І на горі припнули б до ґлодини.
Через сім місяців (а, може, й більше)
Солдат, що Картаген підбив до ніг,
Спокійно в їхній круг ступивши,
Свої маєтки повернути міг,
Чи поділить належним чином їх
Рівненько, як стібки завжди однакі,
Як суп, розлитий під веселий сміх
Вантажникам у їх порожні баки.
Та самострілом, дном порожнім гарнця
І прядками відзначиться цей рік,
Коли згризуть під горностаєм пранці
Цареві тіло все його і лик.
Невже через святенницю повік
Арпанів стільки має тут пропасти?
Облиште! Ваша маска для калік,
Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий.
А добіжить цей рік до краю скоро,
На землю зійдуть мир і тишина.
Минуться ґвалт, образи і роздори,
А честь — у шані буде вже вона.
І радість, що у заповідь дана
Насельникам небес, зійде на вежу.
І з волі царственого скакуна
Стражденник запанує як належить.
Часи ці протривають, аж допоки
Прикутий Марс на ланцюгу сидить.
А потім прийде муж веселоокий,
Над усіма найкращий миловид.
Радій же і лови, друзяко, мить,
Бо тим, що душу віддали вже Богу,
Даремно за минулим їм жаліть,
Назад не відшукати їм дороги.
І зрештою того, хто був із воску,
Повісити взялись на жакемар.
А звати паном навіть підголоски
Тебе не стануть, якщо ти дзвонар.
Ех, коли б шаблею відбить його удар,
То зайві стали б хитрі визворотки,
Тоді зав'язуй без усяких свар
Всі прикрощі одним кінцем коротким.
Розділ III
Як мати Ґарґантюа виношувала його аж одинадцять місяців
Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих, а про зиму силу-силенну ковбас, багацько солонини з муштардою, а ще в нього водився провансальський кав'яр і сосиски, але не болонські (він боявся ломбардської отрути), а бігоррські, лонгенайські, бренські і руарзькі.
Уже в літах одружився він з Ґарґамеллою, мотилькоцького царя донькою, дівчиною показною і гожою, і часто вони творили разом звіра з двома спинами, веселенько човгаючись одне на одному своїм салом, від чого жінка зайшла на доброго сина і носила його аж одинадцять місяців.
Бачте, носити аж стільки, ба навіть іще більше, жінки цілком здатні, надто як ношено когось небувалого, незвичайного, на кого великі справи чекають. Так, Гомер свідок: дитина, якою зачереватіла від Нептуна німфа, народилася через рік, тобто через дванадцять місяців. Бо (як мовить Авл Ґеллій, lib. III[5]) тривалий цей реченець достоту відповідав Нептуновій величі: Нептунове дитятко лише за такий період і могло остаточно сформуватися. З цього ж таки приводу Юпітер подовжив ніч, проведену з Алкменою, до сорока восьми годин, бо за коротший час він навряд щоби склепав Геркулеса, який очистив світ від страховищ і тиранів.
Панове давні пантагрюелісти потверджують сказане мною і заявляють, що дитина, сплоджена жінкою через одинадцять місяців по мужевій смерті, не тільки можлива, а й цілком законна:
Гіппократ, lib. Be alimente,[6]
Плінній, li. VII, cap. V,[7]
Плавт, in Cistellaria,[8]
Марк Веррон у сатирі Духівниця з відповідними посиланнями на Арістотеля,
Цензорин li. Be die natali,[9]
Арістотель libr. VII, сарі. III і IV, Be nat. animalium,[10]
Ґеллій, li. III cap. XVI.[11]
Сервій у Коментарях до Еклоґ, тлумачачи Верґіліїв вірш:
Matri longa decern тощо
Матері довгії десять
та безліч інших божевільників, чия кількість зросте, як до них прилучити ще й законників: ff. De suis et legit., a також: l. Intestate § 13, і іт in Autent. De restitut. і ea que parit in XI Mense[12]. Нарешті було спроворено з цього приводу посіпацький закон: Gallusff. De lib. et posthu. et l. septimo ff. De stat. homi.[13], і ще я міг би навести інші закони, якби стало мені на це духу. За підмогою таких законів удовички можуть вільно пускатися берега цілі два місяці по тому, як їхній муж сконає.
Розділ IV
Як уже черевата Ґарґантюа об'їлася Ґарґамелла утрібкою
Ось за яких обставин і як саме розродилася Ґарґамелла, — а не вірите, хай випаде вам кишка!
А в Ґарґамелли кишка випала по обіді, третього лютого, бо вона переїлася ґодбійо. Ґодбійо — це хляки тлустих ґімо. Ґімо — це лужки, де за літо бувають дві косовиці. Отож, забито триста шістдесят сім тисяч чотирнадцять таких тлустих воликів і задумано на Масницю їх засолити: тоді м'яса стане ще й на весну і можна буде перед трапезою посолонцювати, а посолонцюєш, то й на вино потягне.
Скинбеями, як бачите, зафундувалися, та такими смаковитими, що кожен їдець ще й пальці собі облизував. Та от, трясця твоїй матері, утрібки довго не пролежать, вони починають духу набиратися. А це вже казна-що! Тим-то й тужилися ум'яти геть усе, щоб таке добро не пропадало. З цією метою поскликали сеннейців, сюєїв, рошклермонців, вогодрейців, не забувши і про кудремонпансьєнців, ведебродців та інших сусідів, і всі вони голова в голову були чаркодуї, гольтіпаки і бабодури.
От добряга Ґранґузьє і закликав кожного пригощатися від пуза. Тільки дружині, тій він сказав, щоб не напихалася, бо вона вже на останніх днях, а утрібка — скоромина. "У кишках чимало гівна і без клишок", — вирік він. Але попри всі застороги, Ґарґамелла уперла цих клишок шістнадцять бочок, два барильця і шість кухв. Та й обдуло ж її потім від цієї щедрої фекальної маси!
По обіді всі вальнули гуртом у Сольсе і там, на густій траві, під музику веселих жоломійок та ніжних козиць погналися у танець, і загуляли так, що любота було глянути.
Розділ V
Рацеї під мухою
Потім надумалися підобідати на лоні природи. Де й узялися сулії, окости гуляли, пугари літали, жбани торохкали.
— Сип!
— Передай!
— Не минай!
— Розбавляй!
— Е ні, мені без води! Оце воно, друже!
— Нумо, одним хилом!
— А мені кларету! І щоб стопочка з наспою!
— Заллємо смагу!
— Тепер ти від мене не відчепишся, триклята гарячко!
— Вірите, кумонько, щось не годящий я нині до пиття!
— Вам що, нездужається, серденько?
— А я, щось мені зле.
— Трам-тарарам, побрешімо про вино!
— Я, мов папський мул, п'ю о певній порі.
— Я чисто тобі пріор, у руках ніби Требник, а це плескач із вином.
— Що з'явилося раніше: спрага чи трунки?