Ще довго шукали істину, доходили до згоди.
— Я думаю почати з реєстровців, — вже перед ранком ділився Павлюк своїми думками. — Вони при зброї і завжди напохваті.
— Так, починати треба з реєстру, — підтримав Павлюка гетьман. — Не всі, але більшість буде за нами. А старшина... Різна старшина. Одна голови покладе за волю, друга нас за шеляг продасть. І все ж почнемо. Одначе--спішити в цім ділі не варт. Будемо терпеливо готуватися, зручного менту вичікувати. Перш за все зброєю запастись, харчем, кіньми, обозами.
— Ляхи насторожаться, — засумнівався Скидан. — Чимале діло — повстання підготувати. Та й старшина може продати. Не всі в лицарство йдуть, дехто в іуди преться.
— А ми до пори до часу не будемо розжовувати, для чого підготовка, — мовив гетьман. — Готуйтеся до війни, а якої — мовчок. Хай думають, що з татарами…
Так тоді й ухвалили. Невдовзі у всі міста Східної України до полковників реєстру було розіслано такого універсала.
"Василь Томиленко, гетьман війська його королівської милості Запорозького. Пане полковнику! Моєю гетьманською владою і ім'ям всього війська Запорозького суворо велю вам запастися провіантом та іншими речами і у всьому бути готовим до війни і тільки вам буде оголошено письмовим наказом нашим, всі без винятку зобов'язані з'явиться під загрозою нашої немилості і суворої кари військової. Федір Онушкевич, писар військовий" .
Так починав Павлюк з Томиленком (Карпо Скидан все ще вагався), але з тої таємної підготовки зле вийшло. Переяславський полковник Сава Кононович, одержавши універсал, запідозрив щось неладне. Що за підготовка, коли ніякої війни не передбачається? Чи не затіває, бува, чого гетьман проти Речі Посполитої? І Сава Кононович з універсалом Томиленка спішно подався в Бар до коронного гетьмана... Цього було досить. Павлюк із своєю сотнею ледве встиг утекти на Січ, від Томиленка забрали булаву й передали її Саві Кононовичу. Щоправда, Томиленкові тоді пощастило врятувати свою голову, адже прямих доказів проти нього не було Томиленко лишився старшиною і принишк у Черкасах, а Сава Кононович виплив на поверхню.
Тепер і Павлюка вже немає.
Злі думи обсіли Скидана в льоху. Чавкає багно під ногами Ні сісти, ні лягти. А далі що? І Сулими вже немає. А як Скидан було зрадів, коли Сулима взяв фортецю Почалося, думав. А воно хутко й скінчилося. Все той же Сава Кононович і тут встиг. Сулимі у Варшаві голову стяли, а де Павлюк зараз, того ніхто не відає... Та допоки ж таке буде? Ось і сьогодні з нього познущалися, гідність його стоптали, а він терпить. Тобі плюють, а ти кажи, що Божа роса? Справді, який він козак? Тільки звання козаче ганьбить. Підніжок панський. Правду казав Томиленко: панам вірити, що з гадюкою цілуватися.
— А-а-а-а! Людоньки, поряту-у-уйте-е-е… — раптом із замку несеться тамований дівочий крик і завмирає..
Рвонувся Скидан до дверей, вдарився у них грудьми, загупав кулаками. У відповідь — ні звуку. Мертва тиша. Скидан важко дихає. Загинув Сулима, загинув Павлюк, ти, Карпе Скидан, починай. Ти загинеш — третій перед поведе. Тільки не коритися. Досить уже, вірив, сподівався... Пора й за шаблю братися, коли хочеш козаком лишитися, слави лицарської зажити, як діди твої ї прадіди, коли ти хочеш носити горде ймення товариш, а не хлоп і не бидло!
Нуртує душа в сивого полковника, спадає полуда з очей.
А за маленьким віконцем, чути, реєстровці гомонять.
— Кажуть, стяли у Варшаві й Павлюку голову.
— Те-те-те! Кажуть, живий. Його буцімто Сулима порятував. Лети, каже, на Вкраїну, люд піднімай, а я за тебе голову зложу на пласі.
— Ех, коли б Павлюк!..
— А наш полковник ні се ні те... Його б'ють, а він "вашмосць" кричить. Тепер у льосі притих.
— Прозріє, то й за шаблю візьметься.
В Чигирині проспівали треті півні.
За давньою звичкою майданом прочовгав міський сторож з дерев'яним деркачем, і в нічній тиші ще довго лунало скрипуче деркотання... Тільки воно стихло, як зненацька хрипло проспівав одинокий півень. Певно, заспав, як його товариші будили ніч, тепер сам-один надолужував прогаяне.
"Будимири співають, — подумав Скидан. — В цю хвилю вони співають по всій Україні, та чи збудять неньку нашу? Спить Україна важким сном... То хто ж її сколихне, хто посадить на коней її синів і поведе на праведний і святий бій?"
— Пильнуй! Пильнуй! Пильнуй!.. — несеться від міської брами.
Варта в замку прокричала своє звичне "пильнуй", і знову тиша, важка, глибока, западає над Чигирином. Лише з Тясмину доноситься ледь чутне гелготання гусей... Скидан натискує плечем на двері, аби виважити їх, як зненацька по той бік дверей хтось зашепотів:
— Тут він... Але замок…
— Хлопці! — гаряче зашепотів у щілину полковник. — Ламайте двері!
— Один мент, пане полковнику, — відповіли йому реєстровці. — Жовніри, нажлуктившись, сплять. Саме час за шаблі братись!
Скрипнув завіс, ніби зойкнув, двері хитнулися, і дужі руки витягли Скидана з льоху.
— Пильнуй! Пильнуй! — несеться раптом із замку, і один з козаків цідить крізь зуби:
— Ось ми тебе зараз попильнуємо! Повернемо вам з лихвою борг!
— Скільки вас, боржників? — питає Скидан.
— Усі на ногах, пане полковнику! — озивається хорунжий Звонаренко Мусій і простягає Скидану шаблю. — Ось ваша подруга вірна. А ляхи в замку сплять. І пан Данилович з ними. Пиячили до півночі.
— Тоді, брагове, до зброї! Покажемо їм наше послушенство. Хорунжий Звонаренко, візьми кількох "в'юнів" та зніміть сторожу біля брами. А решта за мною! З Богом, товариші!
Звонаренко, прихопивши з собою "в'юнів" — так називалися найметкіші козаки, котрі нечутно, наче в'юни, підповзали до варти й знімали її безшумно, — зник у темряві ночі. Скидан з козаками обережно просувався за ними майданом. Над Чигирином густо висипали зорі й тьмяно полискували на козацьких шаблях. Блищала зірка й на шаблі Скидана. "Світи мені, ясна зірко, і вдень і вночі, —думав він. — Назад уже путі немає. А попереду... Попереду не знаю що. Люта боротьба не на життя, а на смерть... Тож світи мені, щасливая зірко!"
— Пильнуй! – почулося від брами. — Пиль...
— Захрипів хтось, гупнув, падаючи.
— Пильнуй! — почувся голос хорунжого, і Карпо Скидан мовчки ринувся на замок, а за ним козаки... Ось І брама. Перестрибуючи через трупи сторожів, полковник вривається на замкове подвір'я і мчить до будинку, де спить Ян Данилович. На східцях ганку біліє розпластане дівоче тіло в пошматованій сорочці. Руки скручені за спиною...