Коротше, я гадаю, що ні Нума Помлілій, другий цар римський, ні церити Етрурії, ні святий верховода юдейський не робили таких церемоній та антимоній, як я бачив того дня, зарівно як і мемфіські жерці Апіса в Єгипті, евбейці з Рамнунта Рамнузійського, жерці Юпітера Аммона і жерці Феронії не відправляли таких служб, які я споглядав там.
Убравши отак Панурґа, Бакбук повела його від нас праворуч, через золоті двері, за межі храму, в округлу капличку, складену з іскристих прозірчастих самоцвітів, такої прозорости, що соняшне світло, просмикуючись крізь вилім у скелі, що прикривала головний неф, щедрою повінню вливалося до цієї каплички, безвіконної і глухої, аж здавалося, ніби воно зроджувалося там же, а не прибувало зокола. Змурована ця капличка була так напрочуд гарно, як святиня у Равенні чи в Єгипті, на острові Хемнії. Треба додати, що зведена була округла ця капличка надзвичайно симетрично, і поперечник її дорівнював висоті склепіння.
Посеред каплички бив водограй із кращого алебастру, семигранної форми, дуже тонкої роботи, з цілою системою хлипавок, вода була така прозора, як, мабуть, колись водна стихія в первісному своєму стані, і там стояла напівзатоплена Сулія, з кришталевими стінками й овальної форми; ось тільки черевце її випиналося більше, ніж це допускала така форма.
Розділ XLIV
Як верховна жриця Бакбук підвела Панурґа до Біж-Сулії
Тут Бакбук, шляхетна жриця, змусила Панурґа вклякнути і поцілувати цямрину водограю, а потім устати і протанцювати довкола нього три ітимба[520]. Відтак звеліла Панурґу сісти між двох уже припасених стільців, просто на підлогу. Після чого розгорнула обрядову свою книгу і, нашіптуючи йому на ліве вухо, наказала проспівати таку пісню виноградарів:
О Суліє,
Така загадкова,
Повна надій!
Я зрозумію,
Тебе готовий
Слухать як стій.
Ти мені словом відкрий
Шлях весь життєвий мій.
В Індію рушивши в бій,
Це в твій божистий напій
Бахус зволив налити,
В боки замкнувши круті,
Мудрість цілого світу.
З ним нас минуть у житті
Фальш, брех і злоба несита.
Ной впав в хмільнім забутті,
Впившись вином смаковитим.
Промов же слова ті святі,
Врятуй у біді моїй,
Молю тебе знову і знову
Почуть мою мрію.
О Суліє,
Така загадкова,
Повна надій!
Я зрозумію,
Тебе готовий
Слухать як стій.
Коли пісня закінчилася, Бакбук щось кинула у водограй, і вода заклекотіла, як у великому бергейському казані на свято пірначів. Панурґ мовчки слухав одним вухом, Бакбук і досі клячала, як і він, аж це у священній Сулії почувся відголос, як від бджіл, народжених із тіла бузимка, убитого й розчиненого за Арістеєвим способом, або ж від стріли, з арбалета кинутої, або ж від раптової літньої зливи. І тоді пролунало слово: Триньк.
— Присяйбогу (гукнув Панурґ), вона розбилась або ж принаймні тріснула! Так у нас розмовляють кришталеві пляшки, як від вогню лопають.
На ці слова Бакбук звелася на рівні і, взявши лагідно Панурґа під руку, сказала:
— Друже, подякуйте небесам, як годиться: ви ж одразу почули слово Біж-Сулії, та ще таке веселе, таке мудре, таке щире, якого я від неї не чула за всі відправи у пресвятого її оракула. Встаньте, ми з вами підемо і розгорнемо відповідний розділ, в ґлосах якого це гарне слово тлумачиться.
— Будь ласка (сказав Панурґ), я собі не ворог. Скажіть, де ця книга? Покажіть мені, де цей розділ? Погляньмо хутчій на цю саму веселу ґлосу.
Розділ XLV
Як Бакбук слово Сулії витлумачила
Бакбук кинула щось у водограй, і булькотіння води нараз ущухло, провела Панурґа до головного храму, посеред якого джерелився вічний живець. Там вона дістала грубеньку книгу у срібній оправі розміром з півдюйма або ж із четверту книгу Сентенцій і, опустивши її у водограй, сказала:
— Ваші філософи, казнодії і вчені частують ваші вуха гарними словесами, а ми вкидаємо наші настанови кожному до рота. Ось чому я не кажу: "Прочитайте цей розділ, прогляньте цю глосу", а кажу: "Спробуйте цей розділ, спожийте ось оцю чудову глосу". Колись давній юдейський пророк з'їв цілу книгу і пошився в ученого аж до зубів — а ви, як цю книгу вип'єте, вискочите на вченого аж до печінки. Нумо, розімкніть щелепи!
Щойно Панурґ роззявив вершу, як Бакбук узяла свою срібну книгу; ми думали, що це й справді книга, бо виглядала таким собі Требником, проте це був Требник, потрібний для тамування спраги, тобто була найсправжнісінька пляшка фалернського, і Бакбук веліла Панурґу смикнути її цівкою.
— Оце (сказав Панурґ) знакомитий розділ, найвірнісінька ґлоса! І це все, що хотіла сказати преблагословенна Сулія?
— Все (відповіла Бакбук), бо триньк — слово всеоракульне і всім народам зрозуміле й означає воно: Пий! Ви там у себе доводите, що сак слово спільне для всіх язиків і всі народи з однаковим правом і підставою його вживають. Справді, Езоп у своїй притчі мовить, що люди народжуються з мішком на спині, що смертним судилося поневірятися і з довгою рукою ходити. У всьому цьому світі нема могутнього царя, який міг би обійтися без іншої людини, нема такого гордого злидаря, який міг би обійтись без багача, хай це сам філософ Гіппій, тімаха на всі руки. Проте важче обійтися без напою, ніж без мішка. Ми тут поділяємо ту думку, що людині притаманно не сміятися, а пити. І не просто пити, пити все поспіль, так уміють і тварини, ні, я розумію добре холодне винце. Затямте, друзі: вино нас робить богами, воно має найвагоміші докази і найдосконаліший пророчий хист. Ваші академіки, доводячи, що слово вино, грекою οίνοσ, походить від vis, що означає — сила, потуга, тільки підтверджують мою думку, бо вину дано владу наповнювати душу істиною, знанням і любомудрієм. Як ви зважили на те, що йонійськими літерами написано на храмових дверях, то вам має бути розумно, що істина в вині. Біж-Сулія вас до цього і схиляє, а тепер ви самі бачите її правоту.
— Краще (сказав Пантагрюель) за цю вельмиповажану жрицю не скажеш. Адже і я казав вам те саме, коли ви вперше про це зі мною заговорили. Ну що ж, триньк! Що підказує вам серце, вакхічним сп'янінням зігріте?
— Тринькнемо, — сказав Панурґ.
О добрий Бахус! Це до тебе
Я тринькну чарочку як треба.