Чутка про цю постанову облетіла весь город, і назавтра на головному плацу зібралося мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч одинадцять душ, не рахуючи жінок і дітей. І всі посунули просто на Дипсодію таким ладком, що їх можна було порівняти з синами Ізраїлевими, коли ті, вийшовши з Єгипту, переходили Червоне море.
Але перш ніж описувати цю виправу, я хочу сказати про те, як Панурґ повівся з полонеником, царем Анархом. Панурґ згадав розповідь Епістемонову щодо того, як на Єлисейських полях трактують колишніх царів та багатирів і як ті царі та багатирі заробляють хліб якимсь-то сороміцьким і ницим ремеслом.
І от одного дня він вирядив царя в полотняну синю купину, як звичайного чоловіка, та в морського крою плюндри, зоставивши босим, бо взуття, за його словами, тільки подобу псує, а ще він надів на царя синю шапочку з великою каплуновою трепіткою, ба ні, даруйте, здається, не з одною трепіткою, а з двома, і голубий, переполаса зелений, пас, кажучи, що така ліврея йому саме враз, бо він тепер обертає.
Убраного так Панурґ привів його до Пантагрюеля та й питає:
— Вам знайомий цей бамбула?
— Уперше бачу, — відповів Пантагрюель.
— Перед вами цар-сподар. Я хочу зробити з нього порядну людину. Ці царі-псарі всі лежні та подушкоспали, нічого не знають, ні до чого не голінні, тільки й уміють, що горопашним підданцям лихо кувати та світ ґвалтувати війнами, ради своїх прибаг і витребасів. Хочу, щоб він у мене приломився дещо робити — навчу його торгувати зеленим соусом. Ось-ну, кричи: "Кому соусу зеленого?"
Нетяга прокричав.
— Занизько береш, — сказав Панурґ і, піймавши його за вухо, почав утокмачувати. — Тягни вище: соль-ре-до! Оце так, соколику! Горлянка у тебе незлецька! Щасливе життя почнеться для тебе віднині, як ти перестав царювати.
І Пантагрюель тішився від усієї душі. Смію вас запевнити, що він був найдобріша тут, на відстань досягу шпади, людина.
Отак-то Анарх і пошився в непоганого продавця зеленого соусу.
Через два дні Панурґ оженив його зі старою потіпахою і сам урядив весілля з баранячими головами, смаженою свининою з гірчицею і битим-різаним із часником, причому п'ять возів цих наїдків Панурґ послав Пантаґрюелеві, і той упер усе, ще й облизувався, а з трунків там була грушівка і горобинівка, танцювали ж під музику найнятого від Панурґа сліпого скрипаля.
Після сніданку Панурґ повів подружжя до палацу, відрекомендував його Пантаґрюелеві й зауважив, показуючи на молоду:
— Вона боїться тепер бздіти.
— Чого б то? — вразився Пантагрюель.
— Бо вона (сказав Панурґ) уже надгризена.
— Що ти таке гомониш? — допитувався Пантагрюель.
— Бачиш (сказав Панурґ), коли смажать каштани, вони страшенно бздять; і от, щоб уникнути цього бзда, їх надгризають. Оскільки ця новоженка добряче надгризена знизу, вона більше не бздить.
Пантагрюель подарував молодятам хатинку в глухому завулку та ще камінну ступку, щоб соус готувати. Отак і зажили вони у власній господі, і з царя вийшов чи не найбідовіший з усіх продавців зеленого соусу, які водилися в Утопії. А втім, до мене докотилася поголоска, що малжонка дає йому затвору, а горопашний бевзь навіть не борониться.
Розділ XXXII
Як Пантаґрюель накрив язиком усе військо і що автор узрів у його роті
Коли Пантагрюель ступив із вояцтвом на землю дипсодську, дипсоди зраділи і поспішили здатися; самі йому при підході підносили ключі від усіх міст. Лише альмироди[230] на пню стали і відповіли його окличникам, що здадуться не інакше, як на почесних умовах.
— Як? (сказав Пантаґрюель). Домагатися ще чогось, коли зостається змирщину пити? Ну що ж, гайда! Доб'ємо в їхньому лігві!
Стали у шики, налаштувавшись наступати. У поході чистим полем їх заскочила злива, усі затрусилися з дюді і ну тулитись одне до одного. Тоді через отаманів Пантагрюель заявив, що це пусте, йому, понад хмарами, видно, що це мряка, ба навіть мжичка, хай військо вишикується, і він його накриє. Тут усі вишикувались зімкнутими колонами, Пантагрюель висолопив язика лише наполовину і накрив усіх, не кажи ти квочка курчат.
Тим часом я, повідач правдомовних цих оповідок, сховався під лопушиною, зарівно лопухатою, як арка Мантрибльського мосту. Коли ж побачив, як добре вони притаковилися, то рушив до їхнього укриття, але влізти туди не зміг, забагато там напхалося люду. Як той казав: довгий був би жупан, якби поли не короткі. Тоді я спробував забратися вище і, протарабанившись дві милі по язику, зрештою опинився в роті.
Але, боги й богині, що я там завидів! Хай поб'є мене Юпітер-гримій своїм перуном-тризубом, як брешу! Я ходив там, як по святій Софії у Константинополі, і бачив скелі, високі, як данські гори, надісь, це зуби, просторі луки, непрохідні дебрі та великі укріплені міста, як от Ліон чи Пуатьє.
Первий, кого я здибав, був добродій, що саджав капусту. Неабияк уражений, я спитав:
— Що ти, друзяко, тут робиш?
— Саджаю (сказав він) капусту.
— З якого дива? — спитав я.
— Ох, пане (сказав він), не в кожного в яйцях сила і не всім бути багатим. Це мій заріб, я ношу капусту на базар он у той город, що ззаду.
– Ісусехристе! (сказав я). Тут цілий новий світ!
— Ба ні (сказав він), не новий. Гомонять, що нова земля десь неподалік із сонцем та місяцем і що на ній великі справи вершаться, а наш світ давніший.
— А як, друзяко (сказав я), називається той город, куди ти носиш капусту продавати?
— Город називається (сказав він) Асфараґ, там мешкають християни, люди славні, вони будуть вам раді.
Словом, я поклав собі туди сходити.
Дорогою я спіткав хлопчину, що ловив голубів, та й питаю його:
— Друзяко, звідки тут голуби?
— Сір (сказав він), із того світу.
От мені й уявилось, що коли Пантагрюель позіхає, голуби зграями влітають до його горлянки, узявши її за голубник.
Потім я ввійшов до міста, воно здалося мені гарним, заможним і чистим; але, на мій превеликий подив, варта на заставі зажадала посвідки про стан мого здоров'я.
— Панове (озвавсь я), у вас що, тут чумна пошесть?
— О, сеньйоре! (сказали вони). У нас мре стільки людей, що не встигають відвозити трупи.
— Господи! (сказав я). А де ж це?
А це, відповіли вони, у Ларинзі й Фаринзі[231], двох великих торгових містах, як-от Руан і Нант, а розсадники чуми — смердючі й заразні сопухи, які визівають із хлані, погубивши за один тиждень два мільйони двісті шістдесят тисяч шістнадцять із гаком душ.