Фіаско

Сторінка 98 з 102

Станіслав Лем

Трьохсоттонна ракета виконала на шасі кілька сповільнених присідань і завмерла остаточно. Відчуваючи всіма нутрощами приплив сили тяжіння, зовсім іншого, ніж при гальмуванні, під сичання амортизаторів, яке дедалі слабшало, він розстебнув ремені, випустив повітря із захисного шару скафандра і став на рівні ноги. Лямки з застібками зсунулися йому з пліч і з грудей. Аналізатор показував, що в повітрі немає отруйних газів, тиск становив тисячу сто мілібар, але він повинен був вийти в шоломі, отож переставив кисневу муфту на особистий балон. Після вимкнення телевізорів у кабіні спалахнули вогні. Він кинув погляд на привезений товар — обабіч сидіння стояли важкі контейнери на коліщатах, щоб їх можна було котити. Гаррах старанно вивів на них величезну одиницю і двійку, щоб він, чого доброго, не переплутав їх. Гаррах, напевне, йому заздрив, але нічим цього не виказував. Він був добрий товариш, і пілот пошкодував, що його зараз немає поруч. Можливо, вдвох вони легше впоралися б із дорученим завданням.

Задовго до польоту, коли ніщо, крім слів Лаугера на "Еврідіці", не зміцнювало його в переконанні, що він "побачить квінтян", Темпе впав у депресію, яку помітив ГОД, але після розмови з лікарем діагноз машини було відкинуто. Його гнітило не те, що контакт із квінтянами він визнавав безглуздим у самому принципі, а те, що вони, земляни, вступили в боротьбу за контакт, удавшись до насильства як найвищого козиря. Він ні з ким не ділився цією думкою, бо над усе хотів побачити квінтян, тож як міг би сам особисто, попри всі застереження й сумніви, проґавити такий шанс? Араго засудив такі контакти ще до того, як пролунав сигнал "демонстрації сили", лицемірство називав лицемірством, повторював, що вони підступно вступають з квінтянами в торги й так рішуче вимагають порозуміння з ними, що зрештою забувають про нього, затуляючись масками й хитрощами. Можливо, так вони наражають себе на меншу небезпеку, але щораз більше віддаляються од справжньої перспективи контакту з Невідомим Розумом. Вони викривали його викрути, піддавали осудові кожну відмову, і це робило мету експедиції тим менше досяжною, чим жорстокіших ударів завдавали для досягнення тієї мети.

Темпе ввімкнув відкривач люка, але змушений був зачекати на результати автоматичних аналізів. Коли комп'ютер нарешті перетравив дані про хімічний склад грунту, силу вітру й радіоактивність оточення (практично вона дорівнювала нулеві), всі ті лихі думки, які він досі тамував у голові, раптом звітріли, витіснені наступним кроком програми. Накамура поділяв думки ченця, але не ставав на його позицію, бо вона була рівнозначна відступові. Темпе також визнавав, що отець Араго має слушність, але це не мусило бути гальмом для подальших дій. Якщо Квінта — пекло, то він ладен спуститися в нього, аби побачити квінтян.

Але поки що нічого не свідчило про те, що йому тут приготували пекельну зустріч. Вітер дев'ять метрів за секунду, видимість під хмарами добра, ніде ніякої отрути, мін, зарядів під прозондованою з допомогою ультраакустики підстилкою місця посадки.

Розлігся свист — це зовнішній тиск урівноважився з існуючим у кабіні, над люком загорілися три зелені лампочки, важкий диск зробив півоберта й відскочив угору. До кабіни долинув гуркіт трапу, який спускався, і тріск, з яким його ніжки вперлися навскоси в бетон. Він визирнув назовні. Крізь скло шолома у вічі вдарило ясне світло дня. З висоти чотириповерхового будинку він побачив величезну рівнину космодрому під знову спохмурнілим небом, пагорб на півночі щез у тумані, вдалині з довгої шереги низьких отворів колодязів підіймалися руді й червонясті дими, а на їхньому тлі за милю звідси стриміла велетенська вежа, нахилена ще дужче, ніж вежа в Пізі. То був "Гермес", який самотньо застиг серед цієї пустки. І ніде ані душі.

Там, де за низькими хмарами ховалися пагорби, на самому краю бетонної площини стояв низький циліндричний будинок, схожий на ангар для цепелінів. Позад нього в небо здіймалися тонкі стрижні щогл, з'єднані блискучими нитками, мов павутинням, що заснувало чверть обрію. Сепієподібна метрополія з її оком зникла за повитим димом обрієм, і Темпе подумав, що тепер за ним спостерігають з допомогою цієї павутини. Він уважно розглядав її в бінокль із трапу, вражений нерівномірною мережею. Вона звисала неоднаково, творячи менші й більші вічка, і скидалася на старий невід, який велетень-рибалка розвішав на щоглах, що аж повигиналися в різні боки під вагою невода.

Картина була дуже неприваблива. А втім, космодром здавався порожній, наче територія, яку покинули ворогові. Переборовши в собі однаковою мірою огидне й невідчепне враження, що замість системи антен він бачить роботу страхітливих комах, Темпе зійшов задки трапом, зігнувшись під вагою контейнера, якого ніс на плечах і який важив майже центнер. Розстебнувши лямки, він опустив контейнер на бетон і покотив його просто до перехнябленого "Гермеса", який угруз розтрощеною кормою в бетон. Ішов розміреним кроком, без особливого поспіху, не даючи тим, хто за ним стежив, — а він не сумнівався, що на нього дивляться невидимі очі, — підстави навіть для найменшої підозри.

Вони знали, що він має обстежити розбитий "Гермес", але не знали, як саме він це зробить. Біля корми, що сплющеними соплами ввігналася в радіальне потрісканий бетон, Темпе зупинився і роззирнувсь на всі боки. Крізь шолом до нього долинав шум рмучкого вітру. Писк хронометра повернув його до дійсності. Складана дюралева драбинка виявилася зайвою. В кормі, зразу ж над муфтами сопел, стисненими, як міхи величезного акордеона, зяяла обпалена пробоїна з язиками виверненої назовні броні і зігнутим від вибуху обрубком корпусного шпангоута. У крайньому разі можна було заповзти крізь цей отвір досередини, пильнуючи тільки, щоб не розірвати скафандр об сталеві задирки. Він виліз нагору по башмаку кормової лапи, яка не встигла висунутись до кінця — під час посадки квінтяни надто швидко відкрили вогонь. Зрештою це було мудре рішення, бо корабель найбільш беззахисний у ту хвилину, коли гасить хід, переносячи всю свою могуть на висування підпори.