Він уже не раз переживав такі хвилини й любив їх. Покладався на ці миготливі, як прискорений пульс, зелені, жовтогарячі й блакитні вогники. Знав, що може загорітись і червоний, наче око, налите кров'ю страху, бо безаварійного устаткування немає, але всі члени екіпажу доклали неабияких зусиль, щоб його ніщо не підвело. Автомат почав уже відлічувати від двохсот. Йому здавалося, ніби він чує в мембранах дихання людей, які зібралися в стерновій рубці, й на це живе тло стримуваних зітхань сиплються цифри, відлічувані байдужим механічним голосом у спадній послідовності.
На цифрі "І О" він відчув легке прискорення пульсу й звів під шоломом брови, немовби дорікав своєму не зовсім підвладному серцю. Щоправда, тахікардія, мабуть, нікого не обминала під час старту, навіть зовсім буденного, то що вже казати про теперішній. Він радів, що до нього ніхто не озивається, але коли пролунало сакраментальне "НУЛЬ" і він почув, як здригнулися злиті в одне ціле його тіло і снаряд, долинув слабкий голос когось із тих, хто, видно, стояв віддалік од мікрофонів: "Бог з тобою".
Ці слова здивували його, хоча він і не міг з певністю сказати, що не чекав їх від цієї людини. Але на такі роздуми вже не було часу. Гідравлічна лапа виштовхнула снаряд делікатно й пружно воднораз, немовби сталева рука велетня пхала його крізь атлас циліндричним отвором до пускової установки. Він одірвався — від борта і, хоч не міг рухатись у балонній ізоляції, на дві чи три секунди, перше ніж запрацювали двигуни, його охопила невагомість. За мить у горішньому кутику монітора він побачив корпус корабля, який швидко падав назад, але це могла бути ілюзія.
Ракета називалася "Земля", бо він так хотів, і так його мали викликати на зв'язок. Вона виконала сальто, бліді цятки зірок полетіли навскоси через монітор, білим диском серед них пропливла Квінта і зникла. Підмітаючи півморок вихлопами вирівнювальних сопел, ракета лягла на курс: траєкторія реального польоту ідеально збіглася з тією, яку визначив комп'ютер. Час був уже озватися до "Гермеса", але він іще мовчав — немовби впивався на самоті польотом.
— "Гермес" чекає рапорту.
Це був голос Стіргарда. Перше ніж він устиг щось відповісти, озвався Гаррах:
— Мабуть, заснув.
Такі банальні жарти супроводжували перші космічні польоти, щоб зменшити безпрецедентне хвилювання людей, замкнених у маківці ракети, мов у вистреленім снаряді. Тому Гагарін в останню секунду сказав: "Поїхали!", тому ніхто не казав: "У нас витікає кисень, ми задихаємось", а тільки: "В нас виникла певна проблема". Гаррах, мабуть, не усвідомлював, що цим жартом він повертав його до минулого, та й Темпе теж, який ні сіло ні впало відповів: "Я лечу", аж поки, зметикувавши, перейшов на належний тон процедури.
— Я — "Земля". Всі вузли працюють нормально. На осі — Дельта Гарпії. Через три години, згідно з розрахунками, ввійду в атмосферу. Правильно? Прийом.
— Правильно. Гепарія передала метеорологічні умови в пункті нуль. Хмарність суцільна. Вітер північний — північно-східний, тринадцять метрів за секунду. Висота хмар над квінтянським космодромом — дев'ятсот метрів. Видимість добра. Хочеш із кимось поговорити?
— Ні. Я хочу побачити Квінту.
— Ти побачиш її через вісім хвилин, коли ввійдеш у площину екліптики. Зробиш також корекцію курсу. Прийом.
— Я зроблю корекцію курсу, коли "Гермес" повідомить мені потрібні дані. Прийом.
— Щасливої дороги! Кінець.
Після знищення крижаного кільця переговори тривали ще чотири доби. Перемовлялися виключно з Гепарією, чого не змогли констатувати зразу, бо на ультиматум відповів штучний супутник, такий малий і так разюче імітований під уламок скелі, що ГОД не розпізнав його, поки той мовчав. Виведений на стаціонарну орбіту, на висоту 42000 кілометрів від планети, супутник обертався разом з нею і, коли заходив за край диска, зв'язок переривався на сім годин. З "Гермесом" астронавт перемовлявся у 21-сантиметровій смузі водню, й корабельні радіолокатори дослідили випромінювання замаскованого супутника в бік планети, поки виявили, як саме він служить Гепарії у ролі реле.
Керувала супутником потужна підземна радіостанція, розташована поблизу космодрому, на якому необачно сів безпілотний "Гермес". Вона працювала на хвилях десятикілометрової довжини, що дало фізикам підставу вважати її особливим військовим об'єктом, який має вступити в дію, якщо справа дійде до масованого обміну атомними ударами, їй акомпануватимуть електромагнітні променеві імпульси, які перериватимуть будь-який безпровідний радіозв'язок, а при мегатонному еквіваленті вибуху в визначених точках розладнуватимуть також усі спроби замінити звичайні передавачі лазерними. Тоді можна буде використовувати тільки ультрадовгі хвилі, але їхня низька інформаційна здатність робитиме неможливою передачу полібітових повідомлень протягом короткого часу.
Отож Стіргард спрямував випромінювачі "Гермеса" в бік тієї радіостанції, а коли вона не відповіла, передав ультиматум такого змісту: або домовлятися безпосередньо, або він протягом 24 годин знищить усі природні й штучні тіла на стаціонарних орбітах, а якщо й тоді не одержить відповіді, то лишить за собою право підвищити температуру на площі 800000 гектарів довкола космодрому, а також на ньому самому, до 12000 градусів за Кельвіном. Це мало пробити кору планети на чверть її радіуса.
Ультиматум подіяв, хоч Накамура й Кірстінг хотіли відрадити командира від такого ризикованого рішення, яке de facto дорівнювало оголошенню війни.
— Міжпланетарне право втратило для нас чинність із того моменту, як нас було піддано атаці, — відповів Стіргард. — Переговори на кілометрових хвилях з трансляцією й ретрансляцією можуть тривати місяцями, і за чисто фізичною причиною цієї розтягненості може ховатись гра в зволікання з метою примусити супротивника відкрити свої стратегічні карти. Цього шансу я їм не дам. Якщо це не формальний обмін думками, я прошу про нього забути, а якщо votum separatum, то занесіть його в протоколи експедиції. Я відповім за це, коли складу з себе обов'язки командира. Поки що такого наміру не маю.
У контрпропозиціях Гепарія вимагала чіткого визначення повноважень посланця. Поняття "контакту" ставало то туманніше, що наполегливіше пробували його уточнити. Стіргард вимагав безпосередньої зустрічі свого посланця з представником місцевої влади й науки, одначе або сенс цих понять геть викривився у сприйнятті квінтян і людей, або й тут виявилася чиясь лиха воля. Темпе полетів, не знаючи, кого має побачити на космодромі, але він цим надто не переймався. Не відчував за своїми плечима крил ейфорії, не сподівався на великий успіх і сам був здивований власним спокоєм. Під час підготовки на тренажерах він сказав Гаррахові, що не вірить, ніби там з нього здеруть шкіру. Хоч які квінтяни жорстокі, в чому зрештою немає нічого дивного, вони не такі дурні. Переговори з квінтянами супроводжувалися дискусіями на борту.