Літо 2000 року
P. S. Завершив свого скрипта, і, здається, до нього годі щось додати, коли ж сталася ще одна мала подія. Десь за тиждень по завершенні писання. Їхав трамваєм, і біля мене сидів чоловік пенсійного віку, який читав інформаційну газету "РІО", що в Києві розсилають безкоштовно, — таку й мені кладуть до скриньки. Я скосив очі і раптом побачив на вміщеному там фото знайоме обличчя. Заголовок вістив: "На численні прохання приймає відома знахарка і цілителька", а червоними літерами додано: І Р И Н А. Це мене здивувало й заінтригувало, отож повернувшись додому, вийняв із поштової скриньки газету і вже в ліфті переглянув оголошення. Сумнівів бути не могло: з фото дивилося на мене таки Ірине обличчя, одну руку піднесла вгору, у другій був хрест із розп’яттям, на рівні грудей — дві ікони, обрамлені рушниками, — Богородиці та Ісуса Христа. По тому йшли свідчення зцілених; якась Світлана Василенко писала про те, як позбулася розсіяного склерозу з допомогою молитов і, як вона пише, стародавніх замовлянь. Більше в ліфті я прочитати не встиг, отже, закінчив читання вже вдома. Друга зцілена оповіла історію про те, що вельми сварилася з чоловіком, а в городі своєму знаходила "всіляку гидоту, то яйця, то шерсть собачу, то кістки". Ірина визнала це за вроки від заздрощів і навчила пацієнтку, на прізвище Ніна Сердюкова, "як забити осикові кілочки і що говорити", купила пацієнтка і спеціально замовленого амулета. В кінці урочисто подається, що "в родину нашу повернувся мир і спокій, діти не хворіють". Третій лист — від родини Буничів, Павла та Олі, які зробилися пияками, — Ірина звеліла їм місяць замовляти воду й пити, в такий спосіб від пияцтва вони й звільнилися. До цієї реклами додано репертуара чи спеціалізацію "відомої знахарки та цілительки". Отже, відвідувачі на "унікальних зустрічах" можуть довідатися, як звільнитися "від тяжких, що роками мучили, захворювань, відновити розумову й фізичну працездатність, статеву активність, назавжди збавитися уроків, пристріту, чарів та проклять". Закликали приходити тих, кого турбують, знову цитую: "невпевненість у завтрашньому дні, тривоги і страхи, горе, нудьга і небажання жити, ревнощі й утома душі, холодність і ворожнеча оточення, самотність і сімейні проблеми, невдачі в любові, невлаштованість". Цей пункт мене вельми зацікавив, особливо те, що Ірина лікувала ревнощі й невдачі в любові. Далі йшло жирним шрифтом: "Початок о 9.00. Вхід безплатний", отже, щоб увійти до приймальні, грошей платити не треба. Але в кінці подано й ціну за прийняття — 40 гривень. Що ж, немало, коли зважити, що моя пенсія становить 74 гривні, зате безплатний вхід до приймальні відомої знахарки та цілительки мав відвідувачів утішати й приваблювати. Далі Ірину подано як "спеціаліста в галузі народної і нетрадиційної медицини", а ще "народного цілителя", вона має атестаційний експертний висновок УАНМ (очевидно, Української асоціації народної медицини) і спеціального дозвола Міністерства охорони здоров’я України, проводить не лише індивідуальні, а й колективні прийняття, діє ж методом біоенергоінформації, опанувала й опосередковані форми впливу, "здатні оживити через підсвідому сферу матрицю норми пам’яті" — гарно сказано, правда? Я навіть подумав, чи мій скрипт не є результатом такого опосередкованого впливу її на мене? І, нарешті, завершальна фраза: "Зазначений вплив концентрується на організмі в цілому, що дозволяє запустити фармакологічну систему людини. У відповідь на словесно-енергетичний вплив, який несе енергетичні імпульси, організм сам починає боротися із хворобами". Подано номер ліцензії Мінздоров’я й обіцяно "реалізацію методичних посібників, фотографій та оберегів".
Перша моя реакція на прочитане була приблизно така, як у ксьондза з відомого вірша-анекдоту Степана Руданського. Коротко його переоповім для непросвічених. До ксьондза прийшла баба, яка не мала з чого жити. Жартома священик порадив їй стати знахаркою. Баба пішла, а він про неї забув. Минули роки, у ксьондза в горлі виросла якась гуля, яка його душила, — лікарі виявилися безпорадні, отож друзі порекомендували йому звернутися до відомої знахарки. Та прийшла і почала робити замовляння. І тут ксьондз, на свій подив, признав у знахарці бабу, якій сам радив стати цілителькою. "А, це ти, зозуле?" — вигукнув він і так зареготав, що в горлі йому трісла гуля.
Я теж зареготав, подібно до ксьондза, і мені здалося, що й у моєму горлі, чи точніше в душі, чи в нутрі, також трісла якась гуля.
Отакі дивовижні речі. Не втерпів і потелефонував Галині, але нічим її не здивував, про діяльність сестри відала.
— Що ж ти хочеш, — сказала розважно. — Треба ж якось жити. А в неї і той її нахлібник чоловік, і син, який не може ніяк улаштуватися на роботу, а ще й невістка та внук. Тут і не до такого додумаєшся. — Галина зробила паузу. — А може, вона щось і вміє, — сказала, — бо завжди була в нас фантазерка. Крім того, і ти її в наших розмовах називав не раз відьмочкою.
Називала так себе вона й сама, я про це згадав у розмові з Галиною лише раз, але в її уяві це означення розмножилося. Воїстину, як казали давні римляни: "Quae volumum, id libenter credimus", що значить: "Охоче віримо в те, чого прагнемо". Але від Галининих слів мені невідь-чому стало сумно. Може, тому, що ми, а особливо жінки, живемо в цьому світі не так, як хочемо, а як можемо?
І я спокійно подер ретельно вирізане перед цим із газети оголошення на дрібненькі шматочки. Зрештою, не скрипта свого подер, а тільки оголошення, зміст якого ретельно переписав. А це значить, що я до цілительки, на відміну від згаданого ксьондза, не піду — моя "гуля" тріснула вже перед цим без її допомоги.
1 Богів вигадав передусім страх (лат.).
2 Закохані — божевільні (лат.).
3 "З історії України" (пол.).
4 Невідому землю (лат.).