І от на тому місці, де дівчата розлучались із своєю красою, виростала калина... Омита росою, овіяна вітром, напоєна щедрою землею, вона росла, красива та горда. Тільки сонце сміло цілувати її кетяги — червоні, як уста дівчини.
Тож і дарують дівчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало воно своїм судженим... Так мені мати казали.
Здалеку чути пісню.
Г р и ц ь к о. Чуєш?
К а т е р и н а. Про калину співають.
Г р и ц ь к о. Ходім до них.
Обнявшись, виходять.
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Біля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показників. Входить Онисько,
присідає на лавочку.
О н и с ь к о. От де благодать — тихо, як у вусі. Повітря чисте, як в будинку відпочинку. І конторників не чутно, розбіглися. Мабуть, уповноважений має приїхати...
Входить Корній, згорблений, у руках ціпок.
К о р н і й. Дихаєш? (Подає руку). Не жми, ради бога, за пальці, це ж тобі не дійка!..
О н и с ь к о (сміється). Професійна звичка, брате! За день п'ять тисяч разів доводиться отак робити... Тепер я навкулачки будь-кого поб'ю!
К о р н і й. А в мене де й сила ділась. Повіриш, розігнутись не можу, так поперек болить. Півтора гектара буряків, три гектари кукурудзи, і все це треба пройти рачки... І не раз! Ой!..
О н и с ь к о. Зате жіночка в тебе нівроку погладшала, зарум'янилась.
К о р н і й. Чом же їй не гладшати? Увечері візьме патерицю та йде спати під комору. Сторож називається! Прийде вранці додому — поснідає готовеньке і знову хропака... (Зітхає). Та хіба тільки моїй так живеться? Он Охрімова — погнала чоловіка цеглу робити, а сама молоко возить. Пика більша бідона! Плаття на ній тріщить по всіх швах, не витримує ніякої критики. Інтелігенцію з себе корчить то в конторі, то біля кооперації крутиться.
О н и с ь к о (зітхнув). Жінкам добре живеться!
К о р н і й. Бо при владі. Не чув, чого це нас зганяють?
О н и с ь к о. Чертова накачка!
К о р н і й. Мене вже качать нікуди. Вчора прасую своїй спідницю, а вона ходить круг мене — те не так та оте не так. То якогось рубчика придушить, якесь плісе-гофре. Я розсердився, гофруй, кажу, сама. Вона як схопить утюга та на мене. Якби не відхилився, стругай домовину. Як був при здоров'ї, то держала, а тепер, каже, кину. (Витирає сльози).
О н и с ь к о. В тебе дріжджів немає? Хочу млинців спекти.
К о р н і й. Після зборів зайдемо — дам.
О н и с ь к о. І соди?
К о р н і й. І соди. В мене все є. Жінка вередлива, доводиться то млинці, то вареники, то калачі пекти. Я в домі всякі марципани держу.
Входять Таран і Аристарх.
А р и с т а р х. Шановному товариству... Сядемо, Таране, отут... Спочинемо...
Т а р а н. Де-небудь, аби сісти... Ой!..
Сідають.
А р и с т а р х. Так ото таке зі мною робиться: на два пуди схуд.
Т а р а н. У ці штани тепер троє таких, як ти, влізе.
А р и с т а р х. А ти на що перевівся? Ще ж тільки сорок років, а вже старий, як дід.
Т а р а н. Одарка дорікає: згорблений, невеселий...
А р и с т а р х. Повеселишся... Я оце в своєму карцері трохи оговтався, ніби легше стало. А тут ще нова морока: Гриць на змагання мене викликав по свинях, треба тягти... (Низько схилив голову).
Т а р а н. Болючі струни смикає Грицько. Правда твоя, сусіде, кепське діло наше... (Теж знидів).
Входить Оверко з дитиною на руках.
О в е р к о. Добірному товариству моє шануваннячко. Здорові були, орли!..
А р и с т а р х. Здоров, здоров, модистко!
О в е р к о. Не говори, діти скоро голі ходитимуть.
Т а р а н. Грошей немає, чи що?
О в е р к о. Гроші є, та купити ніде.
Т а р а н. Ти ж їм плаття шив?
О в е р к о. Шив... Та не дошив... Думав спочатку обом дівчатам плаття будуть — кроїв, кроїв, поки і сарафани не виходять. Хотів кофтинки стулити — знову кроїв і... (Махнув рукою).
Т а р а н. Що? Не вийшло?
Корній хитає головою.
О в е р к о. Вийшло клинців штук сто. Віддав меншенькій гратись. Ляльки робить. Вчора їздили кооператори за товаром, всього навезли, навіть капрону, а дитячих платтячок немає.
О н и с ь к о. Корнію, ти хоч не засни.
К о р н і й. І охота тобі говорить.
Входить Одарка.
О д а р к а. Чого це позбиралися, наче на вечорниці? Дома роботи немає?
Т а р а н. Ти за нас робити не будеш!
О д а р к а. Не розписуйся за всіх, бо олівця зломиш!
А р и с т а р х. Нас викликали на збори... (Осікся).
О д а р к а. Коли викликали, сюди роботу треба було взять!(Іде в контору).
О н и с ь к о. А ми взяли, от! (Показує шитво).
О в е р к о. Вони нашого брата, чоловіка, ні за що вважають.
Т а р а н. Ви тільки не дрейфте, сьогодні їм усе викажем! Терпіти далі не будемо!
О в е р к о. А мо', не треба? Тільки горя наживеш.
Т а р а н. Більше не наживеш, як маєш!
О в е р к о. Чого вони хочуть від нас?
К о р н і й. Скоріше починали б! З ніг валюсь, так спати хочеться...
Заходять Катерина і Грицько.
К а т е р и н а. День добрий усім!
О н и с ь к о. Здрастуй, красуне!
К о р н і й. Нашого полку прибуло!
Г р и ц ь к о. Ще не починали?
О н и с ь к о. Начальства немає.
Входять Ганна і Уляна.
Т а р а н. Скоро там... почнете?
У л я н а. Не терпиться? Оббіжи кругом хати разів десять...
Уляна і Ганна ідуть в контору.
Т а р а н. Ще й зуби скалить.
О н и с ь к о (до Аристарха). А твоя, Аристарше, навіть на людей не дивиться...
А р и с т а р х. Добре, що хоч мовчить...
Т а р а н. Досить! Урвався терпець! Треба, хлопці, переходити в наступ! Так далі не можна!
К о р н і й. Тут покричиш, а додому прийдеш, ще й поб'є.
А р и с т а р х. Що то з людей зазнайство робить!
Входять Ганна, Уляна, Одарка.
Г а н н а (тихо до жінок). Будемо Устимівну ждати чи...
У л я н а. Вона скоро має бути.
Г а н н а. Заходьте до кабінету, там будемо говорити!..
К о р н і й. Там жарко, краще надворі — літо ж!..
А р и с т а р х. Свіжим повітрям дайте подихать!
Т а р а н. Починайте, коли зібрали! Ніколи нам...
Входить Олена Устимівна.
У с т и м і в н а. Що за гамір?!
О д а р к а. Не хочуть до кабінету йти!
У с т и м і в н а. Не хочуть?.. (Глянула на чоловіків). Гаразд! Проведемо тут. Приготуйте все, що годиться, це ж збори, розуміти треба!
Г а н н а. Все в польному ажурі.
Чоловіки виносять стіл, стільці. Жінки сідають за столом.
У с т и м і в н а. Ми... керівництво... викликали... вас... представників провідних ділянок... нашого складного колгоспного виробництва... щоб вказати вам...