— Стривай, — Темпе почав уже здогадуватись, що сталося. — Хіба це було закладено в його програмі?
— Ну що ти! Він мав теравати в анігіляційному двигуні й повну автономію. Він пішов va banque. Це машина, любий мій, а не людина, отже, це не було самогубство. Згідно з основною директивою, він міг дозволити маніпулювати собою, але тільки після посадки.
— А хіба з нього не могли вийняти цей тератрон після посадки? — здивувався Герберт.
— Яким чином? Увесь кормовий сегмент разом з тератроном мав розплавитись під час проходження атмосфери. Після початку плавлення статора внутрішній тиск розірвав би полюси, й разом з машинним відділенням усе розсипалося б на порох. До того ж без будь-яких слідів радіоактивності. Здійснити посадку мав тільки верхній носовий модуль для дружніх бесід з господарями планети...
— До біса таку роботу! — обурився Гаррах. — Ми вважали, що їхні ракети не зможуть розвинути подібної потужності під час прискорення! "Гавриїл" мав пролетіти крізь їхній смітник супутників, як куля крізь рій бджіл, і з гідністю сісти.
— А чому він не розплавив свого двигуна, коли влаштували гонитву? — запитав лікар.
— А чому курка не літає?
Ротмонт дав волю своєму роздратуванню.
— А чим він мав розплавити свій тератрон? Адже енергію для спалення кормового сегмента він мусив би брати ззовні — від тертя об атмосферу! Так його спроектовано. Хіба ви цього не знаєте? Отож вернімось до гонитви. Або він од них утік би, на що вже зовсім не було надії, або вони наздогнали б його в вакуумі, стягли б на орбіту й демонтували. Якби вони здавили його тягу і він тільки після цього зробив коротке замикання, стався б вибух, але тероїд з полюсами міг би вціліти. Цього не можна було допустити, отож він придумав чорну діру з подвійним горизонтом випадків, колапсом усмоктав у себе переслідувачів, і коли внутрішня сфера почала западати, зовнішня відхилялася, бо в цьому діапазоні квантовані ефекти рівні гравітаційним. Простір зійшовся — через те ми побачили Квінту, наче крізь побільшувальне скло.
— Невже це справді не було запрограмовано? Такої можливості не передбачалося навіть у проекті? — озвався Араго, який досі мовчав.
— Справді, не передбачалося! На щастя, машина мала більше розуму, ніж ми! — Ротмонт не приховував, що його дратують ці запитання. — Машина мала бути беззахисною, як немовля! Хоч тератрон "Гавриїла" й не був призначений для гіпертермічного виробництва колапсарів замиканням, вони легко змогли б це виснувати з самої конструкції. Без сумніву змогли б, оскільки "Гавриїл" додумався до цього сам протягом кількох секунд.
— Сам?
Це ченцеве запитання остаточно вивело Ротмонта з рівноваги.
— Сам! Скільки разів я повинен вам це повторювати? Адже в нього був люмінний комп'ютер з четвертою частиною спроможності ГОДа! Ви, отче, за п'ять років не придумаєте стільки бітів, скільки "Гавриїл" замікросекунду. Він оглянув себе, констатував, що може зруйнувати тератрон полем і при замиканні полюсів утвориться моноядерний сидератор. Щоправда, при цьому сам він розлетиться на шматки, але водночас із колапсом...
— Це можна було передбачити, — зауважив Накамура.
— Якщо ти підеш на прогулянку я палицею й на тебе нападе скажений собака, то можна передбачити, що ти зацідиш його цією палицею по лобі, — відповів Ротмонт. — Я дивуюсь, що ми були такі наївні! В кожному разі, все скінчилося гаразд. Вони продемонстрували свою гостинність, а "Гавриїл" зрозумів її. Певна річ, його можна було оснастити звичайним саморуйнівним зарядом, однак командир не захотів...
— А хіба те, що сталося, краще? — запитав Араго.
— А хіба я міг оснастити його двигуном від мопеда? Йому потрібна була потужність, і він її дістав. А те, що тератрон своєю схемою нагадує сидератор, не моя примха, а закони фізики. Правду я кажу чи ні, колего Накамура?
— Так, правду, — погодився японець.
— В усякому разі, їм невідома ні сидеротехніка, ні гравістика — ручусь головою, — докинув Ротмонт.
— А ти звідки знаєш?
— Бо інакше вони б її застосували. Адже з погляду сидерургії весь цей закопаний на Місяці молох — дрантя. Навіщо пробивати штольні в магмі й астеносфері, якщо можна перетворити тяжіння так, щоб воно давало макроквантові ефекти? Їхня фізика пішла іншим шляхом, я сказав би навіть — кружним — і віддалила їх від головного козиря. І це наше щастя, бо ми прагнемо контакту, а не війни.
— Так, але чи не розцінять вони те, що сталося, як війну?
— Можуть. Ясна річ, можуть!
— Чи можете ви бодай приблизно сказати, де зараз рештки тих переслідувачів, яких видмухнув "Гавриїл"? — обернувся Стіргард до фізиків.
— Навряд. Хіба що колапс був вельми асиметричний... Запитаю в ГОДа. Сумніваюсь, щоб гравізори встигли точно це зареєструвати... ГОДе!
— Я чую, — відповів комп'ютер. — Виявити рештки неможливо. Ударна хвиля, спричинена розкриттям зовнішньої оболонки Керра, кинула їх у бік афелію.
— А приблизно?
— Виникла неозначеність на парсек.
— Не може бути! — здивувався Поласар.
Накамура теж був здивований.
— Я не певен, чи доктор Ротмонт має слушність, — сказав ГОД. — Можливо, я необ'єктивний, бо тісніше споріднений з "Гавриїлом", аніж доктор Ротмонт. Крім того, я обмежив його автономію за одержаними вказівками.
— Ступінь спорідненості тут ні до чого. — Командир любив ГОДову кмітливість. — Кажи, що знаєш.
— Я припускаю, що "Гавриїл" хотів тільки зникнути. Обернутись на сингулярність. Він знав, що в такий спосіб ні нам, ні їм не завдасть ніякої шкоди, бо ймовірність зіткнення з цією сингулярністю практично нульова. Вона має 10-50 діаметра протона. Швидше зіткнуться дві мухи, одна з яких вилетіла з Парижа, а друга — з Нью-Йорка.
— Кого ти, власне, захищаєш? Доктора Ротмонта чи себе?
— Нікого не захищаю. Хоч я й не людина, але розмовляю з людьми. Імена "Гермес" й "Еврідіка" походять із Греції. Тож нехай мої слова прозвучать, як колись під мурами Трої: оскільки ви не довіряєте тим, хто запрограмував і послав "Гавриїла", я клянусь олімпійцями, що виверт через колапс не було закладено в Жоден блок пам'яті "Гавриїла". Він одержав максимум часу на прийняття рішення, тобто наносекундність еврези вздовж усіх її стовбурів, тобто 1032 — таке було основне число його комбінаторної множини. Як він скористався цією можливістю, не знаю, зате знаю, скільки в нього було часу на прийняття рішення. Від трьох до чотирьох секунд. Занадто мало... Отож він опинився перед альтернативою: все або нічого. Якби не замкнув простір колапсом, то вибухнув би, як сто термоядерних бомб. Бо вивільнена під час короткого замикання сила була б вибухом. Тут він переборщив у протилежний бік, що гарантувало імплозію в сингулярність і заодно всмоктало снаряди квінтян під оболонку Керра.