Чим далі посувалися загони Кречетникова, тим більш вражало їх запустіння деяких сіл, або незвичайний рух, який віщував і там близький спалах заколоту. "В одному місці вони зустріли величезний чумацький обоз, а при наближенні до нього побачили, що усі чумаки скупчилися біля самої дороги, стали на коліна і земно кланялися". Виявилося, що обоз прийняв козаків за гайдамацький загін, і, побоюючись, щоб гайдамаки не пограбували чумацького добра, не відняли волів і грошей, чумаки наперед повалились на землю, благаючи пощади. Другого дня козаки зустріли в степу, на перехресті двох доріг "латинський голубець" (вірогідно, каплиця), на хресті якого був повішений єврей, "чиє обличчя вже добряче подзьобали птахи". Це була вірна ознака того, що на околицях або вже розігрується гайдамаччина, або тільки готується. Козаки, знявши труп єврея з хреста, "по-людськи його поховали", викопавши неглибоку могилу взятими в обозі лопатами та козацькими шаблями.
Та далі трупи вбитих траплялися вже частіше, тому загони Кречетникова, які поспішали до Умані, вже не мали часу прибирати ці тіла і ховати їх. На якомусь самотньому хуторі, що трапився їм на дорозі, вони не знайшли жодної живої душі, тільки біля криниці під хутором, побачили кілька трупів, які пожирали собаки і хижі птахи. "Побачивши нас, — говорить Калмиков, — вороння розлетілося, а собаки, відбігши від криниці, жалібно скиглили, мабуть годувалися вони тілами своїх господарів, які при житті їх любили і годували". В одній хатці (у куріні), до якої зайшли козаки на цьому хуторі, вони нічого не знайшли крім мертвої дитини у люльці, а підлога була уся поламана і підвал поритий.
За кілька переїздів до Умані, козаки проїжджали через одне поселення, селяни якого усі були озброєні чим попало. На питання козаків куди вони збираються і чому, озброєні селяни відповіли:
— Посилає до нас государиня ваша грамоти і дарує усім нам вільність, щоб далі козаками називались.
— Грамоти ті ви справді бачили? — питав їх Калмиков.
— Справді бачили, і на грамоті печатку царську.
При тому селяни говорили, що грамоту привозили до них запорозькі козаки і наказали негайно озброїтись і йти під Умань, щоб "царським послам присягу дати на вірність російському престолу".
Загони Кречетникова врешті прибули до самої Умані, але з перестороги не під’їхали до міста, а зупинилися на невеликій відстані від нього, у сільці Соколівочці. Щоб судити про силу гайдамаків і розташування їхнього табору, Кречетников залишив весь полк у сільці і з кількома донцями відправився до гайдамаків. Під’їжджаючи до їхнього табору, він спочатку був зупинений передовими караулами, але коли начальники дізналися, хто прибув, його відразу пропустили у самий стан. Липоман говорить, що Кречетников, прибувши під Умань, не відразу поїхав у гайдамацький табір, а послав запросити до себе Залізняка і Гонту, звелів сказати, що йому треба порадитись з ними про одну дуже важливу і вигідну для них справу. Та обережні ватажки не відразу піддалися на хитрощі москаля. Вони звеліли відповісти Кречетнику, що їх немає у таборі.
Кречетникову доводилося хитрувати, тим більш, що сили гайдамаків були зовсім не малі. Двотисячна їхня ватага була добре озброєна, гайдамацька кавалерія мала добрих коней, тому що було з чого вибирати. Артилерія нараховувала п’ятнадцять гармат. Крім того, значні зграї гайдамаків никали по всій країні, і могли з’явитися для допомоги своїй головній армії. Врешті, селяни теж були на боці гайдамаків, і легко могли поголовно піти на російські загони, якби дізналися, що Кречетников на боці поляків.
