Вбогий жайворонок
Притча
* * *
…Тетервак, налетівши на мисливську сітку, почав щосили жерти пишну наживку. Нажершись по вуха, ходив надимаючись, вельми задоволений з себе, як задерикуватий, модно вдягнений юнак. Ім'я йому було Фридрик. Родове ж, чи фамільне, чи, як у народі кажуть, прізвище — Салакон.
Якось пролітав Сабаш (жайворонкове ім'я) на прізвище Сколар. "Куди поспішаєш, Сабаше?" — вигукнув надутий тетервак.
Сабаш. О коханий Фридрику! Мир тобі!
Салакон. Фе! Тут тхне школою.
Сабаш. А мені милий сей дух.
Салакон. По губах салата, як співається в притчі.
Сабаш. Радію, що нюх ваш вилікувався. Раніше ви скаржилися на нежить.
Салакон. Потершись, брате, між людей, нині я вже все розумію. Не втече від нас ніщо.
Сабаш. Тетерваковий розум гострий, а нюх ще гостріший.
Салакон. Тихше, друже мій. Адже я тепер неабиякий чин.
Сабаш. Перепрошую, ваша милість! їй-бо, не знав. Тому-то і хвіст ваш, і чубик ваш нині роздуті новомодними буклями і кучерявими завертасами.
Салакон. Звичайно. Шляхетний дух від моди не відстає. Прошу, голубчику, зі мною потрапезувати. Дав мені бог статок. Чи не бачиш, що я ходжу по хлібу? Хіба се не божа милість?
Сабаш. Смачного вам! їжте на здоров'ячко, а мені ніколи.
Салакон. Як ніколи! Чи ти здурів?
Сабаш. Мене послав у справах батько.
Салакон. Облиш! Поїси, потім справишся.
Сабаш. Заради черева хіба можу знехтувати батьківську волю, окрім того, стережуся споживати чуже добро. Батько мій змолоду проказує мені сі слова: "Що не поклав — не руш!"
Салакон. О боягузе!
Сабаш. Є приказка: "Мати боязкого сина не плаче".
Салакон. Але се ж нині моє. У нас співають: "Гей, що бог дав, тягни у свій кошіль".
Сабаш. І у нас співають, але наша пісенька різниться від вашої, ось вона: "Все зайве відсікай — от і не кашлятимеш". Окрім того, моя убогість мені до вподоби.
Салакон. Ха-ха-ха! Убогість свята… Ну її зі святістю її! Бувай, брате! Тягни за собою на мотузі й укохану наречену свою. Дурневі добра зичиш, а він комизиться. Гордого жебрака ненавиджу гірше за пекло.
Сабаш. Прощавайте, ваша милість! Відлітаю ось, а вам зичу усякого добра!
Салакон. Чи бачиш — полетів! Не надивуюсь і досі розуму школярському: "Блаженні, мовляв, жебраки". Добре собі блаженство, коли нічого кусати! Правда, і багато жерти, можливо, зле, але все ж таки краще, ніж терпіти голод. В селі Ровеньках прегарну чув я приказку: "Не ївши — легше, поївши — краще!" А що ж бо є краще, коли не те, що спокійніше? "Не руш, мовляв, чужого". Як не зачепити, коли саме на очі пливе? За приказкою: "На ловця і звір біжить". Я ж не дурень. Черепок знайшов — обходжу, хліб трапився — ніяк не обмину. Ось так спокійніше. Так мислю я. І не помиляюся. Не вчора я народжений та й між людей потерся, слава богу. Мода і світ — то найліпший учитель і найліпша школа з усіх шкіл. Правда, був час, коли й жебраків, але добродійних, шанували. Нині ж світ не той. Нині, коли й злидар — тоді й бідняк і дурень, в нім пошанівку нема. Загубити ж у світі добру по себе гадку — зле. На що тоді знадобишся? Будь ти який хочеш у нутрі, хоч десятка шибениць вартий, що з того? Таємницю сю бог зна. Мав би добру славу в світі і був би шанований у числі славетних людей — не бійся, дерзай, не помилишся зроду! Не той правий, хто правий по суті, а той, хто неправий за істиною, але здаватися правим уміє, хитро блудячи і йдучи стежкою такого судження: кінці у воду. Ось теперішнього світу наймодніша рятівна премудрість! Коротко скажу: той лише щасливий, хто неправий за совістю, але правий за папірцем, як мудро мовлять наші юристи. Скільки я дурнів бачив — усі нерозумні. За багатством, мовляв, іде неспокій. Ха-ха-ха! А що таке неспокій, як не праця? Праця ж не всякому добру батько. Адже премудро кажуть росіяни:
Спокій воду п'є,
А неспокій — мед.
А що ж дасть тобі пити винуватця всього зла — неробство? Хіба піднесе тобі на здоров'я воду, що не баламутить розуму?
Кому менше в житті треба,
Той найближ стоїть до неба.
А хто се співає? Архідурень один стародавній, що зветься Сократ. І підспівує йому весь хор дурнів. О-о! Дуже вже вони різняться від нашого хору. Ось як ми співаємо:
Схоплюй, що перед очима,
Щастя буде за плечима.
Хто несмілий, той страждає,
Хоч добув, хоч пропадає.
Так премудрий Фридрик судить,
А глузд його не заблудить.
Тим часом, як Фридрик мудрував, прилетіло семеро тетерваків і три його брати. Ся компанійка вчинила багатий і галасливий бенкет. Було се неподалік від байрачка, де дятел вистукував собі дзьобиком харч, за давньою українською приказкою: "Всяка пташка своїм дзьобом живе".
Рухливий Сабашець пролітав чимало часу. Повернувся сюди за три години.
Його послали до рідного дядечка запросити на дружню бесіду і на вбогий обід до батька. Повертаючись додому, бавився пісенькою, якої батько навчив його ще змальства:
Не той орел, що літає,
А той, що легко сідає,
Не той бідак, що без хати,
А в кого схотінок багато.
Ласощ ловить рибу й звірі,
І птахів, що вийшли з міри.
Ліпший-бо сухар з водою,
Аніж цукор із бідою.
Летів Сабаш повз байрак. "Помагайбі, дубе!" — сказав він на вітер. Але несподівано з-за дуба пролунало:
— Де не чекаєш і не гадаєш, там тобі приятель буде…
— Ба-ба-ба! О люб'язний Немесе! — вигукнув від радості Сабаш, уздрівши дятла на назвисько Немес— Радуйся, і знову кажу — радуйся!
Немес. Чолом тобі, друже мій! Благословення богові, що оберігає тебе від силкування!
Сабаш. Що таке сильце, я розумію, а що значить силкуватися — не знаю.
Немес. Наш брат птах, коли попадає в сильце, тоді силкується, тобто рветься, кидається і б'ється, аби вирватись.
Сабаш. Позбав, боже, від сеї печалі!
Немес. А я тільки-но з того крайнього дуба дивився на печальне ганьбисько. Поглянь! Чи бачиш напнуту сітку? Не минуло й години, коли в ній, навколо неї коїлося щось страшне, як облога Бендер. Гуляла там дюжина тетерваків. Але коли найгучніш стрибали, горлали і танцювали, жеручи на повне горло, раптом впало на них сильце. Боже мій, який вереск, гергіт, хлепіт, стукотіння, шум, страх і борсання! Тоді вибіг ловець і всім їм попереламував шиї.
Сабаш. Чи ж врятувався хто з них?
Немес. Двійко, а решта загинула. Чи знаєш Фридрика?