Як би там не було, та загибель Чуприни та його зграї не зупинила гайдамаччини. Загальний народний вибух продовжував підготовлятися, а до того часу окремі зграї, під керуванням таких же сміливих, як Чуприна, ватажків, продовжували тривожити ситих, безтурботних панів, нерідко залишаючи по собі згарища і руїни.
В історії гайдамаччини цього часу видається ще одна помітна постать — це ватажок Чортоус.
Не минуло й двох років після поразки зграї Чуприни в ялтушківському лісі, як почали ходити на Волині чутки, що сильна гайдамацька зграя вийшла з-за ріки Синюхи, пограбувала різні панські маєтки у київському воєводстві, заглибилась далеко у Полісся і повертатиметься через Волинь. Але де вона з’явиться з лісів і зарослів на полях і яким саме шляхом йтиме — ніхто не знає. Загальний жах поширився поміж мешканцями через ті чутки. З кожною милею від Рівного до Полонного вони ставали страшнішими і страшнішими. Тільки й мови було всюди, що про гайдамаків. Там бачили якихось підозрілих людей, чи то бродяг, мабуть шпигунів гайдамацьких; в іншому місці розповідали, як гайдамаки спалили дім з господарем і всім його сімейством. В овруцькому повіті, вони ніби-то перетворили на попіл ціле містечко, а євреїв вирізали до єдиного. У мозирському пограбували костьол і кілька упіятських церков, а ще десь вдерлися у монастир, спалили монахів і розпороли їм жили. І з кожним днем сили гайдамаків у цих розповідях збільшувались, так що їх вже нараховували, мабуть, удесятеро більше, ніж їх було насправді. На дорогах безперестану зустрічались шляхта і євреї, які перевозили дружин, дітей і краще з рухомості у міста та невеликі укріплення у магнатських маєтках, де вони сподівались знайти який-небудь захист.
Словом, явище було таке саме, як і в пугачівщину, коли дворяни бігли у міста, а воєводи, воєводські чиновники і канцеляристи бігли з повітових міст у губернські і разом з тим тягнули з собою казну, щоб віддати її під міцну охорону комендантів і обер-комендантів.
У Рівному було досить надвірного війська. Та чутки так налякали магнатів, що князь Любомирський, боючись, що гайдамаки не заволоділи Рівним, де не було укріплень, вирішив, для більшої безпеки і спокою, перевезти свою вагітну дружину у Полонне, де був укріплений замок. Інший Любомирський, Антоній, перебував на той час з дружиною у своїх сандомирських маєтках, і тому, на пропозицію Мартина Любомирського вирішив шукати захист в укріпленнях Полонного. Він рушив з Рівного у супроводі численного конвою рейтар і козаків, а піхоту послали уперед. У славутських лісах зустрів князя і княгиню молодий Любомирський, Мартин, переможець ватажка Чуприни, з сильним загоном війська і чотирма гарматами, з яких під час перепочинку у лісі, наказав для забави княгині розтрощити кілька сосен. Діставшись благополучно Полонного, вони застали усі заїжджі двори і міщанські дома наповненими шляхтою, яка зібралась туди з близьких і далеких околиць, шукаючи прихистку у фортеці.
Але довго не було відомо напевне, куди повернули гайдамаки. Посилали розвідувати євреїв, та вони поверталися ні з чим, бо хоч їх і спокушувала багата нагорода, яку їм обіцяли, та побоювання потрапити до рук гайдамаків придушувало навіть жадібність до грошей.
Врешті князь Мартин Любомирський вислав вісім вірних і моторних козаків, давши кожному по десять червінців на дорогу, і обіцяв дати вдесятеро більше тому, хто привезе правдиві звістки про напрям руху і сили гайдамаків. Козаки відправились кожний у свій бік, і довго не було про них ні слуху, ні духу. Врешті четверо повернулись ні з чим. Шляхта, зібравшись у Полонну, будучи змушена дорогою ціною платити за незручні приміщення і непридатні харчі, почала вже ремствувати, що її годують байками, що якби гайдамаки і були де-небудь, то мали б вже повернутися у свої кубла, тому стала роз’їжджатися по домівках. У цей час двоє з висланих козаків Гладкий і Лобода, повернулись з розвідки. Їх відразу представили князю Мартину Любомирському. Обидва прийшли пішки, у селянському одязі, і принесли такі вісті:
Довго і важко по одному пробирались вони лісами і непрохідними місцями. Врешті випадково зустрілись біля одного хутора у глухому бору біля струмка і тільки там отримали правдиві звістки про гайдамацьке становище від старого пасічника. Старий знався з гайдамаками, а козаки вдали з себе таких, що теж хочуть пристати до молодців. Він і наставив їх, як до них пробратися, і як він їм сказав, що гайдамаки купують коней, то вони повернулись у містечко Звяхло і, помінявши там свій козацький одяг на селянський, купили за гроші, дані їм князем Любомирським, ще по одному коню і вже знайомими "манівцями" (напрямки) рушили до гайдамацького кубла під виглядом парубків, які привели коней на продаж. Гайдамаки стояли від Полонного милях у десяти посеред дрімучих лісів в урочищі Обозовище. Козаки-шпигуни застали вже там своїх товаришів-козаків Кирила Ласуна й Івана Ворона, також відправлених на пошуки. Ті прикинулись, ніби пристали до гайдамаків, і робили вигляд, що незнайомі один з одним. Особливо Ласун сподобався гайдамакам і жив з їхнім старшиною запанібрата. Він ходив у золоті і сріблі, ніби якийсь вельможа. Тай й на всіх гайдамаках вони помітили золоті паски, червоні суконні кунтуші, шовкові жупани і соболеві шапки, а зброя у них така дорога, що й турецький паша не посоромився б носити збоку. Гладкий і Лобода продали їм своїх куплених коней з сідлами. Гайдамаки заплатили їм за них щедро. Ворона намагався триматися від них подалі, щоб не викликати підозру, придивлявся збоку, погладжував вуса і зрідка підморгував їм, насупивши брови. Але Ласун допомагав торгуватися при продажу коней, пив могорич і просив їх ще привести коней із сідлами, а між тим крадькома шепнув Гладкому і Лободі, що ватажок Семен Чорноус досі не зібрав усіх своїх молодців, розісланих за здобиччю, яких у нього чоловік триста з лишком, що поки з’єдналися лише два загони, а двох других дожидають, що вони через два дні виступлять звідти дві милі далі, в урочищі Мазепина Могила, де був призначений збір усім зграям. Звідти вони планували пуститися далі шукати щастя. Ласун звелів Гладкому і Лободі летіти птахом і повідомити князю Любомирському таємно, щоб усі були готові і тримали ногу у стремені і ні з ким би не говорили, тому що у гайдамаків скрізь шпигуни. Коли ж гайдамаки перейдуть до Мазепиної Могили, то Ласун обіцяв залишитися з ними, щоб їх обманювати, а Ворона втече і проведе військо польське прямо до гайдамаків.