Озлоблений розбійник відразу повернувся до своєї зграї і, не очікуючи ночі, пішов до поселення на відкритий бій. Село не встигло прокинутися, як гайдамаки, зарізавши обох вартових, запалили поселення і почали розправлятися посеред пожежі. Всі поляки і євреї були вирізані, заколоті, задушені до останнього. Маленьких дітей напорювали на піки і кидали у вогонь. Майно все пограбували, а ксьондза повісили на дзвінниці костьола, підв’язавши до серця дзвону, і дзвонили у цей дзвін, смикаючи ксьондза за ноги. Але й на цих жорстокостях не зупинились розбійники. Коли все було вирізане, гайдамаки зробили "з ляхів греблю", і цією греблею Найда сам переїхав через маленьку річку: усі трупи стягли до цієї річки і поклали один на один, таким чином з мертвих тіл утворилася гребля, і Найда на коні переїхав по трупах.
Закінчивши шаленства, зграя попрямувала далі, але у дорозі зустрілася з сильним польським загоном, що поспішав з сусіднього міста до розореного села, отримавши напередодні звістку, що там спіймали двох підісланих гайдамаків-шпигунів і що, без сумніву, неподалік і сама їхня зграя. Найда, зустрівши поляків, повів свою зграю в атаку. У кількох сутичках гайдамаки встигли зламати і розстроїти ряди польських кінників, але коли підійшла польска артилерія і відкрила по гайдамаках вогонь з гармат, гайдамаки, втративши кілька чоловік, кинулись тікати, тим більш, що вдалині з’явилися нові загони польської кінноти. Поляки кинулися за втікачами і уперто переслідували їх у степу на відстані кількох верст. Заморені гайдамацькі коні, надміру нав’ючені награбованим добром, не могли вже нести на собі ще й вершників, і гайдамаки бачили, що поляки рано чи пізно наздоженуть їх.
Навкруги розкинувся степ і не було у ньому ні ліса, ні переліска, де б можна було сховатися від погоні, яка вже через годину могла настигнути розбійників. Тоді Найда зупинив свою зграю і велів спішитися. Степова трава, якою вони скакали, була дуже високою, бо залишалася нескошеною до кінця літа. Найда скомандував гайдамакам нарвати жмутки сухої трави, і, розтягшись у лінію, наскільки вистачило зграї, витягнутої по одній людині на відстані кілька десятків кроків одна від одної, і велів запалити суху степову траву. Трава спалахнула, і пожежа охопила весь степ, швидко роздмухана вітром. Пожежа пішла прямо назустріч полякам, які у цей час знову опинились вдалині. Страшна степова пожежа мала зупинити їх, а, можливо, й згубити остаточно. Найда, якого більш ніхто не переслідував, благополучно привів свою ватагу у своє становище.
Про подвиги Найди доходили звістки і до Запорожжя, де його довгий час вважали загиблим.
Та ось одного разу до Січі прибув чернець, який казав, що мандрував по всіх святих місцях, був на Афоні, молився за запорозьке військо і за спасіння його від москалів у самому Єрусалимі. Запорожці з подивом і великою цікавістю слухали його розповіді про святе місто, жалкували, що християни там зазнають утисків. Прочанин говорив, що наступної весни знову відправиться на афонські гори і в Палестину, аби молитися про дарування довголіття славному Запорожжю і підкорення всіх його ворогів і супостатів. Козаки щедро наділяли ченця грошима, і кожний просив помолитися за його гріхи і щастя їх спільної козацької матері. Навесні чернець зібрався у путь. Запорожці виряджали його з великою пошаною і дали йому провідника, який і довіз ченця до межі Запорожжя. Через якийсь час чумаки, які приїхали у Січ з Києва, привезли кошовому отаману велику проскуру, з якої частина була витягнута, а кругом проскури були написані слова, які глибоко вразили запорожців, коли вони їх прочитали. Ці слова були такі: "За упокой раба божія, славного війська запорозького низового. Від Найди".
Виявилось, що під виглядом ченця приходив у Запорожжя сам Найда, і, набравши там велику суму грошей, повернувся до Києва, звідки й прислав запорожцям, своїм колишнім товаришам, проскуру з надписом за упокій славного війська, знищення якого готувалось обережно і таємно.
Та Найда не припиняв своїх набігів на Польщу. Щовесни він з’являвся зовсім несподівано, спустошував усе і повертався із здобиччю у своє становище, а на зиму найчастіше відправлявся до Києва молитися Богу.
Останній набіг його на польську землю був невдалим. Поляки давно чатували на нього, і ще з зими приготували для відбиття від гайдамаків значні сили. Зграя його була оточена між двох глибоких яруг, які було не подолати гайдамацьким коням. Гайдамаки довго захищалися. Багато з них було вбито, інші кидались у яругу. Найда відбивався відчайдушно, а потім, коли його коня було вбито і заряди усі витрачено, він також кинувся з кручі, думаючи або розбитися, або повзком втекти, від ворога. Але там поляки і знайшли його. Приголомшений падінням, Найда був взятий живим і пов’язаний. Захопили й інших гайдамаків, які залишились живими. Кажуть, що Найду прив’язали на гармату і так привезли у місто. Всю дорогу він лаявся, проклинаючи поляків і від безсилля і злоби "плюнув у польське небо", як говорить переказ.
Коли гайдамаків допитували у суді, жоден не сказав ні слова. Поляки присудили їх до жорстоких страт і частини тіла страчених розвішали на жердинах вздовж правого берега Дніпра, ніби віхи. Найда був впертішим від усіх своїх товаришів, і йому за нелюдську жорстокість присудили вирізати серце, щоб подивитися розмір і особливості устрою серця цієї страшної людини.
Але тут розповідь про Найду доходить до останньої крайності, як і розповідь про знахідку його у степу біля чумацької криниці.
Катування Найди проходило у присутності губернатора. Коли кат зірвав з гайдамака сорочку і хотів розрізати йому груди, всі помітили під лівою груддю велику родимку, дуже подібну до хреста. Губернатор наказав зупинити катування, і послав за своєю дружиною. Найда лежав прив’язаний до залізних кілець по руках і ногах з відкритими грудьми. Губернатор, коли прийшла його стара дружина, запитав її:
— Чи пізнаєш ти ці груди?
— Невже це груди мого сина! — вигукнула та і кинулася було до розбійника, але тут же знепритомніла.
Найда не розумів, що відбувається, хоч і бачив, що трапилось щось надзвичайне.