вкидався у гнів, пасію чи досаду. Я ж вам казав і кажу ще раз: він був найкращий з тих малих і великих добродзеїв, хто носив кривулю на шабельтасі: у всьому бачив лише добре, кожен учинок у добрий бік тлумачив. Ніщо його не смутило, ніщо не обурювало. А втім, якби він журився і хнюпився, з нього ніколи б не вийшло скуделі божого ума, бо всі скарби, які є під сонцем чи в землі криються, в усіх їхніх вимірах — у висоту, у глибину, у ширину чи у довжину, не варті того, щоб хвилювати наші серця чи баламутити наші чуття і розум.
Пантагрюель тільки відвів Панурґа набік і лагідно зауважив: якщо той житиме так і далі і краще не ґаздуватиме, то навряд, а то й зроду не стане багатим.
— Багатим? — озвався Панурґ. — Так ось ви над чим сушите голову? Берете на себе такий клопіт — зробити мене на цім світі багатим? Богом, людьми, всіма праведниками свідчуся, подумайте про те, як би весело жити! Хай жодна інша турба, жодна інша журба не вкрадається до святої святих вашого небесного мозку. Хай погідности його ніколи не охмарюють мислі, підшиті горем і гризотою. Живіть весело, з легким серцем, у доброму гуморі — оце і буде моє багатство. Кругом тільки й чути: "Гріш копи стереже!" Але про копу правлять саме ті, хто не тямить у цьому ні бе, ні ме. Порадилися б зі мною! А щодо мене наразі можу сказати одне: мене лають за те, що наслідую Паризійський університет і парламент, цих два правдивих і живих джерела пантеологічної істини, як і всякої справедливости. І єретик той, хто в цьому сумнівається, хто твердо в це не вірить. Адже ці люди одного дня з'їдають єпископа, чи то пак доход з єпископства (а це те саме) за рік, а то й іноді за два: це буває того дня, коли єпископ прибуває до єпархії. И уникнути цього годі, під страхом бути одразу каменованим.
До того ж, я живу за чотирма головними чеснотами.
Обачности: гроші на бочку, бо не відомо, хто клюне, а хто брикнеться. Хто знає, простоїть світ ще бодай три роки чи ні? А як світ навіть простоїть довше, чи ж вискіпається такий навіжений, який ручиться, що проживе три роки і він?