Саме так і сталося. Минуло всього лише кілька днів, і дипсодів було навернено на відданість, слухняність, працьовитість. Навіть більше: вони перевершили в цьому утопійціві І тільки на єдине вони ремствували: на те, що досі нічого не чули, нічого не відали про Пантагрюеля — напрочуд мудрого й доброго правителя.
Дивна це річ? Незбагненна? Та ніі Люди завжди роблять охоче і з великим завзяттям те, що їм до душі.
Ось послухай, що я тобі скажу, мій читачу! Аби завоювати країну й тримати її в покорі та послуху, не треба грабувати, руйнувати, гнобити, душити її народ і правити ним з допомогою нагаїв та кайданів. Народ не треба їсти, пожирати і глитати. Його слід напувати молоком, доглядати, забавляти — як малу дитину. Його слід захищати від бур-ураганів, берегти й боронити від усяких інших напастей — як молоденьке деревце. Його слід жаліти, леліяти , плекати — як хворого, що одужує після тяжкої недуги.
І тоді народ вважатиме свого володаря й правителя найкращим поміж усіх володарів та правителів світу.
Згадаймо Осіріса, великого царя єгипетського. Він підкорив собі всю країну — і не так зброєю, як тим, що осипав народ милостями й щедротами, навчав його розумного й здорового життя, видавав мудрі закони. І народ, за велінням Юпітера, прозвав його Енергетом, себто Благодійником.
Гесіод у свою "Ієрархію" вводить добрих демонів (або ангелів, або геніїв — як хочете назвіть). Це тому, що він має їх за посередників між богами та людьми, тому, що вважає: вони вище людей, але нижче богів. Гесіод прирівнює їх до царів.
Таким був Александр Македонський.
Таким був Геркулес: ставши володарем Всесвіту, він захищав своїх підданців од страховиськ, а також од гноблення, утисків, від усякого злодійства. Він пильнував справедливість і правосуддя, доброчин-ствував, забував усі кривди, заподіяні йому.
Отим-то Гомер в "Іліаді" називає добрих володарів та великих царів захисниками народів.
Ось якою ворожбою, ось якими чарами, ось яким приворот-зіллям можна втримати те, що так важко було завойовувати. Завойовник — хоч король, хоч маєтний князь, хоч філософ — лиш тоді правитиме спокійно, коли справедливість він поставить понад відвагу. Адже відвагу він уже показав, воюючи й перемагаючи, а справедливість свою покаже тим, що складе та видасть указ, узгоджений із волею, прагненнями та намірами народу, і тим, що кожного з своїх підданців наділить правами.
А той правитель-володар, який чинить по-іншому, не тільки втратить те, що завоював і набув, але й уведе себе в ганьбу та неславу. Бо з того, що надбане неправедним, підлим шляхом, користі не було, нема і ніколи не буде...
Пантагрюель поклопотався про те, щоб уряд Дипсодії подарував Панургові замок з угіддями, ланами, пасовиськами, отарами, стадами й табунами, садами й виноградниками. Цей маєток давав щороку понад шість мільярдів реалів прибутку.
Панург узявся хазяйнувати, і то так старанно, що десь через два тижні пустив за вітром прибуток аж на три роки вперед. Тринькав він гропгі на гулянки та учти, на частування всіх, хто тільки стукав до нього у браму. За його велінням вирубували ліс, спилювали товстелезні дерева тільки на те, щоб продати попіл; він брав гроші наперед, купував усе втридорога, а продавав за безцінь — одне слово, з'їдав свій хліб іще на пні.
Пантагрюель про це знав, але не гнівався, навіть не дратувався. Адже я казав вам, що він був найкращий з-поміж усіх людей. Будь-який вчинок своїх підданців він мав за вчинок добрий. Він нікого не осуджував, нікого не гудив, нікого не таврував. Він ніколи нічим не смутився, не хвилювався, не обурювався. Бо всі скарби — і ті, над якими розкинулось небесне склепіння, і ті, що їх ховає в собі земля,— не варті того, аби через них тліло наше серце, бунтувався розум і збурювались почуття.
Пантагрюель тільки зауважив, що коли Панург і далі житиме так, як живе, то він ніколи не забагатіє.
— А хто хліб має, той лиха не знає! — докинув він. Панург відповів, що на багатство йому начхати; хай
Пантагрюель цим не переймається.
— Головне для мене — весело жити! — додав він.— А ще — бачити вас, мосьпане, спокійним і вдоволеним. Іншого багатства мені не треба!
На цьому розмова й скінчилася.
Другого дня Панург на знак того, що він назавжди хоче лишитися в свого володаря, звелів проколоти собі вухо і вставити в нього золоте кільце, в яке була вправлена блоха92. Потім він узяв чотири лікті товстого сукна, пошив довгий і широкий плащ, убрався в нього, скинув штани,, окуляри свої почепив на капелюх і подався до Пантагрюеля.
— Що сталося, Панургу? — здивовано спитав Пантагрюель.— Що це на вас за одяг?
— У мене в вусі блоха,— відповів Панург.— Я хочу одружитися.
— То й одружуйтесь собі на здоров'я,— усміхнувся Пантагрюель.— Радий це від вас чути. Тільки дивно мені, що ви так убралися. Хіба закохані ходять без штанів, у товстих плащах до п'ят та ще й не добереш якого кольору? Жоден порядний чоловік такого плаща на себе не одягне!
— Та це ж не плащ, а тога! — вигукнув Панург.— У тоги вдягалися стародавні римляни за мирних часів. Мені осоружні воєнні походи, тож і військові об ладунки осоружні. Від них у мене на плечах мозолі... Геть панцир! Геть лати! Геть спис і меч! Хай живе тога!.. Мосьпане, я прийшов до вас порадитись — одружуватися мені чи не одружуватися? Як одружуватись — проситиму вашого благословення.
— І одружуватись раджу, і благословення залюбки дам,— сказав Пантагрюель.
— А може, не одружуватися?
— Не одружуватись — то й не одружуватись.
— Отакої! Невже ви хочете, щоб я вік свій звікував один як палець, без дружини?
— Ну, то одружуйтесь!
— А що, як мені попадеться погана жінка? Що, як вона буде брехлива, невірна, лиха, скупа? Як буде нечупара, недбайло? Краще вже померти, ніж із такою жити!
— Ну, то не одружуйтесь.
— А якщо я візьму собі жінку гарну, чесну, статечну, дбайливу й роботящу?
— Тоді одружуйтесь.
— А що, як вона буде і вірна, і статечна, і роботяща, але буде мене бити? Чував я, що порядні жінки — сварливі, що вони гіркі й пекучі, мов перець. А я — ви ж це знаєте — теж не покірний баранчик. Хай бодай замахнеться — дам лупки! І по руках битиму, і по ногах, і по голові, і сукню на ній пошматую. Нечистий дух пильнуватиме п грішну душу просто біля порога!.. Ні, краще довіку такого клопоту не мати!