Кречетников, взявши з собою кілька офіцерів, сам поїхав у гайдамацький стан. Він побачив його досить укріпленим, з розставленими повсюди караулами, як у місті, так і за містом. Навколо табору, на великій відстані, паслися табуни коней, стада овець, рогатої худоби також під вартою. У стані валялося купами награбоване польське та єврейське майно, мідні гроші були насипані у купи, а срібло — у діжечки. Залізняк і Гонта прийняли Кречетникова справді по-князівськи. І той, і другий були у багатому одязі, у шовкових кольорових "чекменях" із золотими прикрасами. Біля них стояли єсаули з булавами. У таборі роздавався гамір. У деяких місцях гайдамаки грали у карти і шашки. Кричетникова прийняли, як гостя, і він намагався поводитися з ватажками гайдамаків дуже чемно, вдаючи, що потребує їхньої допомоги.
— Чули ми, — сказав Залізняк, звертаючись до Кречетникова, — що російська армія над проклятими поляками не без перемоги.
Кречетников відповів, що вони справді "над бунтівниками і ослушниками указів її імператорської величності знатні баталії витримували й насамперед такі витримували не безнадійні".
— Великій государині і ми служити охочі, — сказав Гонта, — і за її інтереси до пролиття усієї своєї крові стояти будемо.
Тоді Залізняк, підходячи до дверей свого намету і вказуючи рукою у напрямі Умані, спитав Кречетникова:
— А ви бачили, пане-генерале, що ми в Умані наробили?
— Бачив, — відповідає Кречетников.
— І те ми наробили за указом і за благословінням владики, — зауважив Гонта.
А Залізняк, вказуючи на свої ноги, взуті у жовті із срібними підковами чоботи, сказав:
— Оцими підковками я буду і у Варшаві бряжчати, ляхам жалю завдавати.
Кречетников став пояснювати їм свої наміри, які, власне, і привели його до гайдамаків. Кречетников передав Залізняку і Гонті, що хоч війська конфедератів і розбиті російською армією, однак частина конфедератів закрилася у Бердичеві, в кармелітському монастирі, досить укріпленому. Російське військо тримало Бердичів у облозі, але фортеці взяти не могло, і тому Кречетников просив Залізняка і Гонту діяти заодно з російськими військами і допомогти йому здобути Бердичів. Залізняк і Гонта охоче згодилися на цю пропозицію.
Тучапський же говорить, що в Умань раніше за Кречетникова прибув поручик Кривий тільки з шістдесятьма козаками, а вже після підоспів цілий полк карабінерів під командою полковника Нолкіна. Втім, це свідчення не суперечить й іншим свідченням істориків і хроників про ту епоху, бо і поручик Кривий, і полковник Нолкін могли бути під командою генерала Кречетникова. За словами Тучапського, гайдамаки сильно злякалися, дізнавшись про прибуття росіян, і вирішили поводити себе обережно і уникати стосунків з російськими солдатами, та розумний поручик (Кривий) так вправно зміг завірити гайдамаків у своїй щирій дружбі, що переконані Залізняк і Гонта не тільки його до себе на банкети запрошували і подарунки йому робили, але й навіть погодилися, щоб він разом з розбійницькими поставив свої караули. Щоб все ж таки виправдати свої шаленства в Умані перед російським офіцером і тим більше зблизитися з ним, вони показали йому згадуваний указ імператриці, Мельхіседеком винайдений, виявляючи готовність виконати усі повеління її імператорської величності і в службі їй і останню краплю крові пролити. Для того вони пропонували разом з козаками (донськими) йти у Бердичів для знищення конфедератів. Все це поручик схвалив, обіцяючи, що їм буде супутником цілий полк карабінерів, що вже наближався до Умані. Та зажадав, щоб ті з поселян (озброєних), хто має свої господарства і сім’ї, залишалися вдома, бо вони не витримають воєнних турбот і знегод, а їхня прив’язаність до свого набутку і сімейств, крім плутанини і безладу, нічого іншого принести не може. До того ж край запустіє, не маючи рук для заняття землеробством. Ця думка була схвалена і до того ж було обіцяно, що всі вищезгадані люди так само, як і ті, хто не відчуває в собі достатньо мужності для перенесення турбот і пригод, властивих воєнному побуту, особливо під час походу, можуть залишити військо (гайдамацьке ополчення) і повернутися додому. І справді, багато селян цього наказу послухалися, але набагато більша кількість залишилась на місці".