— Що це за звірятка?— спитав Пантагрюель.
— Це Ковбаси ,— відповів Ксеноман.— Коли я сьогодні розповідав вам про Безскоромця, то згадував про них. Між Ковбасами та Безскоромцем із давнього давна точиться запекла боротьба. Тож я певен: почувши стрілянину, Ковбаси подумали, що на острів суне Безскоромець із військом — він-бо вже не раз ходив на них війною. Щоправда, Ковбаси завжди його перемагали.
— Друже, а чи не можна якось їх помирити? — спитав Пантагрюель.— Я не хочу, щоб дійшлося до кривавої січі, і ладен зробити все, що в моїх силах, аби запобігти їй.
— На жаль, це неможливо,— зітхнувши, сказав Ксеноман.— Роки чотири тому я, подорожуючи, завернув на цей острів і хотів був помирити Ковбас із Безскоромцем. Я вмовляв їх бути друзями чи принаймні добрими сусідами. Та де там! Безскоромець не схотів записати в мирну угоду Кров'янок та Гірських Ковбасок — давніх друзів і спільників цих Ковбас. Крім того, Ковбаси вимагали, щоб їм оддаж фортецю Ковбик і замок Лівер, вигнавши звідти Безскоромце-вих підданців. Безскоромець, ясна річ, і слухати про це не схотів. Так вони й не підписали угоди. Проте після цього Ковбаси і Безскоромець трохи пом'якшали, ворогували вже не так запекло. Але сталося так, що Кисільський собор засудив і затаврував Ковбас, а Безскоромцеві пригрозив, що відлучить його, коли той осквернить сеое хоч якоюсь угодою з Ковбасами. Отож відтоді Безскоромець і Ковбаси люто зненавиділи одне одного. І нічим уже тому не зарадиш... Легше помирити котів і щурів, собак і зайців, аніж їх!
Тут розмову Пантагрюеля та Ксеномана перебив брат Жан. Він сказав, що легіон молодих і струнких Ковбас іде з гавані в напрямку фортеці та замку.
— Ковбаси, безперечно, прийняли нас за Безско-ромцеве військо, дарма що ми на підданців його анітрохи не схожі,— додав брат Жан.— Буде баталія, сутаною своєю присягаюся! Треба готуватися до битви. Годі відпочивати!
Пантагрюель устав із-за столу й пішов оглядати місцину. Повернувшись, він сказав, що бачив по ліву руч засідку — загін тлустих Ковбас,— а по праву руч — лави Ковбас-велетів, які спускаються з горба. З ними йдуть музики і грають на дудках, волинках та ріжках, сурмлять у сурми і б'ють у барабани. Вони несуть сімдесят вісім бойових знамен. Ті Ковбаси, що попереду, обвішані зброєю і несуть горстрющі списи. З флангів їх прикривають Кров'янки та Телячі ковбаски, всі як одна показні, дужі, войовничі та люті. В цьому війську не менш як сорок тисяч душ.
Пантагрюель зібрав друзів на раду. Він сказав, що вважає становище небезпечним, і навів кілька прикладів з давньої історії та з історії їхньої рідної Франції.
Вони вирішили: підготуватися до битви з Ковбасами.
Пантагрюель доручив Гімнастові та Карпаліму піти на корабель з вазою на кормі й покликати на берег усіх вояків, якими командував воєвода Ковбасоріз. Потім покликати вояків з корабля, де на кормі стояла корзина для винограду. Ними командував Кров'ян-коруб.
— Хай краще я піду на ці кораблі! — зненацька вихопився Панург.— Гімнаст вам, либонь, тут знадобиться.
— Присягаюсь сутаною — на тобі вже, мабуть, і шкура зі страху отерпла! — вигукнув брат Жан.— Це ж ти хочеш дременути з бойовища! Ну, то і йди собі під три вирви! Однаково користі від тебе катма! Тільки й умієш, що бекати, скиглити, ревти та лементувати. Нашим воякам це снйги не додасть.
— Ні, ні, я повернуся! — відповів Панург.— Тільки скажіть тим паскудним Ковбасам, щоб вони не лізли на кораблі. А я, поки ви будете битися, молитимусь, просячи в господа вам перемоги.
— Ушивайся мерщій! — обізвався Епістемон. — Я певен: ми виграємо битву. З такими воєводами, як Ковбасоріз і Кров'янкоруб, нам немає чого бойтися. Хто-хто, а вже вони завдадуть Ковбасам гарту!
РОЗДІЛ XXVII
Про те, як брат Жан пристав до кухарів, щоб гуртом громити Ковбас
Побачивши грізне Ковбасяче військо, брат Жан мовив до Пантагрюеля:
— Бачу я, велика буде січа! Та ми неодмінно переможемо. На нас чекає слава й шана. Проте вам би я радив повернутися на корабель і звідти спостерігати за битвою. Я зі своїми людьми впораюсь і без вас.
— З якими людьми? — здивовано спитав Пантагрюель.
— Нагадаю вам одну давню бувальщину. Коли цар Навуходоносор обложив Єрусалим, він наставив воєначальником свого старшого кухаря Навузарда-на 125.
— О, це цікаво! Розказуйте далі!
— Що там розказувати Це я до того, що гадаю: не кому іншому як кухарям належить розправитися з Ковбасами! Вони впораються з ними краще, ніж усі кіннотники, страдисти 126 й піхотинці світу. А кухарями буду верховодити я. Покладіться на мене.
— Гаразд, брате Жан! Вірю в вашу відвагу та спритність.
Брат Жан тої ж миті побіг до кухарів.
Кухарів на Пантагрюелевих кораблях було понад двісті чоловік, поміж них і такі знамениті, як Архіже-рун, Подавай, Підливай, Смаженю, Вареню, Сало-жер, Саловар, Присолиньє, Доїде, Досмокче, Догризе, Жувай, Наминай, Глитай, М'ясоруб та інші. Був і Робер — той самий, що винайшов підливу "Робер", смачнющу й поживну. Нею присмачують печеню із свинини, смажених качок та кролів, солону тріску, яйця, зварені нам'яко, і ще багато інших страв.
Шанобливо вклонившися кухарям, брат Жан сказав:
— Друзі, станьмо разом до бою з лютими Ковбасами! Я певен — ви покажете чудеса хоробрості, ви звершите подвиг, про який у світі ще й не чувано! І після цього купатиметесь у славі! Друзі, я поведу вас! Уперед! Вип'ємо за це!
Кухарі, браві та дужі хлопці — на гербах у них красувалися шпигувальні голки зеленого кольору у срібну смужку,— дружно відповіли:
— Ми готові змагатися з Ковбасами! Ми їх переможемо! Залюбки станемо під вашу оруду! Будемо битися не на життя, а на смерть!
— На життя — ласкаво прошу, а на смерть хай Ковбаси б'ються! — відповів брат Жан.— Кухарі, шикуйсь! Наш бойовий клич — "Навузардан*!
Не гаючи часу, брат Жан скликав будівничих і загадав їм спорудити з дерев'яних колод свиню — таку завбільшки, щоб у неї влізло двісті чоловік.
Коли її змайстрували — на взірець ларіольської свині, з допомогою якої англійці за царювання юного французького короля Карла Шостого захопили Бер-жерак 127,— на спину їй поставили важкі гармати; які стріляли кам'яними ядрами та товстими сталевими списами.