Інфрачервоні телескопи на Землі і в космосі використовують для вивчення відносно холодних об’єктів Всесвіту і дозволяють виявляти хмари пилу з температурою до — 20 °C?.
Методом інфрачервоної астрономії були виявлені тисячі галактик, невідомих раніше, водяна пара у космосі тощо.
Із космосу йдуть до нас не лише оптичне, радіо— та інфрачервоне випромінювання. За допомогою спецприладів астрономи досліджують гамма— і рентгенівське випромінювання космосу. А ось для виявлення найгарячіших зірок у Всесвіті з температурою вищою 10 00 °C? астрономи використовують ультрафіолетові телескопи і прилади. Більшість з них виведені на орбітальні станції (ультрафіолетове проміння, що досягає Землі, в основному погашається атмосферою). Перший ультрафіолетовий супутниковий телескоп був запущений в космос у 1972 році. Того ж року на Місяці екіпажем корабля "Аполлон-1" була встановлена ультрафіолетова обсерваторія.
"Не тільки на планеті Земля повинні були існувати умови, за яких виникла перша біологічна структура (перша клітина). Але і в Сонячній системі повинні були скластися передумови для формування такої планети, як Земля і в Галактиці повинна була виникнути зоря типу Сонця, у якої можлива також планета. І для виникнення галактик потрібні були абсолютно певні умови у Всесвіті, що розширюється. І нарешті ті цеглини, з яких збудовані всі зорі і планети, тобто елементарні частинки могли виникнути тільки за вельми вузького і взаємоузгодженого набору початкових умов", — "Космос. Повна енциклопедія". Москва. Ексмо, 2006.
Пошук позаземного розуму…
Що може бути хвилюючішим, фантастичнішим і в той же час ніби й реальним, що може так збурювати уяву, як ідея пошуку таких як ми — чи хоча б взагалі, життя — у далеких холодних світах космосу?
Чи одні ми у Всесвіті, на своїй голубій кульці, чи…
Хто нам про це скаже? Власне, скажуть одні: ми самотні. Інші, що в космосі є наші брати по розуму. Ось тільки їх треба знайти, вийти на контакт з ними, а це — непросто. Якщо взагалі можливо. Принаймні, в наш час. Це — фантастика з фантастик! І все одне ця ідея не перестає хвилювати землян: агов, космосе, відгукнися! Одні ми чи не одні у твоїх ніким не міряних просторах, що мовби мають десь край (за однією з гіпотез) і мовби його не мають — за іншою гіпотезою. (А, може, праві і ті, і ті?).
Пошуками позаземного розуму офіційно займається (любителі та ще без спеціальної дорогої і складної техніки тут безсилі) Програма, що називається СЕТІ (від англ. Search for Extraterrestrial Intelligence — Пошук позаземного розуму).
Програмою СЕТІ займаються астрономи. Для цього в них досить чуттєві радіотелескопи. Пошуковці, озброївшись святим терпінням — справа ця може затягнутися не просто на десятки років, на століття і навіть — навіть! — тисячоліття! — шукають рік за роком. Хоч якісь — хоч геть і мізерні — натяки на сигнали з космосу, що їх можуть інші істоти передати з планет далеких зоряних систем, що знаходяться за межами нашої Сонячної системи. Шукають і такі повідомлення, що можуть прийти за допомогою надпотужних лазерів у вигляді спалахів світла. Впевнені, що подібні лазери можуть мати більш розвиненіші за нашу чужі цивілізації.
— Ми не самотні у Всесвіті, — повторюють астрономи і все шукають, шукають позаземний розум, шукають і… не знаходять. Поки що. Сьогодні.
А завтра?
Невже в глибинах космосу немає планет, заселених істотами, які володіють розумом? Мільярди галактик, зірок ще більше, а біля них мільярди планет! І щоб хоч на кількох з них не було розумного життя?
Астрономи шукають, промацують одне сузір’я за другим, сканують ділянки неба. Ловлять при допомозі радіотелескопів сигнали від позаземних цивілізацій, а їх все не чути й не чути — лише природні шуми.
На відміну від світлових, радіохвилі легко проникають крізь газопилові хмари, що заповнюють міжзоряний простір — їм перешкоди немає. Радіоприймачі нині досить чутливі. Доведено: кількість енергії, необхідної, щоб відправити сигнал від однієї зірки до іншої, не більше за ту, що її споживає будь-яка місцева телестудія — за умови, звичайно, наявності в тамтешніх світах системи, що передає — діаметром із сотню метрів. Як усе просто і… легко. То чому ж вони мовчать, позаземні наші брати по розуму? Чому не бомбардують нас своїми сигналами: агов, земляни, це ми? Ви не одні.
Сигнали шукають у мікрохвильовому діапазоні — це найбільш вигідний діапазон для інопланетян. Звичайно, з нашої точки зору, а як там у них насправді, що вигідніше — піди, розберися! Та й хто знає, на яку саме частоту інопланетяни налаштовують свої прилади, що передають. Якщо вони, звичайно, у них є. (Щоправда, ми шукаємо високорозвинені цивілізації, а не якісь там товариства первіснообщинного ладу).
А каналів — мільйони! (Для кожної зірки — мільярди!).
Та й потім… Отримавши сигнал з космосу, як розпізнати його? Квазари, пульсари, холодний вуглецевий газ теж продукують радіохвилі.
Але тільки штучні сигнали мають найрізноманітнішу частоту, тобто вони розподілені по всьому спектру радіочастот. А вузькополосні сигнали — це ознака обладнання, що передає. А обладнання, що передає — це ознака розуму. Логіка проста. Щоб створити передавач потрібен розум. Та ще і який! Адже розум в принципі мають і люди, приміром, кам’яного віку.
Минуло 40 років звідтоді, як почалися наукові пошуки інопланетного розуму, але… Жодного сигналу (ЖОДНОГО!!!) наша радіотехніка так і не зафіксувала. (Мається на увазі не природного походження — їх багато, — а — штучного).
Можливо, в майбутньому, як наша техніка сягне ще більшого розвитку, вдасться нарешті вловити оте: агов, земляни?!. Чи чуєте нас? Це ми — ваші інопланетні брати по розумові!
Фантастика…
Поки що фантастика.
Давно відомо: Всесвіт безберегий і різноманітний. Невже у його неоглядних просторах, повних зоряного блиску, крім нас немає інших розумних істот? Вчені вірять, що ми не одинокі у Всесвіті, у незнаного нам Творця.
Тож шукаємо.
Братів по розуму.
Шукаємо, не знаходимо і знову шукаємо.
Але це сьогодні не знаходимо.
А завтра?
"… Але позаземна цивілізація має можливість на певному рівні свого розвитку посилати інформацію про себе в оточуючий простір з метою ознайомлення із своїми досягненнями інших позаземних цивілізацій, — пише у своїй книзі "Планети для людей" С. Доул. — Роблять це позаземні цивілізації сьогодні (якщо вони справді існують) чи ні — вирішити на основі теоретичних чи логічних міркувань неможливо. Треба шукати такі сигнали, що їх посилають у простір позаземні цивілізації, безумовно, треба.