9 9-1100
185
— Ні, це час фатальний,— сказав самітник.— І той, хто не послухається мене й не поститиме,— єретик! На вогнище його, на вогнище!
— Смерті у вогні я не так боюсь, як смерті у воді! — вигукнув Панург.— Ну що ж, коли вже вам так цього хочеться, ми будемо постити. Хоч, правду кажучи, не дуже вмію я постити, не дуже в цьому тямлю. То хай уже — задля господа нашого попостимо!
Страшне це було випробування! Першого дня мандрівники терпляче терпіли, другого — пояси позатягали, третього — животи їм під ребра підвело, четвертого — геть охляли.
На п'ятий день пустельник дав їм листа до Едітуса, церковного паламаря, що жив на острові Дзвінкому. Це був славний дідуган, лисий, як коліно, рум'яний, як яблуко, з червоним, як вишня, носом. Він люб'язно їх зустрів, а прочитавши в листі, що вони чотири дні постили, нагодував смачним обідом. Далі показав їм острів.
Острів був заселений птахами. Едітус розповів, що колись давно на острові жили ситицини 15 . Згодом вони перетворилися на птахів. Адже все на світі змінюється!..
Птахи жили в просторих, зручних клітках. Всі вони були великі, гарні, лагідні й спокійні. Але диво дивне! Вони їли, пили, спали як люди! Колір їхній теж видався мандрівникам дивним. У одних птахів пір'я було біле, у інших — чорне, у цих — сіре, у тих — червоне. Були ще й напівбілі-напівблакитні, напів-чорні-напівчервоні. Такі показні, такі гожі, що тільки милуйся! 152 Едітус сказав, що цих птахів називають клірцями, священцями, абатцями, єпископцями, jcap-динцями, а одного — папцем. А їхніх самок називають клірицями, священицями, абатицями, кардини-цями. Одну називають папицею.
Далі старий розповів Пантагрюелеві та його друзям, що ось уже триста років підряд на острів прилітає тьма-тьмуща святенців. Вони забруднюють острів, поїдають пташиний харч — чисто тобі трутні в бджолиному рої. На вигляд святенці огидні: шиї в них скручені, лапи криві та кошлаті, кігті й животи — як у гарпій 153. Винищити їх неможливо: тільки-но вб'єш одного — прилітає двадцять чотири.
Пантагрюель спитав у Едітуса, чому тут таке розмаїття птахів, а папець тільки один і папиця тільки
одна. Той відповів, що так було споконвіку за велін-ням зірок. Навіть більше: за цим самим велінням одні птахи можуть перетворюватись в інших. Клірці — в святенців, святенці — в абатців, абатці — в єпис-копців, єпископці — в кардинців. Котрийсь із кар-динців може перетворитись у папця. А папець на острові Дзвінкому вже ні в кого не може перетворитися. Він — один-єдиний, так само, як у бджіл буває одна-єдина матка, а в небі світить одне-єдине сонце.
Щоправда, близько двох тисяч семисот шістдесяти місяців тому на острові утворилося два папці водночас. Але це обернулось жахливим лихом 154. Вони нападали один на одного, клювали, роздирали пазурами.
Всі птахи взагалі перестали співати, стали німі, мов риби.
На острів приїздили імператори, королі, герцоги, маркізи, графи, барони. Вони намагалися розборонити папців, .якось їх помирити, та все було марно. Мир настав тільки тоді, як один папець сконав, тобто коли на острові лишився один-єдиний папець.
Пантагрюель спитав, чому птахи безперестану співають.
Едітус показав їм на дзвони, які висіли над клітками, і пояснив, що птахи починають співати тоді, коли дзвонять ці дзвони.
— Хочете, я примушу заспівати он тих клірців, у яких на головах чубки, схожі на каптури?— спитав він.
— Коли ваша на те ласка,— відповів Пантагрюель. Едітус подзвонив у дзвін шість разів. Ту ж мить зле-
тілася чимала зграя клірців. Всі вони голосно заспівали.
— А коли у дзвін подзвоню я, злетяться он ті птахи, з пір'ям кольору копченого оселедця? 155 — спитав Панург.— І чи заспівають вони?
— Авжеж,— відповів Едітус.
Панург подзвонив, і птахи злетілися й заспівали хором. Проте голоси в них були хрипкі та немилозвучні. Едітус сказав, що вони їдять саму тільки рибу, як лелеки чи баклани, і що це — п'ятий різновид святенців. А незабаром на острів прилетять капуцинці — шостий різновид святенців. Вони найпохмуріші, най-сердитіші й найхудіші серед усіх птахів, що прилітають на острів.
9*
187
— Мені хотілося б знати, звідки беруться клірці,— мовив Пантагрюель.— Ви казали, що одні птахи перетворюються в інших. То які ж саме перетворюються в клірців?
— Це птахи перелітні; вони прибувають до нас із далеких країн,— відповів Едітус.— Особливо з країн Голоддень і Насзарясно. Клірці прилітають звідти величезними зграями. Там є такий звичай: коли в якомусь вельможному домі народжується багато дітей — байдуже, хлопчиків чи дівчаток,— батькам загрожує зубожіння: адже кожній дитині треба виділити частку спадщини — дідизни, батьківщизни чи материзни,— як того хоче розум, вимагає природа і велить господь. Тож батькам вигідно позбутися дітей, і вони обертають їх на птахів — клірців 156.
— Я взагалі дивуюся,— провадив Едітус,— як іще матері носять їх дев'ять місяців у своєму лоні: адже в домі своєму вони не можуть витерпіти їх не те що дев'ять, а здебільшого і сім років. Накинувши білий стихар їм просто на сорочечки та зрізавши їм з тім'я скількись там волосинок, вони з молитвами на вустах обертають їх на клірців і спроваджують на наш острів. Клірці летять, проклинаючи своїх родичів.
Країна Голоддень — величезна, майже безмежна. Щоб ке згинути з голоду — чи тому, що замало харчу, чи тому, що вони не хочуть опанувати якесь ремесло і вірою та правдою служити чесним людям, чи тому, що скоїли якийсь страшний злочин і бояться заслуженої кари,— клірці летять сюди на готовеньке. Тут ніхто їх не кривдить, не займає, ніяка небезпека їм не загрожує, а головне — доброї їжі вдосталь. Клірці прилітають худі, мов сороки, а незабаром стають гладкими, мов бабаки.
— А додому хоч хтось повертається? — спитав Пантагрюель.— Невже вони не тужать за домівкою?
— Майже ніхто,— відповів Едітус.— Щоправда, недавно, після деяких затемнень, що сталися за велінням зірок 157, знялася ціла зграя. А ми й раді — менше на острові залишиться... Перед тим як відлетіти, вони поскидали своє пір'я в кропиву і в терен 158.
Він показав на купку пір'я, яка лежала в кропиві.
Раптом у небі закружляла зграя птахів, яких на цьому острові мандрівники ще не бачили. Було їх двадцять п'ять або й більше. Покружлявши у високості, вони посідали на землю. їхнє пір'я прибирало різних кольорів, мов шкіра у хамелеонів. І у всіх під лівим крилом було намальоване коло, яке ділили дві проведені поряд лінії, або ж лінія, прямовисна до прямої. Ці кола різнилися й кольорами: в одних птахів були білі, в інших — червоні, ще в інших — зелені, у цих — фіолетові, у тих — блакитні 159.